У греко-католицькому храмі в Бериславі, який протягом дев’яти місяців перебував під російською окупацією, на встановлених перед вівтарем столах щодня отримують гарячу їжу понад 100 чоловік.
«Люди по-справжньому пізнають один одного у важкі часи, — каже молодий настоятель про своїх парафіян. — Я зрозумів, що вони насправді незламні, вони — герої нашого часу».
Коли тодішній очільник Одеського екзархату єпископ Василь Івасюк у 2011 році запропонував отцю Олександру Більському розпочати служіння для греко-католиків у місті Бериславі, що на Херсонщині, там було лише дві греко-католицькі сім’ї. Незважаючи на це, молодий священик відповів: «Якщо Господь хоче, то Він має якісь свої плани». Тепер, після понад року повномасштабної війни, отець Олександр розуміє, що «Господь усе ж таки мав свої плани на Берислав», коли його призначили туди.
Місто на правому березі Дніпра було окуповане російськими військами на перших етапах широкомасштабного вторгнення та звільнене українськими військами в листопаді минулого року, під час контрнаступу, яким звільнено Херсон. До цих подій у Бериславі було 12 тисяч мешканців. Багато хто виїхав з міста, і залишилося приблизно 4 тисячі. Протягом дев’яти місяців російської окупації невелика місцева греко-католицька громада щодня готувала і роздавала гарячі обіди для потребуючих у своїй маленькій новозбудованій церкві. За час війни кількість потребуючих значно зросла, оскільки окупація перекрила постачання продовольства з великих прилеглих міст.
За кожною з таких історій діяльного милосердя, єдності й мужності, яких тепер в Україні тисячі й тисячі, криються маленькі щоденні кроки, спонукувані тихим голосом Бога у серці, який кличе прислухатися до іншої людини, співчувати й допомогти. Тому можна сказати, що історія благодійної кухні «П’ять хлібів і дві риби» в Бериславі розпочалася не з жовтня 2021 року, коли була офіційно відкрита, а тоді, коли розпочала існувати сама громада.
«Приїхавши до Берислава, — пригадує отець Олександр, — я зайшов до помешкання однієї з двох сімей, чиї адреси мені дали, і коли показав їм листа про своє призначення до Берислава. Господар дому пан Михайло (який вже відійшов у вічність) почав гірко плакати. Я навіть був трохи розгублений, здивований тим плачем. Потім він почав розповідати, що сам родом зі Львівщини, і що його діти переїхали до Берислава, а він приїхав до дітей і залишився жити біля них. Щонеділі й на свята він їздив на богослужіння до греко-католицького храму в селі Зміївці, розташованому за 30 кілометрів від Берислава. І він казав, що у своїх молитвах насамперед просив про те, щоб Господь дав священника у Берислав. “І сьогодні я плачу від радості, — казав пан Михайло, — тому що Господь вислухав мої молитви”. Такою була перша зустріч із моїми парафіянами. І, знаєте, для мене важливо знати, що ті люди випросили в молитвах священника. Я сприйняв це як виклик, бо усвідомлював, що маю там не просто бути, але щось зробити».
На початку отець Більський відправляв богослужіння на квартирі, в якій мешкав. Після того, як їм виділили земельну ділянку, маленька громада вирішила придбати вагончик, який переобладнали на каплицю. «На Великдень 2012 року ми відслужили там першу Божественну Літургію, — розповідає священник. — І я запам’ятав, що присутніх було приблизно тридцять осіб, а кошиків було дванадцять».
Будівництво храму
Молодий парох не хотів «зупинятися на вагончику», бо вважав: потрібно дбати про те, щоб була «повноцінна церква, місце зустрічі з Христом». Розпочалася праця над приготуванням документації, збором коштів та купівлею перших будівельних матеріалів. Серед численних благодійників — як закордонних, так і місцевих — отець Більський виокремив священників Згромадження Найсвятішого Ізбавителя, які організували збірку на Львівщині, а також одну сім’ю із західної України, яка, виїжджаючи в Канаду, подарувала їм цеглу, яку збирала для будівництва власного будинку. У грудні 2015 року теперішній Одеський екзарх УГКЦ єпископ Михайло Бубній освятив наріжний камінь храму. «Дякувати Богові, на сьогодні наша церква вже майже готова для освячення, — каже отець Олександр. — Залишилося тільки викласти плитку. І навіть минулого року Блаженніший Святослав був запрошений на освячення храму, яке було заплановане на 14 серпня — у день літургійного спомину мучеників Маккавеїв, бо саме в їхню честь названа наша парафія. Але, на жаль, прийшла війна».
Провіденційна ідея
Вже у перші дні російського вторгнення, коли Берислав був відірваний від поставок продовольства і в людей почали закінчуватися запаси харчів, стало очевидним, що ідея заснувати благодійну кухню «П’ять хлібів і дві риби», яку парафіяни маленької греко-католицької громади відкрили в жовтні 2021 року, була від Божого Провидіння.
Отець Олександр розповів, що ця ідея зародилась як відповідь на запрошення «Української освітньої платформи» взяти участь у їхньому конкурсі міні-грантів «Активна Церква в громаді».
«Під час пандемії ми побачили, що люди шукали їжу по смітниках, — пояснює настоятель. — Були лежачі, які не могли виходити зі своїх домівок і також потребували їжі. І ми написали проєкт на благодійну кухню під назвою ‘П’ять хлібів і дві риби’». Цю назву, за словами священика, вони обрали з тієї причини, що їхня невеличка парафія відчула поклик нагодувати бідних, але не могла розраховувати на свої ресурси, й тому віддала все у Божі руки. «І Господь поблагословив ті наші “п’ять хлібів і дві риби”, й 3 жовтня 2021 року ми відкрили нашу благодійну кухню», — зазначає отець Олександр.
