4 грудня 1963 року Другий Ватиканський собор урочисто затвердив свої перші два документи: літургійну конституцію «Sacrosanctum Concilium» і декрет «Inter Mirifica» про засоби масової інформації.
Другий із них набагато менш відомий, ніж перший. Однак «Inter Mirifica» пропонує деякі важливі принципи, якими варто керуватися у світі, все більш зануреному у масові комунікації: пресу, кіно, телебачення і новітні форми медіа.
Під час підготовки до Собору Церква гостро усвідомила важливість цієї теми, і Папа Йоан XXIII створив спеціальний орган для роботи над текстом, який міг би артикулювати вчення Церкви про засоби масової інформації та сприяти її діяльності у цій сфері. Результатом став великий документ під назвою «Про інструменти соціальної комунікації», представлений Собору 23 листопада 1962 року.
Французький єпископ Рене-Луї-Марі Стурм, який представив документ, визнав, що засоби масової інформації — важливий аспект сучасної культури, який Католицька Церква не може дозволити собі ігнорувати. Незалежно від того, чи використовуються медіа для диверсій, чи ж для передачі ідей і культури, вони ніколи не можуть бути морально байдужими. Вони можуть принести або «велике благо», або «велике зло» — зокрема для молоді.
Тут Собор передбачив дилему, з якою ми маємо справу і сьогодні: як Церкві визнавати великі можливості сучасних засобів комунікації, водночас зберігаючи пильність щодо серйозних небезпек, які несуть ці ж засоби?
Собор дуже хотів зосередитися на позитиві. У проєкті декрету, призначеному для обговорення, засоби масової інформації згадуються як одне з «чудових технологічних відкриттів», що їх людська винахідливість зробила з сотворених речей з Божою допомогою.
З цим твердженням Церква вперше на Вселенському Соборі помістила засоби масової комунікації у рамки Божого плану сотворення. Такі медіа, як підтверджує декрет «Inter Mirifica», покликані служити благу людства і можуть бути важливими засобами для спасительної місії Церкви.
Однак такий оптимізм означав, що Собор не усвідомлював небезпеки, яку несуть медіа. Початковий проєкт [декрету] попереджав про небезпеку засобів масової інформації та їхню здатність збивати людину зі шляху своєю «захопливою силою». Тим не менш, різні отці Собору вважали, що Церква повинна бути рішучішою.
Бразильський єпископ Антоніо де Кастро Майєр закликав Церкву бути відвертішою в засудженні зла, водночас закликаючи вірних до покаяння і благочестивих практик, щоби уникнути небезпек, пов’язаних із засобами масової інформації. Такі заклики вплинули на остаточний текст «Inter Mirifica», роблячи сильніший наголос на «серйозному обов’язку» батьків бути пильними щодо «шоу, публікацій та інших подібних речей», які можуть бути морально шкідливими.
Собор також хотів посилити заклик до органів державної влади, нагадавши їм про обов’язок бути пильними щодо суспільної моралі заради блага суспільства. Такі твердження сподобалися не всім, і тому декрет отримав більше негативних голосів, ніж будь-який інший документ Собору. Однак, переважна більшість асамблеї підтримала підсумковий текст перед його остаточним оприлюдненням Папою Павлом VI (1960 отців — «за», 164 — «проти»).
Чіткі моральні орієнтири указу залишилися актуальними, як і раніше. Водночас отці Собору, виходячи за межі просто негативного чи захисного підходу, визнали, що ці нові засоби комунікації представляють нову можливість для євангелізації.
Архієпископ Стурм запропонував отцям Собору зважати на величезну кількість людей, до яких звертається преса, кіно, радіо та телебачення, і стверджував, що не може бути ефективнішого засобу поширення доктрини та ідей. Як, питав він, Церква, покликана відкривати благу вість про спасіння, може нехтувати такими важливими сферами?
Зворушені цією місіонерською ревністю, отці Собору також визнавали складність сучасних комунікацій. Вони добре усвідомлювали істину, ще очевиднішу в епоху соціальних медіа: масові засоби комунікації не лише передають інформацію, але й формують наш спосіб мислення і світогляд.
