Коли одного дня Бландін почула, як її п’ятирічна донька розмовляє сама з собою у своїй кімнаті, вона не звернула на це уваги. Але коли малеча розбила склянку і звинуватила у цьому «Боббі», вказавши пальцем на порожнечу, мати зрозуміла, що у дитини з’явився новий друг… уявний.
Це цілком нормальне явище, яке зустрічається приблизно у двох дітей із трьох. Уявні друзі можуть бути невидимими, або ж персоніфікованими за допомогою іграшки чи ляльки. Вони бувають як дуже очевидними, так і ледь помітними.
Уявні друзі виконують різні психологічні функції. Вони можуть допомогти дітям-інтровертам подолати самотність, особливо якщо між ними та їхніми сиблінгами велика різниця у віці, або ж якщо дитина одна у батьків. Завдяки уявному другові дитина може розігрувати дружні стосунки, тренуючись у кращому розумінні і засвоєнні дружніх стосунків. Вигаданий персонаж — це також канал, через який діти виражають свої думки і почуття. Крім того, уявний друг може бути їхнім цапом-відбувайлом, коли вони роблять помилки, кажуть погані слова або хочуть робити те, що їм заманеться.
«Для дітей їхня уява — це спосіб відфільтрувати реальність і захистити себе, коли вона їм не подобається», — каже дитячий психіатр Стефан Клерже. Щоб заспокоїти стривожених батьків, він підкреслює: «Це частина нормального розвитку. Зазвичай уявний друг зникає, коли діти йдуть до школи, тобто у 6-7 років».
Як реагувати на присутність уявного друга
«Ми дуже довго не могли мати інших дітей. Мабуть, це вплинуло на нашого сина Амброза. У 4 роки він заговорив про якогось “Джорджа”. Вчитель у школі подумав, що це його молодший брат», — згадує Аліса.
Більшість дітей знає, що їхнього друга насправді не існує, і що інші його не бачать. Але деякі, особливо молодші, твердо вірять у своїх уявних друзів.
У цьому випадку дуже важливо не лаяти дитину і не казати їй, що її уявного друга не існує. «Приймайте це, слухайте, як ваша дитина говорить про це. Беріть до уваги те, що дитина змушує “сказати” свого уявного друга, бо насправді це те, що хоче сказати вона сама. Наприклад, якщо уявний друг боїться привидів уночі, ми маємо звернути на це увагу», — пояснює Стефан Клерже.
Тож так, приймайте уявного друга дитини, але не надавайте йому надто великого значення. «Марі сказала нам, що “Боббі” любить шоколадні пластівці на сніданок. Тепер я думаю, чи варто мені ставити на стіл тарілку й для нього», — каже Бландін.
«Ви не повинні прикидатися, що він справді існує. Не ставте тарілку на стіл і не розмовляйте з цим другом. Крім того, не згадуйте про нього, якщо дитина сама цього не робить», — відповідає психіатр.
Коли уявний друг поводиться погано
«Уявний друг нашого сина Августина — бунтар. Він систематично суперечить усьому, що ми йому говоримо», — каже Антуан. У відповідь Стефан Клерже нагадує нам ще одне важливе правило: прищеплюйте дитині відповідальність за її вчинки та нагадуйте їй про правила, коли вона перекладає провину на свого уявного друга.
«Якщо дитина звинувачує друга у власних бешкетах, ми нагадуємо їй про правила. Якщо вона каже: «Це не я, це він розбив лампу м’ячем», це означає, що дитина зробила це не навмисно. У відповідь на це ми кажемо, що це не має значення, ти просто не повинен кидатися м’ячем у вітальні. Так само слід чинити, коли уявний друг «дозволяє» дитині робити те, що забороняють батьки. «Необхідно завжди пояснювати причини заборон і нагадувати дитині, що правила вдома встановлюють батьки, а не її уявний друг», — каже Стефан Клерже.
Коли батьки навчаться правильно реагувати на уявного друга своєї дитини, присутність цього «нового члена сім’ї» не повинна викликати тривогу. У цьому немає нічого негативного.
«Проте, спитати думки спеціаліста може бути гарною ідеєю, якщо цей уявний друг залишається після 7-8 років, особливо якщо дитина спілкується лише через нього, не має справжніх друзів, або якщо у неї є супутні проблеми, такі як галюцинації», — підсумовує психіатр.
Переклад CREDO за: Анна Ашкова, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
