Першою святою, яка померла й була канонізована у ХХ столітті, була Джемма Ґалґані. Святий о. Піо зізнався колись, що молився щодня за її заступництвом, навчаючись у неї смирення та вміння приймати страждання.
Це був не єдиний святий, хто захоплювався довірливим підходом цієї молодої італійської дівчини до життя і страждань. Святий папа Павло VI казав про неї: «Дочка Страстей і Воскресіння, улюблена донька Церкви, яка сама ніжно любила».
Її життя було прикладом і натхненням також для св. Максиміліана Кольбе, який (разом зі св. Терезою з Лізьє) обрав її вчителькою внутрішнього життя ще до її канонізації. У його краківській келії стояли статуетки Джемми Ґалгані й Терези від Дитяти Ісуса. Також він писав у листі до матері, що читання «Глибин душі» (духовного щоденника Джемми) принесло йому більше користі, аніж шерег духовних вправ.
Своєю чергою, Йоан Павло ІІ указав її черницям як приклад до наслідування, кажучи:
«Свята Джемма Ґалґані з особливою інтенсивністю, у малості і прихованості пережила це поєднання людини з Богом через участь у Страстях Христа: вона прилучилася до цього не лише завдяки зовнішнім діям, а через цілковите жертвування себе. І не лише черницям-пасіоністкам, а всім вам, дорогі, тут присутні нині сестри, я хочу сьогодні знову запропонувати її як приклад. Нехай вона з Неба пробуджує в вас щораз сильнішу потребу жертвувати собою для спасіння людства».
Чим же заслужила молода італійка на таку увагу? Придивімося до її короткого, але плідного життя, позначеного як стражданням, так і радістю.
Джемма народилася 12 березня 1878 р. в Борґонуово ді Камільяно, що в Тоскані (Італія). У неї було семеро братів і сестер. Її мати походила з відомого флорентійського роду і провадила дім, а батько був аптекарем.
Після смерті матері, яка хворіла на туберкульоз, Джемму віддали до школи сестер-облаток Святого Духа, де вона прийняла Перше Причастя. Дівчина покинула інтернат і школу, щоб доглядати свого брата Євгена, який серйозно захворів. Виснажена постійним перебуванням біля хворого, Джемма сама ослабла і захворіла. Вона так ніколи повністю й не одужала. Невдовзі у неї розвинулася хвороба ніг, яка потребувала хірургічного втручання.
Раніше, 1897 р., помер її батько, залишивши Джемму і решту дітей без засобів існування. Джеммі було тоді 19 років і вона зайнялася вихованням братів і сестер. У той час їй двічі пропонували заміжжя, але вона відкинула всі пропозиції, зосередившись на розвитку свого духовного життя.
Якось, прийнявши Святе Причастя, вона почула, як Ісус промовляє до неї: «Будь відважна, Джеммо, чекаю на тебе на Голготі». Її земною Голготою були несподівані хвороби, на які вона почала страждати. Зокрема, вона захворіла на невиліковне, болісне туберкульозне запалення хребта і рік була прикута до ліжка. Попри це дівчина зберегла сильну віру й душевну рівновагу. Вона казала: «Коли ми тісно з’єднані з Ісусом — немає хреста ані смутку». Також тоді вона мала видіння свого ангела-хранителя, який сказав їй: «Якщо Ісус умертвляє твоє тіло, то завжди для того, щоб очистити душу. Будь слухняною», — і вона була. До хвороби хребта додалася пухлина мозку. Але коли Джемма закінчила молитися новенну до блаж. Маргарити Марії Алякок, вона отримала несподіване зцілення — пухлина зникла.
Якось під час молитви, коли Джемма просила Бога, щоб Він навчив її любити, їй явився Ісус, показуючи п’ять відкритих ран, і сказав: «Бачиш цей хрест, ці терни, ці цвяхи, ці синці, ці подряпини, ці рани, цю кров? Усі вони є справою любові — безкінечної любові. Бачиш, як Я тебе полюбив? Хочеш любити Мене по‑справжньому? Спочатку навчися страждати, бо страждання вчить любити».
8 червня 1899 р., у надвечір’я урочистості Серця Ісуса, Джемма отримала стигмати. Вона писала про це так:
«Був вечір і мене огорнув такий сильний жаль за гріхи, якого я раніше не відчувала. Я усвідомила в одну мить усі страждання, яких Господь Ісус зазнав задля мого спасіння. Я раптом опинилась у присутності Його Матері. Ліворуч від Неї стояв ангел-хранитель. Любляча Мати сказала мені збудити щирий жаль за гріхи, а коли я це зробила, звернулася до мене зі словами: “Дочко, в ім’я Ісуса тобі відпущені гріхи. Ісус, мій Син, дуже тебе полюбив і хоче дати тобі доказ своєї особливої благодаті. Чи хочеш бути гідною її? Я буду тобі Матір’ю. Хочеш бути Моєю справжньою донькою?” Потім Вона розгорнула свій плащ і укрила мене ним. Умить мені явився Господь Ісус. Усі Його рани були відкриті, але замість крові з них виходив вогонь. Це полум’я відразу торкнулося моїх долонь, ніг і серця. Мені здавалося, що я помираю від болю, і якби мене не підтримала Божа Мати, я б упала на землю. Коли я отямилася, то побачила, що стою навколішках на підлозі. В руках, в ногах і в серці я все ще відчувала нестерпний біль. Підвівшись, я зауважила, що ті місця, в яких я відчувала біль, сильно кривавлять. Я прикрила їх, як могла, і з допомогою ангела-хранителя доповзла до ліжка. (…) Біль припинився лише в п’ятницю о третій годині дня».
