«А голову ти вдома не забув?» «Вийди і ввійди нормально!» «Без батьків не повертайся!» «Це ти мене там малюєш?» «Розкажи нам усім, хай ми теж посміємося!»
Знайомо, чи не так? Мабуть, багато хто із нас, читаючи ці чи подібні слова, відразу почув у себе в голові голос когось зі своїх вчителів.
Ось уривки з середньовічних листів різних століть, які доводять: попри різницю у часі, культурі та умовах проживання, певні речі у стосунках між учнями і вчителями залишаються незмінними.
Еґберт Льєжський, письменник і педагог ХІ століття, нарікає:
«Наука сьогодні занепадає, як ніколи. Як удома, так і за кордоном [люди] цураються розуму. Яка користь учням від читання, крім сліз? Воно нічого не варте і позбавлене мудрості, коли його пропонують на продаж».
Його колега, єпископ і богослов ХІІІ століття Жак де Вітрі, підхоплює естафету, скаржачись на хибну мотивацію і скандальну поведінку паризьких студентів:
«Дехто з них навчається лише з цікавості; дехто хоче слави, яка є не чимось іншим, як марнославством; інші шукають вигоди, яка є не чимось іншим, як жадібністю і гріхом симонії. Дуже мало хто навчається з повчальною метою для себе або інших. Вони сперечаються не тільки про різні [філософські і теологічні] течії; розбіжності між країнами [з яких вони походять] теж викликають розбрат, ненависть і люту ворожнечу, тож вони нахабно вдаються до різноманітних принижень і образ одне одного».
Альваро Пелайо, францисканець XIV століття і видатний знавець канонічного права, що навчався в університеті Болоньї, так відгукувався про своїх колег-студентів:
«Вони відвідують заняття, але не роблять жодних зусиль, щоб чогось навчитися… Гроші, отримані від батьків чи від Церкви, вони витрачають на таверни, гулянки, ігри та інші непотрібні речі, і тому повертаються додому порожніми: без знань, без совісті і без грошей».
Популярність подібного способу життя поміж середньовічних студентів підтверджує і цей лист батька до сина-студента в Орлеан — вочевидь, написаний після того, як вчителі доповіли батькові про те, на що насправді хлопець витрачає свій час і його кошти:
«Бо написано [у Біблії]: недбалий у своїй роботі — руїнника брат рідний (Прип 18, 9). Нещодавно я дізнався, що ти жив розгульно і ліниво, надаючи перевагу розвагам над працею, і бренькаючи на гітарі [у Середньовіччі були різні музичні інструменти, які називали “гітарами”], поки інші навчаються. Тому так і трапилося, що ти прочитав лише один том законів, поки твої товариші прочитали декілька. Тож я вирішив змусити тебе цим покаятися у своїй розпусності й недбальстві, щоб тебе більше не називали марнотратником, і щоб твоя ганьба перетворилася на добру репутацію».
Відпроситися нібито у туалет (або у медпункт через головний біль, або додому через раптову хворобу), щоб не сидіти на нудному уроці, — це хитрощі, до яких свого часу, мабуть, вдавалася більшість із нас. І не тільки з нас — як свідчить середньовічний викладач Оксфорду, таким витівкам, мабуть, стільки років, скільки і самій системі освіти.
«Варто мені прийти до школи, як цей хлопець негайно проситься до вітру і йде до туалету. Невдовзі інший каже, що йому треба сходити попити. Ще один просить дати йому дозвіл піти додому. Ці та подібні речі часто стають виправданням для моїх колег-вчених триматися осторонь цього [викладацької роботи]».
Читайте також: «Тату, вишли грошей», — листи середньовічних студентів додому
Середньовічні поради студентам, які живуть поза домом
фінансово.
Щиро дякуємо!
