Ісуса здивували слова сотника і його віра. Однак це же це можливо, щоб людина могла здивувати Бога-Всезнавця?
Досконалий Бог
Чи Бог може дивуватися? Це звучить дещо… дивно, коли взяти до уваги факт, що якщо Він — Той, Хто Є, то Він не може зазнавати ніякого браку. З погляду логіки, це зрозуміло. Зрештою, Бог, як колись писав св. Ансельм Кентерберійський, є тим, понад що неможливо нічого досконалішого уявити. Коротко кажучи — повнотою досконалості. Це означає, що на рівні своєї природи і знання Він не може зазнавати ніякої нестачі. Якщо приймемо, як аргументували середньовічні мислителі, що Його суттю є чисте, абсолютне існування, то всі високі риси сповнюються в Ньому найбільшою можливою мірою. Це означає, що Бог не тільки милосердний, але до Він є Милосердя; не тільки добрий, але Він є Доброта; а також краса, святість, справедливість. Отож Його знання — повне і найвище: в ньому немає місця на жодне незнання. А отже, як було би можливим Його здивувати?
Дві природи в Ісусі
Однак у Євангелії від св. Матея написано: «Тоді сотник у відповідь мовив: “Господи, я недостойний, щоб Ти ввійшов під мою покрівлю, але скажи лише слово і слуга мій видужає. Бо і я теж підвладний чоловік, маю вояків під собою, і кажу цьому: іди, — і йде, а тому: ходи, — і приходить; і слузі моєму: зроби це, — і він робить.” Почувши це Ісус, здивувався і сказав тим, що за ним ішли: “Істинно кажу вам: Ні в кого в Ізраїлі Я не знайшов такої віри» (Мт 8, 8‑10).
Звісно — скаже хтось, — але ж Ісус був людиною, тому міг чогось не знати і внаслідок цього переживати здивування, в цьому випадку — через сильну віру і покору сотника. Загалом, так — можна би на це відповісти, — але ж Він також був Богом! Нам же каже теологія, що Ісус, як Син Божий, це Божественна Особа, яка має дві природи: божественну й людську. Тому Він уповні Бог і вповні людина. Отож чи може Він дивуватись як людина, а водночас — не зазнавати подиву як Бог?
Насправді спроба відповісти на це запитання — це одна з найзахопливіших таємниць і водночас виклик для теологів. Як божественна свідомість в Ісусі співвідноситься з людською свідомістю? Як вони могли співіснувати під час земного життя Ісуса? Як вони творили особову єдність?
Вважається, що Ісус як людина, з огляду на обмеження людської природи, не міг мати постійного, повного розуміння своєї божественної природи. Можливо, якась форма такого розуміння була Йому дана у певні моменти Йог земного життя (наприклад, особиста молитва, чи Переображення на горі Табор). Швидше за все, це виглядало інакше до й інакше після Його воскресіння з мертвих. Можна визнати, що усвідомлення свого буття Богом відкривалася в Ньому поступово, мірою розвитку та дозрівання «в роках, мудрості та благодаті». Все це дозволяє вважати, що подив, який Він міг переживати як людина, щонайменше не конфліктує зі всевіданням і досконалим пізнанням, характерними для Бога.
Однак цей грецький текст у св. Матея звертає нашу увагу ще на один момент.
Подив Бога
А саме: слово ἐθαύμασεν (ethaumasen), яке використав Євангеліст щодо Ісуса, означає не тільки «здивувався». Його також можна перекласти і як «впав у подив». Парадоксально, але цей факт для нас набагато важливіший, аніж високі теологічні спекуляції. Тому що він показує Сина Божого, сповненого подиву щодо людини, яка звертається до Нього з простою, а водночас смиренною, сильною і надзвичайно довірливою вірою. Саме це уповання сотника найбільше зворушує і викликає подив Ісуса. Це важлива наука для нас. Дитяча довіра, з якою ми приходимо до Бога, яку викликаємо в собі і за яку так часто боремося, — це не наївність чи духовна бравада. Це ключ до Божого серця.
Переклад CREDO за: Александр Банька, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