У межах гранту «Української освітньої платформи» бериславці отримали кошти на придбання холодильника і кухонної плити для благодійної кухні, а подальшу підтримку їм надали Благодійний фонд Митрополита Андрея Шептицького, парафія св. Архистратига Михаїла, що в італійському місті Болоньї, та інші благодійники.
Спершу вони годували людей щонеділі після Божественної Літургії. Тоді столи ставили на подвір’ї храму, куди щоразу приходило приблизно 30 осіб, а ще десять обідів волонтери розвозили лежачим хворим чи літнім людям по хатах.
Початок війни
Коли розпочалася повномасштабна війна, отця Олександра не було в Бериславі: він був на черговій збірці в Стрию на Львівщині. «Коли я дізнався про початок війни, — розповідає він, — відразу вирушив до Берислава, але вже не міг доїхати, мене не пропустили. Сказали, що небезпечно, бо у місто вже зайшли російські війська. Приблизно тричі я пробував доїхати туди, але мені не вдавалося. І я дав собі спокій, а потім зрозумів, що Господь, можливо, від чогось мене беріг або готував мене до чогось іншого».
27 лютого 2022 року священник провів у телефонному режимі зустріч зі своїми парафіянами, задіяними у діяльність благодійної кухні. Вони вирішили щодня готувати гарячі обіди і розмістити столи безпосередньо в храмі. Це було дуже правильне і вчасне рішення, бо, як підкреслює настоятель, ця кухня стала одним із буквально кількох місць, де мешканці Берислава могли попоїсти чогось гарячого. На той час була велика скрута з харчуванням: до міста не завозили харчів, а пізніше люди не мали вже й грошей, щоб купити. Першого дня до церкви на обід прийшло 80 людей, наступного — 90, а потім щодня було по 120-130 чоловік.
Допомога на відстані
Під час окупації Берислава отець Більський перебував у Миколаївській області, щоб бути ближче до своїх парафіян і за першої ж нагоди вирушити до них. Звідси він дбав про те, щоб їхня кухня отримувала достатньо харчів для приготування обідів. Спочатку харчі їм залишали мешканці, які виїжджали з міста. Потім отець передавав продукти з перевізниками, які вивозили з Берислава людей. Пізніше збирав кошти серед різних благодійників і перераховував гроші тим, хто в Бориславі та околицях продавали продукцію його парафіянам.
Повернення до парафії
З особливим зворушенням молодий греко-католицький священник пригадує 11 листопада 2022 року, коли він дізнався про звільнення міста. Вже 13‑го листопада він уперше від початку війни поїхав «до свого Берислава». «Це були сльози радості й одночасно сльози смутку, — каже він. — Була радість від того, що побачив свою церкву, своїх людей, — але й було сумно бачити, що залишили після себе російські війська».
Побачивши скрутну ситуацію мешканців Берислава і навколишніх населених пунктів, отець Олександр вирішив не зупинятися в містечку, а продовжувати збирати допомогу на заході країни й привозити її цим людям. У цьому йому допомагає патріарша фундація «Мудра справа», спільнота «Лицарі Колумба», греко-католицька громада при соборі святої Софії в Римі, а також парафія УГКЦ в місті Болоньї. У холодні зимові місяці, коли люди залишилися без світла, газу та води, завдяки підтримці цих та інших благодійників отець закупив дві тисячі теплих ковдр, які роздав передусім людям похилого віку, хворим та сім’ям із дітьми.
Священник як батько
У ці страшні місяці війни, яка змушує українців переосмислити сенс багато чого у житті, отець Олександр чіткіше розуміє своє покликання: «Для тих людей — як для наших парафіян, так і для всіх мешканців Берислава, — я намагаюся бути як батько, завжди готовий вислухати, розрадити й допомогти, бо ми велика родина, де кожен знає потреби іншого і де ми часто розуміємо один одного навіть без слів».
Ця доброзичлива атмосфера серед людей допомагає зносити стан постійної небезпеки і біль втрат, яких постійно зазнають мешканці цього містечка, що перебуває під постійними обстрілами.
Попри все, парафіяльна їдальня не зупиняє діяльності і щодня годує потребуючих гарячими обідами. «Люди по-справжньому пізнають одне одного у важкі часи, — каже молодий священник, говорячи про своїх парафіян. — Я зрозумів, що вони насправді незламні, вони — герої нашого часу. Особливо я тішуся, що вони люблять ближніх і через ближніх люблять Бог, і я щодня вчуся від них. Навіть коли чути звуки обстрілів, вони намагаються завершити свою роботу, якщо це можливо. Вони бояться, як і всі, але знають, що люди голодні і чекають на цю їжу. Кухарі кажуть: “Давайте швидше приготуємо, роздамо, а потім розійдемося. Якщо ми їх не нагодуємо, то хто це зробить?” Щодня готувати обід на 110-120 людей — це колосальне служіння; а потім ще й подати обіди, все помити, прибирати. Крім того, щодня понад 50 обідів вони розвозять по домівках лежачим людям. Один із наших волонтерів встановив на своєму велосипеді ящик, і щодня розвозив до 30 обідів. Ще 20 забирають місцеві працівники соцслужб і також доставляють їх потребуючим. Чесно кажучи, інколи я дуже втомлююсь після довгих подорожей, після пошуків, завантаження та розвантаження гуманітарної допомоги; але коли приїжджаю до Берислава — дивлюся на цих людей, і Господь дає мені сили. Я бачу, як вони жертвують собою заради інших, і це не може не надихати».
Світлана Духович, Vatican News
фінансово.
Щиро дякуємо!
