Центральні урочистості Цариці Поділля — Божої Матері Летичівської в неділю, 6 липня 2025 року, відкрив спільний спів на вхід: «Марія! Марія!» Богослужіння очолив Апостольський нунцій в Україні архієпископ Вісвальдас Кульбокас.
Святкування розпочалось напередодні, урочистою Святою Месою під проводом єпископа Леона Дубравського та нічним чуванням Руху «Євангеліє Життя». Гасло цьогорічного паломництва — «Не бійтеся, будьте міцні вірою, майте надію».
«І мир, і війна походять із серця і голови»
На гасло паломництва на початку свого вітального слова звернув увагу хранитель летичівського санктуарію о.Адам Пшивуський. Він пояснив, чому нам так важливо бути подібними до Діви Марії — яка не боялася, була міцна у вірі та зберігала надію попри все.
Уже 419 років Марія присутня на Подільській землі в знакові своєї Летичівської ікони. Як перша християнка, Вона найкраще виконала покликання, яким Її обдарував Господь. У Її житті були різні події, що відображає Розарій: радісні моменти і болісні, але після всього — тріумф перемоги.

— Вона, коронована на Царицю неба і землі, присутня серед нас, як Мама, яка хоче пригорнути кожне своє дитя, — наголосив о.Адам. — Ми прийшли віддати Їй усе, що в наших серцях, отримати зміцнення духом у той час, коли світ зваблює нас. Коли з року в рік дедалі шикарніші машини у дворі нашого санктуарію, а чи не кожному селі — маркети, де все є. У нас є все — тільки з серцем і розумом людини щось не те. Отож Марія хоче нас зцілити на цьому рівні, бо і мир, і війна починаються з серця і з голови.
Але якщо ще черги стоять до сповідальниці — це значить, що наше життя має майбутнє. Це значить, що варто жити, і бути молодим і старіти, і варто померти — коли Воскреслий Ісус є в серці!
На недільних урочистостях були троє єпископів, пов’язаних із Поділлям: єпископ Леон Дубравський, єпископ-помічник Радослав Змітрович, а також єпископ Олександр Язловецький — «який колись приходив сюди дитиною, а тепер він єпископ Київський», — відзначив о.Адам.
На свято прибули численні священники, прийшли три великі піші паломницькі групи, більш як 100 осіб кожна: із Кам’янця-Подільського, Томашполя та Хмільника; приїхало традиційне велосипедне паломництво з Шепетівки і Шаргорода. Разом із нунцієм на свято прибули до Летичева працівники Апостольської нунціатури в Києві.

Щоб Україна вміла боротися і проти агресора, і на духовному фронті
Промовляючи українською, архієпископ Вісвальдас на початку Меси зауважив, що важливо молитися не тільки за себе, а й за зниклих безвісти, за поранених, за захисників на фронті, а тому наша молитва «має бути дуже серйозною».
А в проповіді він зосередився на двох основних темах: у чому суть заступництва Діви Марії та в чому суть нашого наслідування Божої Матері.
— Якби Богородиця була тільки історичною особою, давно померлою людиною, це була би просто записана історія. Але Вона не тільки була Богоматір’ю — Вона продовжує бути, бо Вона перебуває зі своїм Сином. Тому ми приходимо не до ікони: ми приходимо до самої Богородиці. Тому Євангеліє — це не «історія» [про чудо в Кані Галілейській]; ці слова передають нам присутність Її віри.

Апостольський нунцій наголосив на багатоаспектності свята. Летичівська ікона — копія славнозвісної римської «Спасіння римського люду». Папа Григорій колись ніс її особисто, йдучи босоніж, щоб виблагати врятування міста від чуми. Отож ми просимо у Марії допомоги не тільки в духовних потребах, але й у земних, «фізичних» справах. Другий момент — навернення магната Яна Потоцького, який був кальвіністом. Після навернення він дозволив привезти на Поділля ікону Богородиці, й потім Вона захищала ці землі від татарських набігів.
Цей захист, з історичних часів і далі, становить суть марійного заступництва, наголосив архієпископ Вісвальдас. І цей захист поширюється на тих, хто приходить до Її ікони, і на тих, кого Їй приносять у молитвах, дальніх і зниклих безвісти, а також на спочилих і загиблих, за яких ми нині молимося.

