Серед багатьох нагальних питань, поставлених Синодами про сім’ю в 2014 і 2015 роках і нинішнім Синодом про синодальність — питань, які неминуче стосуватимуться й наступного папського конклаву, — є питання єдності: у чому саме полягає єдність Церкви? Яке значення має слово «єдина» у Символі віри, де ми визнаємо віру у «єдину, вселенську, святу й апостольську Церкву»?
Синоди про сім’ю мали справу з цим питанням у своїх дебатах про Святе Причастя: чи можуть ті, що перебувають у канонічно неврегульованому шлюбі, що не живуть у єдності з усталеним вченням і пастирською практикою Церкви, повною мірою брати участь у Таїнстві єдності — Євхаристії? Чи ж вони мають утримуватися від прийняття Святого Причастя, водночас єднаючись зі спільнотою в істинному поклонінні Отцеві?
Двозначності в «Amoris laetitia», посинодальному апостольському повчанні, не вирішили цього питання. Вони радше поглибили занепокоєння виявленими у Церкві розбіжностями, коли деякі місцеві Церкви тлумачать «Amoris laetitia» згідно з лінією, взятою ними на Синодах (тобто що ті, що живуть у неврегульованих союзах, можуть приймати Святе Причастя), а інші місцеві Церкви тлумачать його інакше (що вони повинні утримуватися від Причастя). Це справді глибокі розломи. Бо як може бути так, що джерело освячувальної благодаті в Німеччині через п’ятнадцять кілометрів, на польському боці німецько-польського кордону, перетворюється на тяжкий гріх?
Це, до речі, було питанням, яке група з тринадцяти кардиналів (нині сумнозвісних у деяких колах) розглядала у своєму листі до Папи на початку Синоду-2015. У цьому листі кардинали ввічливо вимагали перегляду процедур Синоду, щоби зробити можливими активніші синодальні дебати та процес голосування, під час якого отці Синоду могли би висловити свої судження щодо конкретних пропозицій.
Перший проєкт цього листа застерігав від можливого перетворення Католицької Церкви на щось подібне до англіканської спільноти, у якій одні групи вірять і практикують в один спосіб, а інші вірять і практикують протилежне, що є шляхом до справжнього розколу. Та зрештою кардинали вирішили зосередитися лише на синодальних процедурах, і цей «жовтий прапорець» не увійшов до остаточного тексту листа.
Однак тривоги залишилися. І відтоді вони лиш посилилися — не в останню чергу через відмінні реакції на грудневий документ Дикастерію віровчення про можливість благословення тих, хто перебуває в одностатевих союзах. Церкви Бельгії та Німеччини аплодували (і продовжили робити те, що вони вже й так робили досі), а Церкви Африки твердо відповіли: «Ні, дякуємо».
Ці та інші розбіжності допоможуть визначити теми дебатів — і давайте молитися, щоб це були справжні дебати, а не якийсь ерзац і маніпульована «розмова в дусі», — на Синоді у жовтні 2024 року.
Питання єдності Церкви прояснив папа Йоан Павло ІІ під час свого першого пастирського паломництва до США у жовтні 1979 року. До візиту папи екуменічні діалоги у США зосереджувалися на ключових доктринальних питаннях, «беручи в дужки» моральні питання, щодо яких між католиками та протестантами були глибокі розбіжності. Йоан Павло ІІ мав на це інший погляд.
Після привітання екуменічного зібрання у каплиці Трініті-коледжу Вашингтона, як «улюблених братів-християн і співучнів Господа Ісуса», папа привітав їхнє спільне проголошення того, що між Богом і людьми є один посередник — Людина Христос, а також схвально відзначив їхню спільну любов до Святого Письма, натхненного Словом Божим. Папа також із жалем згадав про «глибокий розкол» між християнськими спільнотами, «який у морально-етичних питаннях досі існує».
А потім одним реченням він закрив цей екуменічний кафетерій: «Моральне життя і життя віри настільки глибоко поєднані, що їх неможливо розділити». Це означає: у справжньому діалозі про християнську єдність жодні моральні питання не можна брати в дужки.
Якщо це актуально для екуменізму, то це, безперечно, актуально і для єдності Католицької Церкви. Слово «єдина» у Нікейському символі віри означає єдність у вірі: єдність в істинах, відомих нам з Об’явлення та розуму. Місцевий католицизм — це не католицизм. Націонал-католицизм — це не католицизм. Істини віри, до яких належать моральні істини, що сприяють процвітанню та блаженству людини, є універсальними. Тобто католицькими.
Переклад CREDO за: Джордж Вайґель, Catholic World Report
фінансово.
Щиро дякуємо!
