Санктуарій у Тинній — «українське Меджугор’є»

Тинна — звучить, наче хтось ударив у дзвін. Так воно і є, — каже настоятель парафії Внебовзяття Пресвятої Богородиці о. Віталій Слободян СР. Там, за селом, є джерела, біля яких ми молимося за врожай. І з ними пов’язана легенда…

Про історію цього подільського поселення, його сьогодення, нещодавнє свято встановлення (а точніше, відновлення) в Тинній санктуарію отець настоятель розповідає для  CREDO.

«На початку Бог створив небо і землю. І Тинну»

Мелодійність назви пов’язана з джерелами за селом. Мандрівник Александр Пшездзєцкі, який у ХІХ столітті написав двотомник про Волинь і Поділля, вказує, що люди чули «побожний стогін дзвонів». Вода з джерела падала в криничку, і хто прикладав там вухо до землі — чув, нібито під землею лунають дзвони. Звідси взялася легенда, що до монгольського нападу на Поділля там був монастир. І коли монголи напали, сестри молилися, щоб їх Бог уберіг, — і монастир пішов під землю разом із монахинями. Залишився звук, який дав назву Тинній…

А справжні історичні згадки починаються з 1500-го року: тут уже була католицька парафія і дерев’яний храм, поставлений місцевими магнатами Гуменецькими. Вони зафундували парафію, а 1556 року до парафіяльного храму зі своєї замкової каплиці перевезли образ Матері Божої Одигітрії (тобто «Та, яка несе Христа»).

Цей образ був намальований 1493 року, для їхньої каплиці. Він став дарувати благодаті, і Гуменецькі перевезли його до Тинної — для людей. Зберігся лист магната, де вказано, що образ намальований художником, який відзначався «побожним і взірцевим життям». Це зауваження важливе для визнання чудотворності ікони: не абихто його намалював.

Загалом цей образ Богородиці Тиннянської перебував тут до 1946 року.

Святкування на тиждень

Гуменецькі постаралися про папські привілеї. У другій половині XVI століття Рим надав містечку привілей відпустів на всі марійні свята й урочистості. Тинна стала паломницьким місцем, до якого подорожують місцеві селяни. У свідченнях Пшездзєцкого вказано: до Матері Божої Летичівської відбуває паломництва духовенство, до Матері Божої Бердичівської їздить шляхта, до Вірменської ікони Богородиці в Кам’янці-Подільському їздять міщани, а Тинну своїм паломницьким місцем обрав стан лицарський. То були часи, коли суспільство Королівства Польського складалося з семи «станів» (від селян до короля), і було таке явище, як «станові санктуарії». А що лицарі були тими, хто захищав люд королівства, то й селяни прийняли «літню» Богородицю як свою Покровительку.

За деякий час Тиннянський «селянський» відпуст розвинувся до тижневого, так званого «з октавою»: коли упродовж восьми днів від 2 липня у храмі щодня відбувались урочисті богослужіння, і люди приїжджали у кілька хвиль, навіть із дальніх сіл. Скажімо, приїжджала здалеку частина сім’ї. Сповідалися, причащалися, йшли на ярмарок закуплятися, їхали додому на другий чи третій день. Потім інші члени сім’ї прибували, щоб усім відсвяткувати і приступити до Таїнств. Тож свято було тривале, щоби «всім вистачило хліба».

А цього хліба таки мало вистачити! 1763 року парафіяльна хроніка занотувала, що до Причастя приступило «близько 30 тисяч побожних». То були часи, коли до Причастя люди приступали не так, як зараз, а два-три рази на рік усього. Сповідалися частіше, але до Причастя приступали рідко. Тож 30 тисяч причасників за тижневий відпуст — це не одні й ті самі люди, як ми сьогодні приходимо до храму.

Зраджена Мати

Тиннянська Богородиця та Її санктуарій теж не раз ставали спокусою для нападників. Сіцінський пише про татар, але більше схоже, що це було за часів козаччини: коли загони Хмельницького грабували костел, то якийсь козак, здираючи золотий оклад з ікони, підважував його шаблею, і на полотні залишився проріз над лівою бровою Богородиці.

Грабували храм також цигани і «волохи», тобто молдавани. Забрали дуже багато вотивних дарів, коштовностей. Зокрема, у списках вкраденого згадується фігурка Дитяти Ісуса «в натуральну величину, зі срібла». Скульптура була розмірами з піврічну дитину.

1672 рік — час, коли Поділля захопили турки. Є легенда — а може, і чиста правда, бо на те скидається, — що міщани і євреї, які вийшли вітати султана, коли він оглядав завойоване, винесли Тиннянський образ. Вони поклали його лицем донизу, і самі так покірно лягли, щоб показати окупантам свою підданість. Кінь султана мав пройти по іконі Богородиці — але в коня тріснула підкова, і султан звелів підняти ікону з землі.