Образи з кіно і телебачення, як зауважив польський єпископ Герберт Беднож, наближують людину до нового менталітету, де конкретні образи мають перевагу над абстрактними ідеями. У цьому плані рефлексія Собору дуже відповідала авансцені сучасних рефлексій.
Через рік після оприлюднення «Inter Mirifica» канадський католицький філософ і дослідник медіавпливів Маршалл Маклуен ввів знаменитий вислів: «Середовище є повідомленням».
У своїх зусиллях краще зрозуміти і використати такі потужні засоби передачі ідей отці Собору визнали ключову важливість мирян.В остаточному варіанті декрету їхній участі приділили більше уваги. Тоді як декрет «Inter Mirifica» визнав важливу роль пастирів Церкви у навчанні й направленні вірних стосовно соціальних комунікацій, Собор підтвердив, що особливим обов’язком мирян — це «намагатися прищепити цим медіа людський і християнський дух».
Актуальність цього завдання стала ще очевиднішою на прикладі представників тих територій, де Церква не мала свободи у використанні засобів масової інформації. Одним з яскравих прикладів був польський кардинал Стефан Вишинський, який за комуністів провів три роки у в’язниці. Він зазначив, що для багатьох людей трансляція може бути єдиним способом, за допомогою якого вони зможуть почути Євангеліє. Він закликав Радіо Ватикану та інші католицькі станції проголошувати Євангеліє, особливо в тих країнах, де бракує релігійної свободи.
Остаточний текст декрету зосереджувався на загальних принципах, а не на конкретних ініціативах. Отці Собору були майже одностайні в тому, щоби скоротити текст, і внаслідок цього «Inter Mirifica» має лише два розділи.
Перший із них окреслює вчення Церкви про правильне використання засобів соціальної комунікації — тут Собор прагнув сформулювати ті моральні принципи, якими має керуватися ця важлива сфера сучасного життя. Отці Собору хотіли застерегти вірних від помилкової думки, нібито сучасні ЗМІ можуть ігнорувати моральні міркування.
Наприклад, у сфері естетики Церква хотіла чітко проголосити, «що всі мають дотримуватися абсолютного примату об’єктивного морального порядку». Указ визначає конкретні моральні обов’язки кожного — тих, хто працює в медіа, тих, хто використовує ці медіа, а також тих, хто має державну владу, — щоби соціальні комунікації могли служити справжньому благу і щастю людства.
Другий розділ «Inter Mirifica» більш конкретно торкається душпастирської діяльності Церкви у сфері мас-медіа. Тут Собор закликає «усіх дітей Церкви» працювати разом, «невідкладно і з якнайбільшими зусиллями», щоб «ефективно використовувати» засоби соціальної комунікації в євангелізаційній місії Церкви. До цього завдання належать як відповідні апостольські ініціативи, так і проблема передбачуваного «шкідливого розвитку» у цій сфері.
Після вказання обов’язків душпастирів і мирян, у декреті сформульовано різні виміри діяльності Церкви щодо засобів масової інформації — наприклад, сприяння «істинно католицькій пресі» з метою прищеплення читачам християнського духу, просування якісних фільмів і теле- та радіопрограм, а також заклик до створення національних офісів засобів масової інформації.
У цей та інший способи декрет «Inter Mirifica», який не є найважливішим чи найвідомішим документом Другого Ватиканського собору, все ж виражає істотний аспект його вчення. Отці Собору переважно визнали: якщо Церква хоче проголошувати Євангеліє сучасному світу, їй доведеться краще використовувати потужні й різноманітні засоби масової комунікації. Ці засоби розвиваються з кожним днем, але принципи «Inter Mirifica» залишаються в силі.
Шістдесят років потому цей декрет нагадує нам про велику силу засобів суспільної комунікації, а також про їх постійну потребу очищуватися й зростати через Євангеліє Ісуса Христа.
Переклад CREDO за: о. Джозеф Томас, National Catholic Register
фінансово.
Щиро дякуємо!
