Словами, винесеними в заголовок, ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії єпископ Леон Дубравський розпочав урочисту Святу Месу в браїлівському санктуарії Ісуса Назарянського.
Тут відбулось традиційне, вже 22‑ге з черги, нічне чування, яке щороку розпочинається увечері дня свята Переображення Господнього і закінчується рано вранці наступного дня, на спомин св. Каетана.
Для участі у цьогорічному чуванні, гаслом якого став заклик «Ісусе Назарянський, помилуй нас», до Браїлова прибули паломники з різних парафій Кам’янець-Подільської дієцезії, а також і з‑поза її меж. Зокрема, зі священниками о.Михайлом Трачем MS та о.Яном Стахурою MS приїхали 14 вірян зі Львівської архідієцезії.
Нам потрібен пророк Єремія
Вибір цьогорічної теми настоятель браїлівської парафії о. Юзеф Кшишиха MS прокоментував для CREDO:
«Для мене було дуже важливо, щоб це чування було покутним: щоб ми стали перед Богом як грішники, що просять милосердя, бо тільки так ми можемо відкрити серце для Божої благодаті. Адже тільки в тому, що Бог — наш Отець, є надія для України. До цих думок я прийшов, коли брав участь у похоронах загиблих воїнів. Там деякі люди говорили: “Ми переможемо”, “Ми обов’язково переможемо” з такою впевненістю, ніби вони особисто це гарантують. У понеділок ми мали літургійне читання про зустріч Єремії з іншим пророком — Ананією, який каже, що за два роки Бог “розіб’є ярмо” царя Навуходоносора. Натомість Єремія передає те, що почув від Господа: замість дерев’яного ярма буде залізне. І так сталося — ізраїльтянам довелося 70 років чекати на визволення з вавилонського полону. Цей дух пророка Єремії необхідний сьогодні: щоб не було “ура-оптимізму”, який не має нічого спільного зі справжньою вірою в перемогу. Адже тільки покора перед Богом дає надію на перемогу і відродження народу».
Скільки учасників мало це чування, за всіх обставин, коли навіть про паломництва не можна відкрито говорити? Дуже складно визначити: адже хоча санктуарій проводить реєстрацію паломників, та їх реальна кількість завжди більша, інколи навіть у рази. «Тим більше, що збираються не тільки паломники з інших міст і селищ, але й місцеві мешканці», — уточнює настоятель.
«Для нас це велике свято, — каже браїлівчанка Анна Абраменко, — ми його чекаємо, до нього готуємось. І дуже радіємо, що люди приїжджають до нашого храму з інших міст, щоби просити Бога про зцілення, здоров’я, про інші благодаті».
«Для нас це свято — заряд духовної, моральної сили на цілий рік», — додає інша браїлівська парафіянка, Валентина Шустер, яка прийшла до храму з дочкою Вікою і сином Сашком.
Молитва це не емоції. Спасає Христос, а не наші старання
Початком чування традиційно є спільна молитва Розарію. Перед її початком о.Юзеф закликав учасників молитися за воїнів, які нас захищають, щоб Господь давав їм силу перемагати, за полонених, зниклих безвісті, за родини і парафіяльні спільноти, за владу, «на яку ми здебільшого нарікаємо», а також не забувати дякувати Богу за отримані благодаті. Отець-настоятель особливо заохотив вірних, згідно з проханням Пресвятої Діви Марії з Фатіми, молитися за покаяння росії.
Проповідь під час Меси Переображення Господнього виголосив канцлер курії Кам’янець-Подільської дієцезії о Павло Басистий.
«Через Переображення Господнє, — сказав отець-канцлер, — Церква нас сьогодні готує до прийняття істини, дуже важкої для сприйняття. Це сприйняти Ісуса Назарянського, Царя Юдейського, що так виразно представлений у цьому храмі. Але оскільки нашим відчуттям це тяжко, Він прикритий одягом священника.