Ізабелла Гуменецька, з роду Потоцьких, почувши, що ікона ціла, поїхала до султана викупити її з неволі. Історик занотував, що Ізабелла, перш ніж рятувати своїх дітей, спочатку поїхала викупити в султана ікону Богородиці. Вивезений до Львова образ урочисто помістили (інсталювали) в катедрі, там його культ розвивався; потім Ізабелла забрала його до іншого родового маєтку Потоцьких, до Перемишля.

Ікона повернулась на Поділля 1699 року, коли турки були вигнані з Поділля.

Третє відродження

Культ Божої Матері Тиннянської розвивався, і в 1596 році замість старого дерев’яного побудували кам’яний храм. Його освятили в ім’я Катерини Александрійської. Цей катерининський храм був місцем ушанування ікони до турків. Після турецького періоду Гуменецький об’їжджав свої землі, був у Тинній, застав руїни храму, місто в бур’янах і дослівно п’ять чоловік населення.

Ігнатій Гуменецький запросив цеглярів з околиць Опочна, вони поставили «цегольню» — завод, стали випалювати цеглу. Частково її продавали людям на відбудову, частково використовували в Тинній. Але переважно і доходи від продажу, і сама вироблена цегла призначалися на побудову третього з черги тиннянського костелу. Катерининський сяк-так обладнали для проведення богослужінь, але будували повністю новий.

Магнати Гуменецькі фундували не тільки відновлення храму: вони утримували саму парафію. Щоб Тинна залишалася паломницьким центром, потрібно було кілька священників; магнати зафундували утримання настоятеля і сімох вікаріїв.

Новий храм був присвячений Відвідинам св. Єлизавети. Саме він дочекався нової ординської навали — приходу радянської влади.

Слід його загубився

На початку XVIII століття чудотворний образ перевозять із-під Перемишля до Кам’янець-Подільської катедри. 1717 року єпископ Стефан Рупнєвський зафундував для нього корони. Це були срібні позолочені вироби, а для корони Матері Божої єпископ Рупнєвський пожертвував деякі зі своїх власних коштовних каменів.

Коронація була у певному розумінні скромною: на «папську», з усіма належними витратами, Гуменецьким після відбудови вже бракувало коштів. Тому коронація була єпископська. І ось, 1 липня 1717 року, процесійною ходою, із кам’янецької катедри образ перевезли до Тинної. Шлях не такий близький, тому заночували в полі, там на місці збудували вівтар, перед яким відбулося цілонічне чування. А 2 липня, яке тоді було святом відвідин св. Єлизавети, образ привезли до Тинної та урочисто інсталювали в новому храмі, який єпископ тоді ж урочисто консекрував.

1935‑го року радянська влада закрила храм. Люди переховують чудотворний образ по домівках. У роки Другої світової, коли червона армія відступила, храм знову відкрили, образ повернувся — хоч і вже у бічну наву, бо над головною склепіння більшовики зруйнували.

В 1946 році образ знову стали переховувати — і хтось його вивіз у невідомому напрямку. Слід його загубився. З усього втраченого нам поки що вдалося відшукати тільки велику срібну чашу 1848 року. Це теж вотивний дар, на чаші напис: батьки жертвують це Божій матері Тиннянській і просять, «щоб Бог зберіг у здоров’ї їхніх дітей, Леона і Анелю». Отакий «вдовиний гріш», що здолав століття історії…

Четверте воскресіння

1956 року совєти висадили храм у повітря. Люди зібрали трохи тієї цегли і збудували капличку на цвинтарі. Всі роки червоної навали католики Тинної молилися в тій нелегальній капличці. Поставили вівтарик, знайшли якусь репродукцію загубленого образу — не найкращий, але молилися біля нього, зберігаючи культ Божої Матері Тиннянської. Щонеділі збиралися на молитву, вірні 99 овець, які чекали на пастиря.

Комуністи приїжджали з погрозами, хотіли завалити ту капличку, люди не давали — жінки лягали на землю перед тракторами… Ця боротьба тривала до 1988 року, коли за Горбачова нарешті дозволили, щоб приїжджав священник. Першим приїхав о. Владислав Ванаґс із Городка. До каплички добудували сакристію. А на 1990 рік каплицю було дозволено розбудувати. Це і є той четвертий храм, який ми бачимо зараз, — і який знову освячений, як і найперший дерев’яний, в ім’я Успіння (Внебовзяття) Пресвятої Богородиці.

