Життя цієї святої, позначене зрадою та духовними й тілесними стражданнями, цілком могло би стати джерелом натхнення для створення образу Квазімодо — персонажа роману Віктора Гюґо «Собор Паризької Богоматері». Однак, на відміну від літературного сюжету, її історія має щасливий кінець.
Маргарита з Чітта-ді-Кастелло, покровителька небажаних і абортованих дітей та людей з інвалідністю, народилася в аристократичній родині Умбрії у 1287 році. Та її народження стало для батьків не радістю, а справжнім жахіттям: дівчинка була сліпа і мала карликовість, у неї був сильно деформований хребет і кінцівки різної довжини.
Соромлячись власної дитини, батьки ізолювали її від суспільства і переховували від чужих очей у своєму будинку, фактично перетворивши на маленьку відлюдницю. Коли їй виповнилося шість років, вони відвезли Маргариту до храму у Чітта-ді-Кастелло, сподіваючись на чудесне зцілення, а коли цього не сталося… просто покинули її там напризволяще і поїхали геть.
Добросерді місцеві жінки пожаліли нещасну перелякану дитину і взяли її під свою опіку. Через деякий час у місті знайшлася родина, яка погодилася удочерити Маргариту: нові батьки були добрі до дівчинки і любили її, як рідну. Поруч із її новим домом був домініканський монастир, і Маргарита, що мала дружні стосунки з тамтешніми сестрами, попросила прийняти її як послушницю, коли їй виповнилося 13 років.
Однак життя у монастирі виявилося зовсім не схожим на те, як його уявляла Маргарита. Надзвичайно побожна і відповідальна, вона була прикро вражена тим, як байдуже сестри ставляться до своїх обов’язків і як занедбують вимоги уставу. Монахинь, зі свого боку, дратував «надмірний» релігійний запал і завзяття Маргарити, і зрештою настоятелька попросила її піти.
Маргарита повернулася у дім прийомних батьків, однак не розчарувалася ні у вірі, ні у своєму покликанні до домініканського ордену. 15-річною вона вступила у Третій орден і прийняла чернечий габіт, однак продовжувала жити вдома і служити ближнім, як тільки могла, з огляду на свій фізичний стан. Вона відвідувала в’язнів та помираючих, доглядала хворих, і швидко здобула репутацію найдобрішої і найпрекраснішої людини у Чітта-ді-Кастелло — адже істинна краса людини стосується не тіла, а душі. Її лагідно називали «маленькою Маргаритою» — її зріст у дорослому віці становив близько 120 см.
Свята Маргарита філософськи ставилася до своїх тілесних вад, сприймаючи їх як засіб краще єднатися з Ісусом у Його стражданнях — а отже, краще служити Йому. Вона й сама пішла до Господа у віці Христа — у 33 роки, — і на її скромний похорон зібралося ледь не все місто, разом із мешканцями довколишніх сіл. Маргариту збиралися поховати на церковному подвір’ї, але люди почали наполягати, що така прекрасна людина має лежати у крипті храму, разом із іншими видатними парафіянами.
Священник вагався — однак на його очах сталося чудо, яке швидко допомогло йому ухвалити рішення. Поки тривала суперечка, до труни померлої Маргарити потяглася рука дівчини зі скаліченими ногами, яка не могла ходити. Торкнувшись труни, дівчина підвелася на ноги: її недуга зникла, вона могла ходити так, ніби робила це все своє попереднє життя.
Сьогодні останки святої Маргарити спочивають у гробниці під головним вівтарем храму святого Домініка у Чітта-ді-Кастелло. 24 квітня 2021 року Папа Франциск оголосив про її канонізацію, застосувавши процедуру формального підтвердження святості особи, що історично віддавна вшановувалася як свята. День її спомину — 13 квітня.
фінансово.
Щиро дякуємо!
