Мій друг часто повторює, що Церква постійно робить помилки. Що вона, наприклад, не мала би проголошувати догмату про Непорочне зачаття. «Догмат, — каже він, — стосується мого спасіння, і ця марійна правда не має зі мною нічого спільного. Це стосується тільки спасіння Марії».
Друг не знає вчення Церкви. Він не знає, що вдивлятися у Непорочне Зачаття — це відкрити силу, яка штовхає до Неба; що хотіти бути подібним до Непорочної — це стояти на шляху здійснення найбільшого прагнення, яке живе в людському серці. Він не знає, що цей догмат потрібний для спасіння.
Бути чистим і невинним. Мати очі, які бачать добро. Серце, яке не розуміє спокус. Бути повністю витканою з думок Бога і носити у своїй душі Його образ… Кожен із нас цього хоче.
Туга до сліз
Ми носимо у серці тугу за своїм першим домом і першим ім’ям. Озираємося на Рай. Мріємо про близькість Бога, майже відчутну. Ми мріємо звернути зі шляху, яким ідемо, і зробити велике коло, щоби знову опинитися точці виходу, де немає ні гріха, ні бруду, ні плями… Іноді туга за цим «першим собою» така велика, аж викликає сльози.
Нам є за чим тужити, бо «спочатку так не було». Про це нам нагадує Ісус, а ми це знаємо у глибині свого серця. Хочемо, щоби ще раз настав «Божий початок».
Це бажання вписано в наші серця самим Богом. І саме для того, щоб воно сповнилося, ми потребуємо Ісуса, Його Хреста, Його Воскресіння. Євангеліє — це добра новина про спасіння, тобто про наше зцілення: від злого, від провини, від спокус, більших, ніж ми самі. Ісус прийшов, щоб Боже ім’я цілковито засяяло в нас і об’явило свою міць, щоб Боже Царство настало серед людей, щоб Його воля стала нашою радістю. Про цей Рай ми щоденно молимося в Господній молитві (пор. Мт 6, 8‑15).
Рай там, де Марія
Рай — це не місце на карті й не точка на шкалі часу. Рай — це душа, з’єднана з Господом. Ми споглядаємо Його у серці Марії, ближчої до Бога, ніж Адам і Єва з першого Едему. Вони чули кроки Творця, що «ходив собі садом під час денної прохолоди» (Бут 3,8), а Марія носила Його у своєму лоні, годувала своїм молоком, тримала на руках. Вона була постійною мешканкою Раю, бо перебувала в присутності Бога, як камінь, що лежить на дні океану. Для Неї завжди, всюди і всім був Бог…
Святий Дух і Церква ставлять Її перед нами як знак — запрошення до наслідування. Йоан Павло ІІ називав Її «початком кращого світу». Він указував на Непорочну і казав: «Це шлях до повноти. Людина може бути такою!»
Хіба Апостол народів не нагадує нам, що коли Бог вибрав нас для себе, то мав щодо нас чіткий план, який назавжди вписав у наші серця: «щоб ми були святі й бездоганні перед ним у любові» (Еф 1,4)? Тому донині ми час від часу відчуваємо цю тугу.
Збережена від бруду
Вона Непорочна — а ми?Чи ми, навернені, нічим не відрізняємося від Неї? Має бути якась різниця, якщо Вона «Пресвята». Навіть найбільші святі — лише святі. Вона — як співає Церква — єдина Непорочно зачата, тобто завжди Непорочна. Навіть той, хто ніколи не грішив, не такий, «як Вона». Що ж тоді казати про нас?..
Є люди, які вважають, що Пресвята Мати нічим від нас не відрізняється. Вона лише на мить раніше за нас отримала благодать відкуплення. Благодать зберегла Її від бруду, а нас від бруду повністю омила. Зараз ми такі ж самі — занурені у Боже милосердя.
Але це — неправда.
Інша шлюбна сукня
Як це краще пояснити? Мабуть, за допомогою однієї історії…
Моя знайома якийсь час мешкала у Нью-Йорку. Подруги, знаючи, що вона готується до шлюбу, знайшли дуже вигідну акцію на красиву шлюбну сукню, трохи доклали грошей зі своїх гаманців і… майбутня наречена повернулася додому з прекрасною сукнею. Але до шлюбу вона пішла в іншій, набагато дешевшій і скромнішій.
Що ж сталося? Внизу на сукні було кілька маленьких плям. Їх було не видно, хіба що хтось би шукав із лупою, однак, за порадою матері дівчина віддала її у пральню. Шлюбний одяг повернувся звідти «інакшим»: сукня була чистою, але де-не-де з’яявилися зморшки, потертості, нерівності. Дівчина плакала не одну ніч…
Пресвята Мати одягнена для свого Божественного нареченого в прекрасну шлюбну сукню, яка не потрібує ні прання, ні чищення. Її ніколи ніщо не осквернило, Її не торкнувся найменший бруд. Наша сукня така ж сама: зрештою, ми, як і Марія, створені на образ Бога (пор. Бут 1, 26). Але наша сукня відразу була забруднена первородним гріхом — і це не була купка непомітних плямок. На щастя, її можна віднести у «Божу пральню»: вода хрещення очистить сукню — але вона вже ніколи не буде такою, як «спочатку». Після сакраментального «прання» на ній де-не-де є зморшки, де-не-де нерівності… А оскільки ми ще бруднитимемо її легкими гріхами і рватимемо смертними, то коли вона вкотре потрапить до духовної «пральні» — таїнства покаяння, — щоразу буде «інакшою», ніж пречиста сукня Марії.
Чистьмо і церуймо дорогоцінну сукню. Із заздрістю дивімося на Непорочну, бо наша душа прагне бути одягненою в чисті шати Божої Нареченої… Але коли ми, присоромлені, дивимося в очі Нареченого, то бачимо в них радість — і далі носимо чистий шлюбний одяг! Спаситель дивиться на нас, щасливий, що ми приходимо до Нього на весільний бенкет, готові до вічного союзу. У цих зморшках, потертостях, нерівностях Він бачить наші зусилля, щоби зберегти чистоту нашого шлюбного вбрання.
Дбаймо про неї. Бог бачить це і винагороджує Небом. Однак погляд на пречисту Марію запрошує нас до ще прекраснішого. Добре, що ми піднімаємося з гріха; але ідеал — це зовсім не падати в бруд зла. Непорочна Марія є викликом: не грішити, не осквернятися гріхом. Це запрошення і допомога.
«Непорочна — вигукував о. Кольбе, — це наш ідеал!» Сьогодні Церква запевняє, що з Божою благодаттю ми можемо сягнути так високо.
фінансово.
Щиро дякуємо!