«Розбудова» каплички була політичним ходом, бо насправді храм звели повністю заново. І, за моїми особистими припущеннями, наш храм стоїть приблизно на тому місці, де колись стояв той, що був «катерининський». Я сам — місцевий, вийшов із цієї парафії. Тинна це моя батьківщина, і з моїх спостережень випливає, що це могло бути тут.

Марія керує

Так, ми дуже хочемо, щоб образ Тиннянської Богородиці повернувся в усій красі. Ми над цим уже працюємо. Матір Божа Тиннянська повернеться, ми в це віримо! Але про що тут ідеться?

Я виходжу з такої ідеї — і людей цього вчу, — що ми тут є слугами Марії. Коли я прийшов сюди, то сказав, що моя роль — це «принести, винести, позамітати». Тинна — доїзна парафія під опікою отців-пасіоністів, наш монастир у Смотричі. Нас четверо на сім парафій і Дім пристарілих. Я приїжджаю, щоби щось допомогти, а головне — не заважати. Ось наприклад: нам віддали кілька колишніх церковних розвалених будівель, їх потрібно відбудувати, а з парафії залишилося чоловік 70 —та й ті переважно похилого віку. Грошей на відбудову нема. Мені дзвонять: отець, привезли цемент. Їду і думаю: Матінко, це ж не моє, це Твоє, то Ти пошукай тих грошей! Приїжджаю, і кажуть: підприємець прийшов, хоче пожертву зробити. Я взяв, порахував — і виявилося, що в конверті рівно стільки, скільки сказали заплатити за цемент.

Отак і виходить, що я тут — «принести, винести, позамітати». А Марія керує.

На яких умовах повернеться Богородиця?

Якщо Матір Божа Тиннянська хоче сюди повернутися — то Вона повернеться! Але якщо не буде Її волі, — то щоб ми волами і тракторами тягнули, нічого не вийде. І я так вчу парафіян: ми тут — слуги Богородиці. Хто до Неї приїжджає, тим маємо послужити. Нагодувати, дати нічліг. Ми не можемо з цього «робити бізнес». Бо, на моє переконання, образ звідси пішов через поведінку людей! Коли Тинна стала місцем великих паломництв, то місцеві почали замикати криниці, щоби прочани (і їхні коні) не випивали всієї води. Почали заробляти гроші, продаючи склянку води спраглому!

Ми маємо перемінити наші серця, відкритися на потребуючого, який шукає Бога. Ми маємо допомогти їм цього Бога знайти, а для цього спершу самі маємо Його знайти. Не так сам відновлений образ відновить це місце, як важливо відновити людські серця. Створити атмосферу дому Богородиці.

Коли образ повернувся в 1717 році, Гуменецький записав, що Марія повернулася «in hereditatem suam» — «у своє спадкоємство». Гуменецькі призначали свої прибутки на утримання санктуарію. Коли у XVII-XVIII століттях з’явилася мода на пишні магнатські палаци, вони собі такого не збудували. Тинну Гуменецькі вважали не місцем, із якого вони отримують дохід, а «містом Марії».

Я би так сказав: важливіше створити цю «ікону Марії» в людських серцях. Поновлення мальованої ікони — не настільки важливе.

Я також викладаю в семінарії. І їм, майбутнім священникам, кажу: найважливіше душпастирське правило — це не заважати. Бачити, що Дух Святий діє. Розпізнавати, для чого Бог нам присилає людей, — бо вони приходять не для того, щоб ми їм сказали «ідіть собі». Сюди вже різні люди приходили, і такі, що мали проблеми з алкоголем і наркотиками. Ми з ними починали спілкуватися, молитися, Бог зціляв їхні серця, змінював їхні життя. Вони тут трудилися на будівництві. Сьогодні деякі з них трудяться на фронті, деякі по багатьох роках повернулися в сім’ї і наново навчилися жити зі своїми дружинами й дітьми. Богородиця сюди приводить різні серця, а ми тільки служимо.

«Українське Меджугор’є»: Тинна як відпустовий центр

Хоча свято Відвідин св. Єлизавети перенесли на 31 травня, у Тинній центральні святкування залишилися традиційно 1‑2 липня. У цей день тут літургійні читання з Відвідин. Богородиця, яка несе Слово Боже, яка співає величальний гімн Господу, яка залишається зі своєю родичкою, щоб тішитися Божою присутністю, що приходить у цей світ, — це, на моє переконання, ідея самого цього санктуарію. Треба, щоб люди це пізнали і відчули: зустріч із Божим Словом, яке нам несе Марія.

