Інавгураційна промова, якою 11 жовтня 1962 року папа Йоан ХХІІІ відкрив Другий Ватиканський Собор , розпочинається словами «Радіє Мати Церква» (Gaudet mater Ecclesia). Більшість дослідників того церковного періоду вважають цю промову найважливішою працею усього понтифікату папи Ронкаллі.
Без перебільшення можна сказати, що вона стала серцем дня урочистого відкриття Собору, у якій папа запропонував основні напрямні для його проведення. Цією промовою він не обмежувався лише урочистим відкриттям першої робочої сесії Собору, але задавав нового стилю на час всіх сесійних засідань. Говорячи про зміну стилю, мається на увазі не щось зовнішнє, але глибоке переосмислення та сприйняття Церкви, як Божої інституції та нові способи у ставленні до інших та до нової реальності у світі. Слова Папи Йоана ХХІІІ на початку Собору заохочують до пошуку нових координат та можливостей бути Церквою і бути християнами у світі — пише Vatican News.
У своїй промові папа спершу підкреслив важливість вселенських соборів у житті Церкви. А тоді пригадав як у нього народилася думка про скликання Другого Ватиканського Собору:
«Уперше прийшла мені думка про цей Собор досить несподівано, і в подальшому я повідомив її простими словами Священній колегії отців кардиналів того знаменного 25 січня 1959 року, у свято навернення святого Павла в його патріаршій базиліці на вулиці Остієнзе. Ті, хто почув це несподіване оголошення, були зворушені до глибини свого серця […]. Через деякий час уже по всьому світу зростало неабияке зацікавлення цією подією. Настільки, що багато людей почало з нетерпінням очікувати відкриття та проведення Собору».
Далі, у своїй промові, папа підкреслює наступне:
«Упродовж цих трьох років було докладено чимало зусиль та праці, щоб належним чином приготувати Собор. Так, щоб він міг детально та якнайширше дослідити, в якому стані в нашу епоху перебуває віра, релігійні практики, становище християнської, і насамперед, католицької спільноти».
Папа Йоан ХХІІІ згадує, що «цей Вселенський Собор проводиться саме в той час, коли для цього склалися сприятливі обставини». Хоча й відкрито критикує поведінку тих, хто поводиться як пророки загибелі та «завжди в усьому вбачають негатив, так наче б уже близько був кінець світу».
«Часто трапляється так, як ми пересвідчилися під час щоденного виконання апостольського служіння, не без кривди для наших вух, доводиться чути голоси деяких осіб, які хоч і сповнені релігійним завзяттям, однак оцінюють факти та події без достатньої об’єктивності та розважливого судження. У теперішніх обставинах людського суспільства такі особи не здатні бачити щось інше, як лиш руїну та лихо. Вони поширюють таку думку, що наші часи, в порівнянні з минулими століттями, є гіршими. Вони поводяться так, наче не мали б чому повчитися в історії, яка є вчителькою життя, і так, наче в часи попередніх Соборів все відбувалося легко та гладко в тому, що стосується християнської доктрини, моралі та свободи Церкви. Нам доводиться рішуче не погодитися із такими пророками загибелі, які завжди в усьому вбачають негатив, так наче б уже насувався кінець світу».
Опісля думка папи спрямована до усіх тих єпископів, які звершують своє єпископське служіння в таких країнах як Китай, СРСР та в країнах поза залізною завісою. До єпископів, які зазнають на собі різного роду приниження людської гідності: виключені із суспільного життя, ув’язнені, переслідувані. І для частини таких єпископів справді було неможливо прибути до Рима, щоб узяти участь у Другому Ватиканському Соборі.
«Зізнаюся, що сьогодні я відчуваю великий біль у своєму серці через те, що поміж вами бракує чимало дорогих мені пастирів Церкви, які через віру у Христа закуті в кайдани або ж яким заважають прибути інші перешкоди. Пам’ять про них спонукає нас підносити до Бога наші палкі молитви. В будь-якому разі, не без надії та великої втіхи, сьогодні можемо спостерігати той факт, що Христова Церква, врешті звільнена від різнорідних світських перешкод минулих віків, може із цього ватиканського храму, немов із другої апостольської Світлиці Тайної Вечері, через вас та завдяки вам піднести свій голос, сповнений владою та величчю».
Основною та важливою точкою Собору для Папи Йоана ХХІІІ, була «священна скарбниця християнської доктрини», яку потрібно не лише зберегти, але, передусім «передати в найбільш ефективний спосіб».
«Ця доктрина — продовжує папа — охоплює усю людину, що складається як із душі, так і з тіла. І нас, які проживаємо на цій землі, зобов’язує прямувати як паломників до небесної батьківщини».
Отож, Другий Ватиканський Собор для Папи Йоана ХХІІІ повинен мати першим завданням «збереження та передання в цілісності, без втрат та спотворень, католицької доктрини, яка незважаючи на труднощі та суперечки, стала спільним надбанням усього людства». Папа застерігав:
«Ми не повинні лише зберігати цей цінний скарб, так наче ми турбуємося тільки про його стародавність […]. Потрібно, щоб ця доктрина, чітка та незмінна, з якою нам належить вірно погоджуватися, була поглиблена та виражена відповідно до того, як цього вимагає наш час. Чимось одним є, зрештою, скарбниця Віри, тобто ті правди, що містяться у нашій високодостойній доктрині, а чимось іншим є спосіб, у який ці правди проголошувані. При цьому завжди зберігаючи той самий зміст і значення».
Говорячи про різного роду фальшиві доктрини, які також присутні в модерному світі, Папа Йоан ХХІІІ вдавався до «медицини милосердя»:
«Оскільки в теперішній час Церква Христова віддає перевагу використанню медицини милосердя, замість брати на озброєння суворість, думаю, що нам треба рухатися в напрямку потреб сьогоднішнього часу та чіткіше висловлювати цінність Христового вчення, і менше осуджувати».
Завершальним закликом у цій промові, був заклик до єдності усіх християн. Папа, зокрема, звернув увагу на таке:
«На жаль, уся спільнота християн ще не досягла повністю та досконало цієї видимої єдності у правді. Католицька Церква вважає своїм обов’язком активно трудитися для того, щоби здійснилося велике таїнство такої єдності, яку Ісус Христос так гаряче випрошував в своїх молитвах до Небесного Отця».
Цього ж дня, 11 жовтня 1962 року, папа виголосив також іншу промову. Промову, до якої він не готувався так, як до цієї, виголошеної вранці. Промову, яка народилася спонтанно, споглядаючи великий натовп вірних, що ввечері зібралися на площі перед базилікою Святого Петра в Римі при місячному сяйві. Промову, після ознайомлення з якою стає ще більше зрозуміло, чому Папу Йоана ХХІІ називали «добрим» та «лагідним» папою. І про цю промову ми поговоримо наступного разу.
фінансово.
Щиро дякуємо!
