Ватиканська дипломатія має суперника, по стороні якого стоїть Папа, — так вважає шанований італійський ватиканіст Сандро Маджістер. Він звертає увагу на двозначність діяльності Апостольського Престолу на міжнародній арені.
Досвідчений журналіст нагадує, що Апостольський Престол підтримує стосунки майже з усіма державами світу — за винятком Китаю, Саудівської Аравії та кількох інших. На початку 2023 року відбувся обмін послами з Оманом. Навіть В’єтнам, чий президент Во Ван Тхионг відвідує Рим, незабаром матиме Постійного представника Апостольського Престолу.
Сандро Маджістер зауважує: є цілий список нунціатур, які очікують на призначення нового папського представника. Зокрема, він нагадує особливий випадок Нікарагуа, де немає нунція, бо архієпископа Вальдемара Зоммертаґа влада вигнала 1 березня 2022 року за велінням деспотичного президента Даніеля Ортеґи, а переслідування Церкви відтоді лише посилилися. Кульмінацією цього став суворий вирок у 26 років ув’язнення для єпископа Роландо Альвареса. Ватикан запізно спробував домогтися заміни цього вироку на вигнання — але сам єпископ відмовився.
Також є нунціатури, де папські представники вже переступили вікову межу в 75 років, але залишаються на своїх посадах: у Сирії, США, Італії, Ізраїлі, Албанії. Трьом першим Папа Франциск ще й надав кардинальський пурпур.
Негативним акцентом, однак, передусім є обмеження влади Державного секретаріату. Папа Павло VI наділив його найважливішою роллю у Ватикані, яку Франциск своєю реформою Римської курії значно обмежив. Він часто використовує інші шляхи провадження міжнародної діяльності, значною мірою конкурентні стосовно Державного секретаріату. Царини, в яких суперництво помітне найсильніше, це Китай та росія-Україна. В обох випадках Папа Франциск більше зацікавлений у геополітиці, яку провадить Спільнота св. Егідія, аніж у тому, що робить Державний секретаріат, — вважає Сандро Маджістер.
Якщо йдеться про агресію росії в Україні, дистанція між позицією Держсекретаріату і позицією Спільноти стала очевиднішою, ніж будь-коли, відтоді як Папа призначив своїм спеціальним посланцем спершу до Києва, а потім до москви і зрештою до Вашингтона кардинала Маттео Дзуппі, який уже пів століття пов’язаний зі Спільнотою св. Егідія.
Італійський журналіст-ватиканіст нагадує, що як Державний секретар кардинал П’єтро Паролін, так і відповідальний за стосунки з державами архієпископ Пол Ґаллагер багато разів підкреслювали правомірність збройного захисту українського народу, правомірність надання йому зброї та непорушності його кордонів. У цих питаннях кардинал Дзуппі та його співпрацівники — від засновника Спільноти Андреа Ріккарді й до голови міжнародних відносин Маріо Джіро — завжди були або невиразні, або відверто проти, від самого початку російської агресії. В Києві й Вашингтоні прекрасно це розуміли, приймаючи кардинала Дзуппі, до тієї міри, що відбулося підписання угод виключно гуманітарного характеру, стосовно обміну в’язнями та повернення українських дітей, депортованих на росію.
Подібно і в москві, де владімір путін не приховує задоволення від добре знаного спротиву папського посланця щодо надання Україні зброї, а також від очевидної неохоти самого Франциска до «підбурювання Заходу до війни», і навпаки — його симпатій до зростання альтернативної ролі «глобального Півдня» в Африці, Азії та Латинській Америці. Ба більше: у москві Sant’Egidio вже довгі роки має безпосередні контакти з православним патріархом, що — почасти завдяки «місії» кардинала Дзуппі, провадженій разом зі «спеціалістом по росії та віцеголовою Спільноти св. Егідія Адріано Рокуччі» — зробило можливим залагодження тріщини, викликаної словами Папи, який публічно звинуватив кіріла в бутті «вівтарником путіна».
Якщо йдеться про стосунки Апостольського Престолу з Китаєм, там Франциск іще не віддав провідну роль Спільноті Sant’Egidio. Однак він виглядає дуже відкритим на аргументи, які систематично поширює її фахівець у цій царині, Аґостіно Джованьйолі, професор сучасної історії в Католицькому університеті Мілана, член Інституту Конфуція в Мілані, пов’язаний із пекінським режимом. Спірним моментом між Ватиканом і Китаєм є виконання угоди у справі призначення єпископів, яку обидві сторони підписали у вересні 2018 року і донині продовжують без будь-яких змін. Однак протягом цих майже п’яти років відбулись лише чотири нові призначення, а більше третини дієцезій надалі не мають голів. Також і з цієї причини Державний секретар, який також є архітектором угоди, завжди обережно висловлювався на цю тему, без тріумфалізму, радше навпаки — не раз висловлюючи свої сподівання на покращення угоди. Натомість у Джованьйолі захват від корисності угоди просто безмежний. Подібно як і для Папи Франциска — попри той факт, що за останні місяці китайська влада призначила двох єпископів, навіть не повідомивши Рим про це, у двох дієцезіях, одна з яких — Шанхайська — має велике значення. Джованьйолі не боїться зі вдячністю говорити навіть про це подвійне приниження. У коментарі для видання італійського єпископату «Avvenire» він зазначив, що Шанхаю йдеться не про нову єпископську консекрацію, що сама в собі підлягала би таємній угоді, яка вимагає попередньої згоди Рима, а про звичайне перенесення єпископа з однієї столиці на іншу, проведене у формі неузгодженій, але не безправній.
Натомість Державний секретаріат — де добре знають таємну угоду — бачить це інакше. 15 липня Апостольський Престол повідомив, що Папа санкціонував це рішення і також погодився на інсталювання в Шанхаї єпископа Йосифа Шене Біна, одностороннім чином переведеного туди пекінською владою. Цей ієрарх часто буває на міжнародних зустрічах Sant’Egidio, а також є віцеголовою Китайської народної консультаційної комісії — органу, що налічує понад 2000 делегатів і завданням якого є затверджувати рішення президента Сі Цзіньпіна та партійного керівництва. Але того самого дня вийшла офіційна детальна заява Державного секретаря, кардинала П’єтро Пароліна. У заяві стверджується, що навіть перенесення єпископа з однієї дієцезії в іншу, звершене без згоди Рима, суперечить «правильному виконанню угоди». Заодно кардинал додав: «Тому важливо, і я б навіть сказав — необхідно, щоб усі єпископські призначення в Китаї, включно з перенесеннями з однієї єпископської столиці до іншої, відбувалися за згодою, відповідно до домовленості». Це суперечить тому, чого тримається Спільнота св. Егідія.
Сандро Маджістер нагадує, що суперництво між Державним секретаріатом та Спільнотою Sant’Egidio триває вже довгі роки й ніколи не було мирним, не обходилося без інцидентів. Державний секретаріат багато разів критикував діяльність, яка виглядала ефектними успіхами Sant’Egidio. На думку ватиканіста, цю напруженість можна побачити також і нині.
фінансово.
Щиро дякуємо!