Церква, як народ священницький, має обличчя Христа: Ісуса прославленого та Ісуса стражденного. Коли ми в молитві підходимо дедалі ближче до Господа, то можемо з певністю сказати, що результатом молитви є не саме бажання тривати в молитві з Господом. Сьогодні маємо нічне чування. І що, з великою охотою підходимо до чування? […] Це боротьба для кожного з нас. Це наслідок нашої тілесності — тіло змучене і прагне відпочинку. Чим ми подібні до тих трьох апостолів, які ще не раз будуть з Ісусом Христом? Вони немовби виявляють нашу людську сутність: змучитися».
Посилаючись на притчу про мудрих і нерозумних дів, о. Павло продовжив:
«У притчі, яку використовує Ісус, щоб пояснити наші стосунки з Богом і час, даний нам для співпраці з Божою благодаттю, цей час насправді закінчиться як сказано: двері для тих, хто не встиг, уже будуть зачинені. Але повернемось до апостолів Петра, Якова та Йоана. Ці троє ще не раз зіграють “не в ті ворота”, але Господь покаже через них приклад для всієї Церкви. Коли ми сьогодні переживаємо урочистість Переображення Господнього, вони немовби ілюструють промову Церкви. Виходить ніби діалог: Господь нас повчає про одне, а ми Йому відповідаємо зовсім про інше. Господь робить перед ними об’явлення. Об’явлення передусім себе, Прославленого, — тому що Петро протестує проти слів Христа [про розп’яття] після того, як Ісус запитає: “За кого люди Мене вважають?”, а потім: “А ви думаєте, хто Я Є”. Саме Петро візьме голос і визнає віру в Ісуса Христа. […] Ми один одного підтримуємо, і коли б когось хилило в сон — Церква, навпаки, підносить свої руки, і ми разом молимось.
Коли наші емоції не справджуються, ми хочемо кричати разом із Петром, вдивляючись у цього приниженого Назарянського Ісуса, визнаючи Його Господом […], взиваючи про те, як ми хочемо Його любити, а разом із Ним — усю Церкву. Але настає час втоми. Емоції довго не тривають. Вони швидко проминають, ми вертаємось до свого нормального, людського, буденного життя, і емоції вже не підказують нам слів молитви».
Гріх, наголосив проповідник, є частиною кожного з людей; але дехто не вважає його чимось поганим — навпаки, навіть своїм конституційним правом, за яке треба боротися:
«Сьогодні не один психолог скаже, що релігія — річ погана, особливо та, яка заохочує людину до каяття. Бо каяття — це зміна нашої сутності. ‘Яким правом хтось може вимагати від тебе каятись? Краще будь впевнений в собі! Це маніпуляція!’ Якщо так розуміти гріх, то для когось він може бути добром. Але не для стосунків з Богом. Там, де гріх, — там стосунки з Богом розірвані. І тому Ісус показує: ми, з одного боку, ‘виправдані’ своїм гріхом — бо самі себе виправдовуємо; а з іншого боку, Він показує нам істину нашої людської природи. І ставить нас перед вибором. Якщо починаєш змагатися — гріх буде приземляти; але Ісус буде підіймати нас до свого обожествлення. І ми бачимо: дорогою Ісуса Христа, щоб вирвати людину з такого стану, є Його прихід на землю. В людському тілі дати приклад людині, як жити істинно по‑людськи.
Звісно, ця боротьба буде дуже важкою. Але Ісус каже: “Якщо хочеш порятунку, потрібно піднятися. Зійти на гору”. І також у Євангелії від Йоана скаже своїм учням: “Ви зараз не розумієте, по‑людськи бунтуючись проти мови про хрест, до якого Я буду прибитий; але така істина: коли Я буду піднесений від землі, тоді всіх до себе притягну”. І це, власне, є суть боротьби: Христос із хреста простягає людині руку, щоб людина могла обожествитися».