— Ми просимо, щоб Україна, як держава, вміла боротися не тільки проти зовнішніх ворогів, але і проти ворога духовного, чого часто бракує, — зауважив нунцій. — Щоб подолала також і тих ворогів, що руйнують родини, сім’ї, що руйнують церковне життя. Тому ми приносимо наші прохання. І знаємо, що Господь сам вирішить, коли і як вислухати ці прохання.
На цьому духовному шляху є шерег небезпек, наголосив архієпископ Вісвальдас. Марія постійно хоче нам допомагати, але ми маємо повну свободу ігнорувати це Її прагнення або й повністю його відкинути. «Я вчора молився», або «я молився 10 років і нічого не отримав / не отримала».
— Оце диявол приходить, — вказав нунцій, — і каже: твоя молитва нічого не досягла! Але Бог каже: вір не дияволу, вір Мені. Кажу тобі: прийди, принеси свої наміри, скажи їх Мені.

Тому віруючі приходять до вівтарів, до ікон, до храмів і просять Бога з наполегливістю і довірою. А щоб це принесення прохань було пліднішим, архієпископ Вісвальдас дав пораду: не впадати у пастки розходження між словами віри та життям.
— Перша: прикидатися ніби ми щось робимо, а насправді не робити нічого. Казати, що хочемо свідчити Ісуса Христа, християнську любов, — а на практиці майже нічого не робити. Так ніби бути добрим християнином це просто «добре помолитися». Друга спокуса проявляється в думці про те, що «нічого страшного», якщо ми ліниві, якщо нам бракує мужності, якщо для нас набагато важливішим є те, що про нас подумають люди, аніж Бог і Божа Матір. Це спокуса лицемірства, можна сказати — шизофренії: вважати себе хорошими християнами і занедбувати практичне життя.
Споглядаючи приклад Діви Марії, ми усвідомлюємо, що тільки тоді, коли серйозно ставимося до щоденного життя, — можемо сказати, що ми насправді маємо віру. Тобто маємо віру не тільки на словах, але втілену в практичному житті.

Ставити загорожу від ворога
По завершенні Євхаристії архієпископ Вісвальдас уділив кінцеве благословення тим, хто віддалено брав участь у богослужінні, користуючись трансляціями католицьких медіа. А присутні в храмі схилили коліна перед Пресвятими Дарами та заспівали Лоретанську літанію, вшановуючи Діву Марію. Потім процесія вирушила за Ісусом Євхаристійним. У храмі продовжував спів хор із парафії Непорочного Серця Пресвятої Діви Марії з Хмельницького (Раково).
Після співу «Тебе, Бога, прославляєм» і благословення Пресвятими Дарами до зібраних у храмі звернувся єпископ Леон Дубравський. Подякувавши всім за участь у молитві, він ще раз нагадав гасло паломництва і наголосив:

— Не бійтеся! Я — не боюся, бо Бог є з нами, а ми з Ним. Тому я не хочу сам іти до Неба — я хочу йти до Неба разом з вами. Якби хто боявся, чіпляйтесь на буксир, ми вас втягнемо, — пожартував він. — Пам’ятайте: я люблю вас, вірю в вас і надіюсь на вас!
Єпископ Леон нагадав цінність молебню дев’яти перших п’ятниць: цією молитвою необхідно поставити мур перед нападками агресора — бо якщо ворог, не дай Боже, прийде сюди, то не пощадить нікого, як уже зараз не щадить ні старих, ні дітей. Молитвою і жертвою Євхаристії спинимо зло!

— Дякую вам, — сказав хранитель санктуарію. — Якби вас не було, то й ми не потрібні!
Коли немає надії на допомогу ні з заходу, ні зі сходу, — завжди можна звести погляд до Неба, нагадав о.Адам Пшивуський. Він попросив Апостольського нунція переказати Папі, що в цьому санктуарії свічка молитви горить щодня від 22 лютого 2022 року.

Богослужіння завершилося молитвою Ювілейного року та до Летичівської богородиці, а єпископ Леон освятив усі розарії, медальйони та інші девоціоналії, принесені вірними цього дня до храму.
