Намагаючись зрозуміти, що каже Церква, сповідуючи віру в те, що Марія з тілом і душею була взята на Небо, маємо заново поглянути на сенс прадавніх символів.
Для розуміння сенсу урочистості Внебовзяття Богородиці найпростіші асоціації чи образи, відомі з античного мистецтва, мало допоможуть. Ми добре знаємо, що чисте небо над нами — це насправді тонка завіса, яка приховує темну нескінченну безодню, а напрямки «вгору» і «вниз» — відносні. Ми також знаємо, що Всесвіт — це континуум, і навіть якщо людина віддалилась би від поверхні землі на світлові роки, вона не звільниться від пут смертності.
Тому, намагаючись зрозуміти, що каже Церква, сповідуючи віру в те, що Марія була взята з тілом і душею на Небо, ми маємо заново поглянути на сенс стародавніх символів. «Небо» — це не якесь місце у Всесвіті, а спосіб буття, що відмінний від нашого. Взяття до Неба душі й тіла Божої Матері означає їхнє залучення у спосіб буття, притаманний Богові. При цьому йдеться не про якусь «розтілесненість», а про звільнення тіла від його природних обмежень і слабкостей, які є наслідком Падіння. Що це за звільнення? Чи можливо його уявити? Мабуть, це неможливо. Святий Павло прямо каже, що «те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять» (1 Кор 2,9).
Сповнення таємниці Ізраїлю
Оскільки уява нам не дуже допоможе, звернімося до Божого Слова. Дарма, що воно прямо нічого не говорить про взяття Марії на Небо, — дозвольмо текстам, які Церква вибрала на літургію цієї урочистості, повести нас. Перше читання з Одкровення св. Йоана показує нам видіння Жінки. Вона одягнена в сонце, під ногами у неї — Місяць, а над головою — вінець із 12 зірок. Перш ніж ототожнювати її з Марією, погляньмо на численні паралелі між Одкровенням та Старим Завітом. У ньому «жінкою», «донькою Сіону», «нареченою» називають народ Ізраїля. Своєю чергою, символи сонця, місяця та 12 зірок (що символізують 12 колін Ізраїля) з’являються в одному зі снів Йосифа перед тим, як брати продали його в Єгипет (пор. Бут 37,9). Із цього можна зробити висновок, що Жінка з Одкровення символізує насамперед Вибраний народ, із якого вийшов Месія: «син-муж, що має пасти всі народи жезлом залізним» (Одкр 12,5).
У Євангелії центральне місце посідає гімн «Magnificat», у якому Марія прославляє великі Божі діла. Ці діла полягають у повному перевороті світового порядку: могутні — скинуті з престолів, а смиренні — підняті вгору; багаті відходять із порожніми руками, а голодні — насичені… Радість Матері Господа святий Лука висловив через переплетення цитат і посилань на Старий Завіт. У Марії сповнюється те, що передчували ще давні пророки: тими, хто приймуть Божу волю до кінця і дозволять сповнитися Божому планові, будуть не могутні володарі та правителі, а люди бідні й смиренні. До них належить і Марія — смирення Служниця, яка уособлює залишок Ізраїля. Тепер стає зрозумілим, чому бачення в Жінці з Одкровення образу Ізраїля не суперечить баченню образу Марії в ній. Саме в Марії сповнюється таємниця Ізраїля, багатовікова історія Божого народу. Це — найповніший, найкрасивіший плід цієї історії!
Відповідь на тугу
На межі Старого і Нового Завітів Марія відіграє єдину у своєму роді роль: Вона дає тіло Божому Сину. Вона — єдина людина, яку єднають з Ісусом кровні узи, тісніші, ніж ті, що пов’язують Його з усім ізраїльським народом. Можливо, й тут можна пошукати причини, чому Син дав Їй особливий дар Внебовзяття? Він сам вознісся на Небо разом зі своїм людським тілом — то, може, саме завдяки своїй особливій близькості з Нею Він урятував Її від долі, яка чекає на всіх інших людей: страху смерті та розпаду земного тіла? Отець Ян Твардовський колись написав щось подібне, але простіше. Внебовзяття, на його думку, походило з великої туги Ісуса. Як справжня людина, Він тужив не лише за душею, а й за всією особою свої Матері, й велике чудо Внебовзяття було відповіддю на цю велику тугу.
Нарешті, повернімося до читань. У Першому, крім Жінки, бачимо ще й дракона, який бореться з нею та її потомством. Читання завершується словами тріумфу: «Тепер настало спасіння і сила, і Царство нашого Бога, і влада Його Христа» (Одкр 10,11). Ці слова можуть здаватися нам дивними, оскільки ми знаємо, що боротьба ще постійно триває. Читаючи Євангеліє, можемо також відчути здивування: Марія говорить про великі діла, які вчинив для Неї Всемогутній; про перевернення всього світового порядку з ніг на голову… І ці слова Вона вимовляє у той час, коли Її Син ще навіть не народився. В обох текстах слова тріумфу й радості стосуються того, що тільки почало виконуватися. Схожий характер має і наша радість від Внебовзяття Марії: це радість від того, що вже сповнилося в Ній, а в нас сповниться в момент воскресіння. Саме тому префація до сьогоднішньої урочистості називає Божу Матір «знаком надії».