Будемо вірити й молитися — і війна закінчиться
Зібрані на Літургії звернулись до Небесного Отця з молитвами за Церкву, «щоб вона з ентузіазмом будувала цивілізацію любові»; за душпастирів, «щоби йшли у всі кінці світу, проголошуючи Євангеліє»; за те, «щоби в Україні і в усьому світі запанував мир, якого світ дати не може»; за нові покликання до священства; за померлих священників, учителів і вихователів.
Дари до вівтаря — свічку, квіти, хліб, вино, воду, гостію — несли Лицарі Колумба. Браїлівчанка Людмила Бернацька прокоментувала символізм дарів віршами, написаними іншою браїлівською парафіянкою — матір’ю загиблого воїна Ярослава Терземана п. Яніною. Її авторству, як минулого і позаминулого року, належать і віршовані роздуми Хресної Дороги, які читали Великий Лицар Колумба браїлівської парафії Олександр Грабовський та п.Марія Павлюк.
По звершенні Євхаристії єпископ Леон Дубравський звернувся до присутніх із проханням молитися Новенну до архангела Михаїла, запевняючи, що в такому разі війна закінчиться до 29 вересня — свята святих архангелів Михаїла, Гавриїла і Рафаїла. Владика також заохочував вірних молитись Розарій, особливо цілими сім’ями, за мир і перемогу України. Його Преосвященство показав довгу вервицю, з якою він їздить по парафіях і молиться разом із парафіянами, щоби кожен міг підійти і помолитись одне «Радуйся» за когось, хто воює, або загинув, або перебуває в полоні чи зник безвісті. «Сьогодні, — сказав владика, — ми йшли в процесії, жінки підходили, брали мікрофон і називали хто сина, хто онука, хто чоловіка. І так ми рятуємо п’ятдесят наших солдатів. Бо коли я молюсь один — я сам; а коли нас двісті, триста чоловік — ми всі молимось за цю людину…» На запитання, звідки знає взяв, що війна закінчиться до 29 вересня, єпископ Леон відповідає: «З неба».
«Сьогодні, — сказав ординарій Кам’янець-Подільський для CREDO, — ми просимо Ісуса Назарянського, щоб Він допоміг нам виконати волю Божу так, як Він сам виконав її. Адже Ісус сам сказав: “Я прийшов виконати волю Отця”. А коли ми будемо виконувати волю Небесного Отця — жити за заповідями Божими, за Євангеліє, — диявол не матиме доступу до нас. Адже він завжди знаходить слабкі місця: ослаблена віра, ослаблена ревність у молитві тощо. А люди без віри — вірять різним божкам. Вірять більше інтернету, мобілці, аніж любові Бога, ніж Євангелію. Сьогодні це найстрашніше, це становить велику проблему. Тому потрібно прищеплювати людям любов до Бога. Якщо ми не послухаємо Бога — то як Бог може допомогти нам?
Приклад послуху волі Бога нам показує архангел Михаїл: адже він не противився Богу, як Люцифер. І тому святий архангел Михаїл скинув його з неба — сьогодні він у пеклі. І він нам заздрить. Так само і путін, росія — вони хочуть зробити нас рабами. А Господь хоче бачити нас вільними. Він хоче визволити нас, а ми якось постійно Йому опираємося. Тому якщо ми хочемо бути вільними, як про це говорить Христос, то повинні виконувати Його волю.
Тому я прошу і благаю про молитву: будуть люди молитися — війна закінчиться. Росіяни просто заберуться і підуть. Тому потрібно вчитися слухати Бога. Це велика справа — навчитися слухати. Якби сьогодні люди слухали Бога — напевно цієї війни не було би. Ісус не раз говорив, що віра спасає. Отже: будемо вірити і молитися — війна швидко закінчиться».
Коли вогонь молитви не згасає
Умови воєнного часу — як минулого і позаминулого року — роблять неможливим проведення Хресної Дороги вулицями міста. Та й через погоду Хресну Дорогу краще було проводити в храмі. Перед початком молебню єпископ Леон запропонував, щоб на кожному стоянні хтось підходив до мікрофону і молився «Отче наш» за своїх рідних, друзів чи знайомих, які воюють або загинули, чи зникли безвісти, чи перебувають в полоні. «Молімося за них, — сказав Його Преосвященство, — щоб їхні страждання чи мученицька смерть не були марними і світ побачив, що правда перемагає».
