Як уникнути хули на Святого Духа

Роздуми над Словом Божим на понеділок ІІІ тижня Звичайного періоду

«Воістину кажу вам, що будуть прощенні людським синам всі гріхи й богохульства, хоч скільки б вони не хулили, а хто буде зводити хулу на Святого Духа, той не матиме прощення довіку, а буде винний у вічному грісі».

Ісус Христос у цьому уривку відкриває нам дуже важливу істину: сатана, біси організовані в певну структуру, царство. Як у державах або різноманітних людських організаціях є певна логіка взаємодій, ієрархій та субординації, так само є субординація та ієрархія у царстві сатани. І хоч це організація злого духа, але також і вона підпорядковується законам логіки. Адже навіть якщо Сатана і злий дух, то він не ідіот, який терпітиме у своєму царство такі протиріччя, що злого духа з людини нібито виганяє інший злий дух. Про що Ісус і каже книжникам: «Як може сатана сатану виганяти? І коли царство саме в собі поділиться, не зможе встояти те царство».

Але тут пригадується ще одна істина: людина теж належить царству сатани — через смертельний гріх. Тобто грішник стає рабом цього царства, як каже св. Апостол Павло: «Хіба не знаєте, що ви слуги того, кому віддаєте себе за слуг на послух, кого слухаєтеся: чи то гріха — на смерть, чи то послуху — на праведність?» (Рим 6,16) Можна сказати, що коли людина чинить смертельний гріх, то вона цим самим «мігрує» до царства Сатани. Навіть легкий гріх, хоч і не розриває нашого зв’язку з Богом, усе одно є знаком того, що царство Боже ще в нас не присутнє в усій повноті. 

Також може непокоїти вислів Ісуса Христа про гріх, який ніколи не буде прощений: «Воістину кажу вам, що будуть прощенні людським синам всі гріхи й богохульства, хоч скільки б вони не хулили, а хто буде зводити хулу на Святого Духа, той не матиме прощення довіку, а буде винний у вічному грісі». Справді, ми нізащо не зможемо увійти до Неба з гріхом, — нам треба пройти очищення, щоб нарешті поєднатися з Богом. Причому для людини це неможливо: людина не може сама собі пробачити гріх, як не може і сама очиститися від нього; вона потребує Божої допомоги, тобто благодаті. Цю благодать уділяє нашій душі Третя Особа Пресвятої Трійці — Святий Дух. Саме Святий Дух омиває наші душі від гріхів. Про те, що саме Святим Духом Церква має владу відпускати гріхи, свідчить інший фрагмент Святого Письма, в якому Ісус «дихнув на них [апостолів] і каже їм: ‘Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи — відпустяться їм, кому ж затримаєте — затримаються» (Йн 20, 22-23). 

Але що ж це за хула на Святого Духа, яка не буде ніколи пробачена? Хула — це неправда, брехня, яку говорять на Бога. Злий дух хулить Бога; і він не лише проклинає Бога, але й каже нам, людям, неправду про Нього, — так само як в Едемі він брехав про Бога Єві. Кожний гріх меншою чи більшою мірою є запереченням Божої правди, тобто вираженням недовіри Богові. Людина грішить, коли внутрішньо погоджується з брехнею сатани про Бога. Кожен наш гріх — це якоюсь мірою хула на Бога. Але Бог хоче нам простити цю неправду, якої ми припустилися в житті. Він хоче нас омити від неправди, яку посіяв у нашому серці гріх і сатана. Тому Бог дає нам Духа Істини, якій свідчить істину про Бога у глибині нашого серця (пор. Йн 15, 26). 

Завдяки дії Святого Духа грішник може відчути любов до Бога: тому він і визнає свої гріхи на сповіді. Розкаяння є дією Святого Духа в душі грішника, що кається. Однак якщо грішник свідомо закриється від цієї спасенної дії Святого Духа у своєму серці, то цим він сам собі закриває дорогу до спасіння. Образно цей гріх можна уявити так: людина тоне в бурхливому водному потоці, хтось подає їй руку, за яку вона може вхопитися і врятуватися, — однак ця людина через свою гординю відштовхує руку рятівника і тоне. Тому нам хоч і треба остерігатися робити будь-які гріхи, але найбільше ми повинні пильнувати себе щодо гріха гордині. Вона, бо завжди має шанс розвинутися до таких масштабів у нашому серці, що за нею серце людини вже буде неспроможне розпізнати Божу любов і не схоче прийняти Божу допомогу. 

Необхідно, отже, турбуватися про зростання в нашому серці смирення, яке є не самоприниженням, а життям у правді щодо себе та перебуванням у мирі з Богом і людьми. Смирення — це уникати осуджування інших і бачити свої помилки, і працювати над їх виправленням. Смирення — це уважність щодо маленьких непомітних щоденних дарів Божих. Смирення — це вміння і сказати, і змовчати у відповідну мить; а ще смирення — це вміння слухати. Смирення — це мудрість серця, а випливає ця мудрість із двох джерел: істини й любові. Смирення — це визнання у моєму житті того, що без Божої благодаті я не зможу бути в Небі, але я повинен робити зусилля і кроки назустріч Його любові…

Подумаймо, до якої міри смиренний сам Святий Дух, що сходить до нашого серця та уділяє нам надзвичайні дари, — хоча ми часто не дякуємо Йому за них і нехтуємо ними, або приписуємо їх собі. 

Завершимо ці роздуми короткою молитвою: 

«О Духу Святий, душе моєї душі, люблю Тебе! Освячуй і провадь мене, зміцнюй, розраджуй і навчай, що маю робити; наказуй мені. Усьому підкоряюсь, чого від мене вимагатимеш; прагну все прийняти, що допустиш у моєму житті; дай мені тільки пізнати Твою святу волю. Амінь».