А ви знали, що своєю назвою Opus Dei завдячує одному конкретному дотепові? І що засновник залишив своїм підопічним досить-таки специфічний заповіт?
9 січня — день народження Хосемарії Ескріва де Балаґера.
За життя засновника прелатури Opus Dei, св.Хосемарії, про членів цієї спільноти говорили, що вони навіжені. На це о.Хосемарія мав тільки одну відповідь: «Належати до цієї божевільні — це честь!» Як видно, він умів дивитися відсторонено — і на своє діло, і насамперед на самого себе.
До семінарії він потрапив дуже рано, маючи заледве 16 років. Уже тоді він був упевнений у своєму покликанні; однак із матеріального погляду можливість осягнути бажане виглядала не надто обнадійливо. Батьки не були достатньо заможні; та й батько майбутнього святого невдовзі помер. Однак до того він усім своїм життям навчав сина, що єдине, чого варто боятися в житті, — це бути невірним щодо Бога.
Тому Хосемарія без остраху прямував за тим, що визнав волею Бога для свого життя, і розпочав творити Opus Dei. Як сам казав, тоді він мав «26 років, добрий гумор і Божу благодать». Судячи з результатів — цього виявилося досить.
У першому домі, де молодий священник оселився, навіть ліжка не було. Тому він спав на підлозі, клав голову на підручники з богослов’я. З цієї практики він потім вивів ствердження, що по роках таких нічлігів він просто мусить бути хорошим теологом — нема виходу!
Думка творити спільноти євангелізаторів-мирян і допомагати їм побачити духовну цінність їхнього способу життя прийшла до о.Ескріви раптово, певного дня 1928 року. Це була до такої міри новаторська ідея, що одні скаржилися на отця де Балаґера церковній владі (то саме співбрати-християни першими звинуватили його в приналежності до масонства, а не Ден Браун!). А інші жартували з такої діяльності.
Зрештою, саме такому жартові нова спільнота завдячувала своєї назвою. Якось один зі знайомих отця-засновника запитав насмішкувато: «Ну, як там Діло Боже?» А о.Хосемарія на це: жарти жартами, але суть справи викладена ідеально! Нічого не залишалося — так він і «охрестив» свою спільноту офіційно.
У цю роботу він втягував не тільки католиків-мирян, але й людей інших конфесій і навіть вір — наприклад, юдеїв. Вочевидь це не було сприйняте «на ура»; але принаймні о.Балаґер, коли зустрів Йоана ХХІІІ, міг папі сказати: «Я вчився екуменізму не від Вашої Святості».
Чи священник може бути… антиклерикалом? Судячи з позиції о.Хосемарії — цілком! Тільки в його випадку це був досить специфічний антиклерикалізм. Він не терпів у священників постави зверхності щодо мирян, використання релігії для політичних цілей чи роблення кар’єри. Загалом — не зносив сприйняття віри як знаряддя для того, щоб посісти достатньо високе місце у світі.
Водночас він дуже серйозно ставився до літургії. І ніколи — навіть коли під час війни в Іспанії носити сутану наражало на ризик бути побитим або і втратити життя, — не відмовлявся від священницького одягу.
Священникам в Opus Dei він потім, із характерним для нього жартівливим підходом, повторював, що до життя має спортивний інтерес (це звучить як відлуння слів св.Павла про участь у добрих перегонах) і «пульс бізнесмена», тобто вміння бути добрим лідером і менеджером. До речі, саме такий пульс знайшов потім у майбутнього святого один з лікарів — а принаймні, так пацієнт жартівливо стверджував…
Коли часи сумнівів у католицькості Діла закінчилися, настало нове випробування: засновника ще за життя почали сприймати як святого. Однак скільки разів хтось зі вдячності чи з побожності хотів цілувати його руки, отець де Балаґер ховав долоні, вигукуючи зі сміхом: «У мене нема рук, нема рук!»
Помираючи, він залишив підопічним єдиний у своєму роді заповіт: «Залишаю вам свою спадщину на площині людяності: любов до свободи і доброго гумору». Ніде правди діти, без цих двох характеристик тяжко бути добрим християнином!
Переклад CREDO за: Ельжбета Вятер, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