На І стоянні п. Яніна Терземан молилася за свого загиблого сина. На ІІ стоянні за загиблого Руслана Печенюка з Шаргорода молився його батько, Руслан Печенюк-старший. На ІХ стоянні Тетяна Козловська зі Жмеринки помолилась за онука Богдана, який нині на фронті, і поділилася свідченням про силу заступницької молитви. Рівно рік тому, тут, у Браїлові, коли Хресна Дорога була служена на цвинтарі, п.Тетяна дивилась на запалений смолоскип у руках одного з хлопців і подумки зверталась до внука: «Богданчику, це твій смолоскип, він не згасне». Потім вона дізналась, що саме в ту ніч її онук із побратимами пішов на небезпечне завдання — з восьми чоловік живим залишився тільки він один. На ХІІІ стоянні п.Галина Оріховська з Мурафи молилась за загиблих сина Дмитра і брата Павла Маселюка.
«Різдвяна побожність» св. Каетана
Нічне чування після півночі продовжила Свята Меса спомину св. Каетана, яку також очолив єпископ Леон Дубравський, а проповідь також проголосив о. Павло Басистий. Він розповів багато цікавих подробиць із життя св. Каетана, якого назвав «святим довіри і Божого Провидіння». Після пресвітерських свячень майбутній святий відкладав свою першу Месу до Різдва, а в день Різдва мав видіння, що Діва Марія передала в його руки Дитятко Ісуса. В цьому видінні він розпізнав знак того, що Церква доручає йому піклування над хворими, особливо невиліковними, знедоленими, одним словом — над найбільш беззахисними. Цьому він і присвятив своє життя. А те, що це сталось на Різдво, пояснює його духовність, яку називають або «різдвяною побожністю», або «побожністю до дитинства Ісуса».
Поява різдвяного вертепу пов’язана з іменем св. Франциска Ассізького, але мало кому відомо, що саме св. Каетан «завів вертеп у кожний дім» — ідея влаштовувати вертеп в приватних житлових мешканнях належить саме йому. А коли за його ініціативи створилось чернече згромадження театинців, він був проти розробки його статуту: «Ми маємо Святе Писання — навіщо нам щось іще».
Живучи в строгій чернечій убогості, св. Каетан і його співбрати розгорнули таку бурхливу діяльність зі збору коштів для допомоги хворим і знедоленим, що це викликало необхідність створення фінансової установи. Вона існує і понині — це Неаполітанський банк. Нарешті, ще одним свідченням визнання чеснот святого є те, що ім’я Каетан дуже розповсюджене в Європі, особливо — в Італії.
Під час молебню до Ісуса Браїлівського учасники чування просили пробачення у Бога за злочини проти невинних, за зловживання Божим Милосердям, за богохульства, переслідування Церкви і віруючих, за занедбання щодо потреб хворих і залежних, за гріхи алкоголізму, наркоманії, проституції, порнографії, азартних ігор тощо. Адорація Пресвятих Дарів відбувалась дещо по-іншому, ніж у попередні роки: якщо раніше о. Юзеф Кшишиха сам обходив храм і благословляв кожного з присутніх Пресвятими Дарами, то тепер кожний підходив до пресвітерію і торкався Ісуса в монстранції. Музичний супровід адорації, як і всієї ночі чування, здійснював парафіяльний гурт із Мурафи: Анастасія Греськова, Максим і Назар Оріховські, Олександр Зарувний, Ольга Куцолабська, Діана Чернецька і Вікторія Кучер.
Ніч чування завершилась Молебнем на честь св. Каетана та обрядом освячення олії, названої його іменем.
фінансово.
Щиро дякуємо!
