Є лише два типи святих?

Переглядаючи календар Католицької Церкви, ми бачимо велике розмаїття святих. Але насправді є лише два типи святих: мученики та сповідники.

Правда, що святі Католицької Церкви — це різноманітна група святих чоловіків і жінок, об’єднаних з нами в молитві, які заступаються за нас перед нашим Небесним Отцем. Діви, дружини і матері, чоловіки і батьки; засновники релігійних орденів; апостоли, євангелісти, папи, єпископи, священники, монахи і черниці, вчителі, душпастирі й ті, хто працював із знедоленими. Вони представляють кожну епоху історії Церкви та кожний населений континент на Землі. Але, зрештою, кожен із них або мученик за віру, або сповідник віри. Вони також поділяють одну істотну рису: вони любили Бога і Його Церкву більше, ніж себе. Мученики пролили свою кров за цю любов; сповідники не принесли хіба що цієї остаточної жертви.

Мученики за віру

Першомучеником Церкви був святий Стефан, один із дияконів, обраних апостолами для служіння у ранніх християнських громадах. Історія його мученицької смерті описана в Діяннях Апостолів і містить промовисту деталь, що ті члени синедріону, які побили його камінням, поклали свої плащі до ніг Савла з Тарсу.

Святий Яків, обезголовлений синедріоном, був ще одним мучеником апостольської доби, згаданим у Діяннях. Всі апостоли Ісуса, за винятком Йоана, загинули мученицькою смертю, включно зі святим Матієм, обраним рештою апостолів після зради та самогубства Юди Іскаріота.

Через переслідування римлянами у перші три століття християнства всі святі були мучениками, як-от Климент Римський, Ігнатій Антіохійський, Полікарп та святі, які згадуються у Євхаристійній молитві — наприклад, святі Феліцита, Перпетуя, Агата, Луція, Агнеса, Цецилія та Анастасія. Тодішня Церква не мала високорозвиненого процесу канонізації. Перші християни розповідали історії про мучеників, які постраждали від рук римлян. Вони освячували місця їхніх страт, зберігали частки їхніх останків. Традиція класти реліквії мучеників у вівтарі була започаткована у ІІІ столітті. Усі ці дії, включно з молитвами про їхнє заступництво, були розвитком культу вшанування мученика.

Сповідники: початок

Після того, як імператор Константин видав Міланський едикт про віротерпимість до християн, а імператор Феодосій згодом зробив християнство офіційною державною релігією Римської імперії, можливостей для мучеництва стало менше.

Так почалася практика канонізації сповідників, а це означало, що Церква мала розробити процес дослідження святості католика, який помер природною смертю. Іноді люди відкрито проголошували святість єпископа чи іншого лідера громади. Але завжди був шанс, що це проголошення було помилковим, тому єпископу дієцезії потрібно було мати повноваження контролювати те, що стало відомо як канонізаційний процес.

Це означало збір інформації про життя ймовірно святої особи, включно з усім, що вона могла написати. Уповноважені особи спілкувалися з людьми, які працювали або жили зі ймовірним святим чи святою — і, що найголовніше, шукали тих, хто був чудесним чином зцілений за їхнім заступництвом. Чудеса були основним доказом заступництва святого перед Богом на небі.

«Воїни Христові»

Першим святим, канонізованим як сповідник віри, був святий Мартин Турський, навернений із язичництва солдат римської армії, який відмовився воювати після свого хрещення. «Я воїн Христа, — сказав він, — я не буду воювати». Уникнувши страти, він став учнем святого Іларія з Пуатьє, великого захисника католицького вчення від аріанської єресі, а потім відлюдником і ченцем. Мешканці Тура проголосили його своїм єпископом у 371 році, а у 397 році він помер, запам’ятавшись безліччю великих справ милосердя, чудесних зцілень і захистом душ від диявола, а також боротьбою з єретиками та язичниками.

У середні віки побожність до святого Мартина Турського була дуже поширеною. На шляху паломництва до Сантьяго-де-Компостела в Іспанії була його святиня. Вирішальна подія його навернення, коли він віддав половину свого військового плаща бідняку, була і є відомим образом у західному мистецтві. Його вшановують як покровителя воїнів, коней і кравців.

Його відповідником серед мучеників міг би бути святий Севастіан, також навернений римлянин, страчений під час правління імператора Діоклетіана у ІІІ столітті. Перша спроба покарати його за те, що імператор вважав зрадою, зазнала невдачі, коли святого Севастіана прив’язали до дерева і випустили в нього стріли з лука, але він вижив. Близько 288 року Діоклетіан звелів забити його до смерті. Святий Севастіан, прив’язаний до дерева і з пронизаним стрілами тілом, став ще одним знаменитим образом західного мистецтва, а святий Амвросій Міланський, сповідник і єпископ, активно сприяв поширенню вшанування цього мученика. 

І мученик святий Севастіан, і сповідник святий Мартин Турський присвятили своє життя Ісусу Христу. Як солдати римської армії, обидва вони протистояли язичницьким правителям свого часу, щоб підтвердити свою вищу вірність Йому.

Переклад CREDO за: Стефані Манн, Simply Catholic