Після виписки з лікарні Папа Франциск очолив сьогодні, 2 квітня,  Літургію Вербної неділі на площі Святого Петра у Ватикані.

«Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?» – ці слова Ісуса, записані в Євангелії від Матея, стали лейтмотивом сьогоднішньої проповіді, яку Папа Франциск виголосив під час Святої Меси, повідомляє Vatican News.

У проповіді з нагоди Вербної неділі Папа Франциск наголосив на тому, що Ісус пережив на хресті найбільше покинення, щоби стати близьким з усіма покинутими, щоби ніхто з нас не залишався заручником відчаю, але також щоби ми навчилися розпізнавати Його в наших покинутих ближніх.

Згідно зі звичаєм, богослужіння Вербної неділі розпочалися благословенням пальмових і оливкових галузок та процесійною ходою на спомин про в’їзд Ісуса до Єрусалима. Далі почалася Свята Меса, яка має спеціальну назву – «Свята Меса Страстей Господніх». Під час неї звучить довге євангельське читання, яке розповідає про останню вечерю Ісуса з учнями, про молитву в Оливному саду, про ув’язнення, суд, розп’яття, смерть і поховання Ісуса Христа. Це богослужіння є введенням у Великий Тиждень, протягом якого християни покликані день за днем брати активну участь в різних моліннях, що пригадують основні моменти нашого спасіння.

Три форми страждань

Під час проповіді Папа Франциск звернув увагу на те, що слова «Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?» – це єдині слова, сказані Ісусом на хресті в євангельській розповіді від Матея. Вони ведуть нас до вершини Христових страстей, які були, за словами проповідника, стражданнями тіла – від побоїв до хресного катування, і стражданнями душі – зрада, зречення, несправедливий засуд, образливі слова й насмішки. Однак, «серед усього цього болю Ісусові залишалася одна впевненість», тобто, близькість Отця. Але ось «стається немислиме». Перед смертю Він взиває: «Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?». Найнестерпнішими виявилися «страждання духу» – в найтрагічніший момент Ісус відчуває покинення Богом. Ніколи до цього Він не звертався до Отця із узагальнюючим «Боже». Це єдині слова серед сказаних на хресті, які дійшли до нас арамейською мовою.

«Отож, реальним є крайнє пониження, тобто, покинення Його Отцем, покинення Богом. Господь настільки страждає з любові до нас, що нам це навіть важко збагнути. Це не є легко зрозуміти… Він бачить небо зачиненим, відчуває гірку межу життя, розбиття існування, падіння будь-якої певності, а тому викликує оте найбільше з-поміж усіх “чому”», – мовив Святіший Отець.

За нас до кінця

Як пояснив далі Наступник святого Петра, слово «покидати» в Біблії з’являється у моментах «крайнього болю», коли йдеться про «найрізкіше розірвання зв’язків». У кульмінаційний момент Єдинородний і Улюблений Божий Син пережив «найбільш чужу для Нього ситуацію – віддаленість Бога». І якщо запитуємо себе чому, то відповіддю є: «задля нас». «Він солідаризувався з кожним із нас аж до крайньої точки, щоби бути з нами аж до кінця», – сказав Папа, додаючи, що Ісус пережив покинення, щоби «ми не залишалися заручниками внутрішньої пустки». Й тому кожен з нас може сказати: «у моїх падіннях, у моєму спустошенні, коли почуваюся зрадженим чи коли зрадив інших, коли почуваюся відкинутим мов непотріб, або коли відкинув інших, коли почуваюся покинутим, згадаймо, що й Він був покинутим, зрадженим, відкинутим мов непотріб. Там знаходимо Його. Коли почуваюся неправим і втраченим, коли вже більше не даю ради, Він є зі мною».

Дорогою ціною

За словами Папи, Бог спасає нас саме так, зсередини наших «чому». Звідтіля Він «відслонює надію, що не розчаровує». Бо коли відчуває крайнє покинення, то не впадає у відчай, а молиться, волає своє «чому» словами псалма, вручаючи Себе в Отчі руки, хоча й відчуває Його віддаленість. Серед покинення «Він ввіряється і не перестає любити своїх», які залишили Його та прощає розпинателям. «Ось так безодня нашого численного зла занурюється у ще більшу любов, настільки, що кожне наше відокремлення перетворюється у сопричастя», – наголосив проповідник.

Назустріч покинутому Христу

Підсумовуючи, Святіший Отець наголосив на тому, що настільки велика любов «може перетворити наші кам’яні серця в серця тілесні». Покинутий Христос спонукає нас «шукати і любити Його в покинутих». «Він прагне, щоби ми заопікувалися братами й сестрами, які найбільше схожі до Нього, до Нього в крайньому моменті болю й самотності. Сьогодні, браття і сестри, існує багато “покинутих Христів”. Існують визискувані й залишені на себе самих народи, існують убогі, що живуть на перехрестях наших доріг, з якими ми не наважуємося обмінятися поглядами; мігранти, які перестали бути обличчями й стали числами; відкинуті в’язні, каталоговані як проблема. Існують також численні невидимі покинуті Христи, приховані, яких відкидають у білих рукавичках: ненароджені діти, самотні похилі віком, […] хворі, яких не відвідують, ігноровані люди з інвалідністю, молодь, яка відчуває велику порожнечу всередині, в той час як ніхто по-справжньому не вислуховує їхнього болю», – зазначив Папа, підкреслюючи, що «покинутий Ісус вимагає від нас мати очі та серце, відкриті для покинутих». А тому потрібно просити про благодать «уміти любити покинутого Ісуса та вміти любити Ісуса в кожному покинутому», благодать «вміти розгледіти та розпізнати Господа, Який волає у них».