У літургійний період Адвенту Церква згадує всіх і кожного, хто готував дорогу для Господа. Протягом багатьох століть, починаючи з середньовіччя, ця тема була духовною серцевиною Адвенту.
Зокрема, 24 грудня середньовічні християни особливим чином святкували День Адама і Єви, наших прабатьків.
Щоб відзначити це унікальне свято, вони написали «Райську п’єсу», яка розповідає про Адама та Єву, переказуючи події Книги Буття. Центральною декорацією у цій п’єсі було «Райське дерево», що символізувало дерево в Едемському саду. Його прикрашали фруктами, тому є думка, що це дерево, у контексті його близькості до Різдва, було предтечею різдвяної ялинки.
Читайте також: Святі Адаме і Єво, моліться за нас!
Сьогодні Церква не повністю відмовилася від цього давнього спомину. Коли у 2024 році було переглянуто Римський мартиролог, 24 грудня отримало такий запис:
«Спомин усіх святих предків Ісуса Христа, сина Давидового, сина Авраамового, і тих богоугодних та праведних отців, які, навіть не отримавши обітниць, але тільки поглянувши на них і привітавши їх здалека, померли у вірі: від них Христос, що понад усім створінням, Бог благословенний навіки, у тілі народився».
Цей спомин також охоплює всіх праведників, які жили до народження Христа. Сьогодні Церква у цей день продовжує згадувати Адама і Єву та всіх, хто прийшов після них, — хоча й у більш стриманий спосіб, ніж у Середньовіччі.
Та незалежно від того, як Церква вшановує пам’ять предків Ісуса, Адвент — ідеальна пора року, щоб пригадати історію світу і те, як усе створіння очікувало на Спасителя.
фінансово.
Щиро дякуємо!
