Католиком бути варто, бо те, чого навчає віра Вселенської Церкви, є істинним, а правда робить нас вільними, каже єпископ Ерік Варден, голова єпископату Північної Європи.
Він підкреслює, що поновне відкриття справжнього значення свободи є вирішальним у наші часи, коли це поняття часто інструменталізують і позбавляють укорінення в правді. Він каже: «Мене підбадьорює щирість багатьох молодих людей, яких очевидні слабкості нашого світу надихають на пошуки тривких координат», — пише Vatican News.
В інтерв’ю для американського сайту What We Need Now він ділиться своїм досвідом навернення, адже католицьку віру прийняв лише в 19 років. Єпископ Тронгейма визнає, що фундаментальне значення мало для нього відкриття католицької літургії. «Мене вразив чистий об’єктивізм служеного таїнства, і я з полегшенням виявив, що існує педагогіка молитви, якій я міг слідувати».
Головна перешкода — самосхвалення
Єпископ Ерік наголошує, що навернення насамперед є «відверненням». Навернення починається від поставлення самого себе під сумнів та з глибоко інтимного відчуття, що десь якось я покликаний до чогось більшого; до того, щоб жити інакше. Як зазначає норвезький єпископ-конвертит, головною перешкодою на шляху навернення є самосхвалення — своєрідна духовна глухота, через яку чуєш тільки те, що тебе схвалює і утверджує. Через це людина залишається в пастці самої себе, відгороджується від інших і розвиває власний суб’єктивний світогляд. Образно кажучи, «вимикає прийом» і тільки «передає» — чи у внутрішніх монологах, чи то в соцмережах. Однак навернення вимагає «самоперевершення». Тому основне завдання конвертитів — розпізнати ідеал і підпорядкувати йому свої зв’язки й вибір так, щоб вони відповідали цьому ідеалові й допомагали наблизитися до нього.
Євангелізація — це конкретні завдання
За словами норвезького єпископа, радикальна секуляризація, якої зазнали скандинавські країни в останні десятиліття, надає шанс представити Євангеліє в усій його новизні, щоб воно сприймалось як нове й свіже. Це великий і радісний виклик для католиків, які там живуть. Він включає в себе різні завдання, які мають здійснюватися паралельно.
«Ми повинні знайти способи передавати автентичне католицьке вчення; ми повинні навчити людей молитися, дозволяючи їм відкрити багатство літургії; ми повинні показати, що католики роблять конструктивний, привабливий внесок у політику й культуру; і ми повинні конкретизувати нашу віру в благодійному служінні — бо хоч Норвегія і багата країна, та всюди не бракує нужденних».
Запитання після Синоду
Відповідаючи на запитання про значення синодальності, єпископ Варден нагадав, що «синодос» буквально означає «спільний шлях». Саме по собі перебування бути в дорозі ще не є цінністю; ми повинні знати, куди йдемо. Для християн слово «дорога» має особливе значення, оскільки перші християни використовували його для опису Церкви. Їх сприймали як згуртовану спільноту, що йшла іншою дорогою, ніж більшість людей.
«Тепер, коли Синод у формальному розумінні завершився, — додав єпископ Варден, — ми можемо озирнутись на його досягнення і запитати: чи зміцнився я у своїй рішучості всім серцем слідувати шляхом Христа? Якщо так — чи буду я це здійснювати через більшу участь у своїй парафії чи спільноті? Чи наш шлях помітно відрізняється від шляху світу? Чи ми йдемо так, як хотів Христос, тобто як Він сам ходив, беручи свій хрест?»
фінансово.
Щиро дякуємо!