Відтоді Джемма брала участь в усіх стражданнях Христа. У неї спостерігали кривавий піт, який завжди з’являвся, коли вона роздумувала над Господніми Страстями. На її тілі були численні глибокі рвані рани — сліди бичування, рана в боці шість сантиметрів завдовжки і рана на лівому плечі (від несіння балки хреста). На її чолі також виднілися криваві сліди від тернового вінця.
Щочетверга увечері дівчина впадала в екстаз, під час якого з’являлися ці стигмати і не зникали до вечора п’ятниці. Страждання посилювалися в п’ятницю. Вона відчувала тоді тернові шипи, що впивалися в голову. Джемма описувала це так: «Шипи пронизують мозок, а краплі крові стікають на лоб». Потім кровотеча припинялася, всі рани затягувалися, а на їхньому місці з’являлися яскраві рубці. Після першої стигматизації Джемма сховала свої рани в рукавичках, і, як і щодня, пішла на Месу. Пізніше вона показала стигмати одній зі своїх тіток, але та дивилася на неї з недовірою…
За якийсь час один з опікунів Джемми попросив лікаря дослідити ці стигмати. Але той визнав їх лише ознаками хвороби і маренням цієї надмірно побожної дівчини. Однак стигмати й надалі з’являлися. Тому, за порадою сповідника, Джемма просила Бога, щоб стигмати зникли — і вони зникли. Зникли за три роки до її смерті, хоча яскраві сліди після них було видно аж до кінця її життя.
Не тільки лікар, а й родина та деякі знайомі вважали, що Джемма симулює. Вона зазнала відкинення з боку близьких і тому була змушена піти з дому. Її брати і сестри вважали: те, що вона переживає, — ненормально. Сповідник допоміг їй знайти нове помешкання і Джемма переїхала до сім’ї Джанніні, у яких провела останні роки свого життя. Вона охоче допомагала дітям господарів у навчанні й жила дуже аскетично. Свої страждання дівчина жертвувала за душі, що страждають у чистилищі.
У Джемми були видіння Ісуса, Марії та ангела-хранителя. З останнім вона навіть мала близькі особисті стосунки. І те, що вона говорила в екстазі, було досить добре задокументовано, бо були люди, які чули це і все докладно записували. Серед свідків була сім’я Джанніні та двоє священників-пасіоністів — прелат Вольпі та отець Джермано.
Джемма (як і Падре Піо) зазнала також фізичних нападів злого духа. Отець Джермано Руопполо, її духовний керівник і водночас екзорцист, писав у своїй книжці: «Щойно Джемма брала перо, щоб написати мені, — він виривав його у неї з рук і рвав папір на дрібні шматочки. Іноді, хапаючи її за волосся, відривав її від стола з такою люттю, що цілі пасма волосся залишалися в його пазурах».
Видимим доказом цих демонічних нападів було вирване волосся, численні синці або сильний біль, який вона відчувала. Часом свідки чули звуки ударів, що доносилися з її кімнати. Бачили навіть, як рухалося її ліжко, підносячись угору і різко падаючи вниз. Ці демонічні напади тривали кілька годин, а бувало, що і всю ніч. Сама Джемма описувала ці атаки в листах, які збереглися до сьогодні.
Попри страждання, яких вона зазнавала, і агресію демона, Джемма не була паралізована страхом; швидше, вважала себе щасливою — так вона щораз більше уподібнювалася до стражденного Ісуса. Вона могла возноситися дедалі вище в чисті сфери Божої любові й покутувати за гріхи світу. Це точно не було метою нападів диявола.
Про допомогу від атак демона Джемма молилася до померлого ровесника, Ґабріеля Поссенті зі згромадження пасіоністів. Цей молодий чернець являвся їй у снах, обіцяючи захист. Він називав її сестрою, і завдяки його заступництву Джемма зцілилася. Пізніше вона хотіла вступити до згромадження сестер-пасіоністок, але через слабке здоров’я її прохання відхилили.
Оскільки сповідниками і духовними керівниками Джемми Ґалґані були отці-пасіоністи, на руки одного з них вона приватно склала чотири обіти, які складають у цьому ордені. Це порадив їй в одному з духовних видінь Ґабріель Поссенті.
Переклад CREDO за: Ґжеґож Фельс, Niedziela
фінансово.
Щиро дякуємо!