Згідно з декретом єпископа, який зачитав канцлер курії о. Павло Басистий, Тинна наділена привілеєм багатьох відпустів. Протягом року у Божої Матері Тиннянської можна отримати повний відпуст за звичайних умов у такі дні:

-Великодній вівторок після Шостої неділі Великодня, тобто вівторок перед урочистістю Вознесіння. Традиційний хліборобський «хресний день»: молитва про врожаї та за голодуючі народи. Процесія до джерел за селом, там, де «дзвони». Запрошуємо всіх хліборобів!

–Відвідини св. Єлизавети — 31 травня, історично — титульне свято храму.

–1-2 липня, традиційний відпуст саме у цій парафії, центральні святкування. Цього року 2 липня припало на неділю і не всі вірні на священники змогли приїхати, тому субота 1 липня стала першим відпустовим днем — і я думаю, що ми це так і залишимо. Перша відпустова Меса буде увечері перед днем урочистості, як це дозволяє Канонічне право. Цей відпуст перетворився на «лицарський», тому на нього ми особливо запрошуємо чоловіків: на нічне чування, «вечір Никодима».

–15 серпня, свято Успіння (Внебовзяття) Богородиці, титульне свято цього храму. Також традиційно це свято Божої Матері Звитяжної, тому запрошуємо на особливу молитву за нашу перемогу і мир для України.

–8 вересня, Різдво Богородиці, будемо робити свято подяки за врожаї. Запрошуємо хліборобів зі збіжжям, жнивними вінками, подякувати Богові за все, що нам вродило цього року.

–25 листопада, свято св.Катерини Александрійської, з якою був пов’язаний один із тиннянських історичних храмів, теж залишається нашим традиційним відпустовим днем.

Ось так у нас протягом року буде справжній «відпустовий центр»!

А також єпископ визначив, що кожна паломницька група, яка спеціально приїде до Тинної, може отримати повний відпуст у будь-який день року за своє паломництво. У цьому розумінні декрет єпископа Леона надає санктуарієві в Тинній ширші привілеї, аніж той, що був папський.

Я вже третій раз за ці дні чую, що Тинну називають відпустовим центром і порівнюють із Меджугор’єм. Тут так тихо, пташки співають. Я в Меджугор’ї сам був, дуже люблю це місце, і можу підтвердити, що в Тинній справді «як у Меджугор’ї»! Запрошуємо всіх, усіх приймемо!

Благословенним моментом була присутність на святі єпископа Павла Гончарука, ординарія Харківсько-Запорізького. Наш єпископ Леон Дубравський сюди часто приїжджає і ми вдячні, що він пам’ятає це місце культу Богородиці. А цього року приїхав ще єпископ Павло, з яким ми зустрілися на святкуванні 25‑річчя єпископства владики Леона. Він очолив вечірнє богослужіння.

Святкування сформувалося так, що парафіяни зазвичай завантажені прийомом паломників на відпуст, і їм самим нема коли помолитися в день свята. Тому ми почали робити «своє маленьке» свято напередодні. Спочатку в храмі, потім стали робити вечірні Розарієві процесії. Вже кілька років як на ці вечірні процесії стали приїжджати інші люди, і вже два роки як сюди приїздять Лицарі Йоана Павла ІІ і проводять нічну адорацію. Оскільки історично Матір Божа Тиннянська це Покровителька лицарського стану, то вони обрали Її своєю Покровителькою і урочисто це проголосили.

З присяги Лицарів Йоана Павла ІІ Божій Матері Тинняській:

«Богородице, Діво чиста, Ти найпрекрасніша з поміж дочок цього світу» — такими словами вітали тебе подільські лицарі впродовж століть у цьому місці, стоячи на сторожі і захисті християнських кордонів Європи.

Ненько наших надій, Гетьманко нашого ввірення, Мати Ісуса Христа, за яким крокуємо, наслідуючи нашого святого покровителя! Приходимо сьогодні до Тебе ми — Лицарі святого Йоана Павла ІІ з Української провінції, обираючи Тебе за нашу Провідницю.

Приходимо до Тебе, щоб віддатись у Твою Материнську неволю словами: ТОТUS TUUS — ВЕСЬ ТВІЙ, МАРІЄ!

Просимо Тебе, Мати: споглянь на Лицарів Йоана Павла ІІ — Орден, що має за мету формацію чоловіків за взірцем святого покровителя, який своїм прикладом навчав, як можна єднати чоловічість зі святістю.

Ми підтримуємо тих наших братів-лицарів, які сьогодні перебувають на лінії фронту і борються з російським окупантом за свободу своєї Батьківщини, а також за свободу Європи.

Фото: з архіву парафії, Лицарів св. Йоана Павла ІІ, Lucyna Grzasko, Юлія Григор’єва