Зазвичай ще до того, як пролунає запитання: «Чи кращий фільм за книгу?», ми вже знаємо відповідь. Зазвичай — хоча й не стовідсотково — відповідь буде: «Ні». Та хіба може бути інакше?
Фільми — це дорогі бізнес-моделі; написання роману набагато менш ризикована справа. Роман має можливості досліджувати персонажів, їхнє оточення і ситуації. Екранізація ж має бути вірною не лише вихідному матеріалу, але й образам,що їх різні читачі формують по-різному, відповідно до власної уяви.
Щоб оцінити переваги екранізації, слід пам’ятати, що шлях від слова до образу — двох різних естетичних систем — це форма інтерпретації. Ключові питання, на які слід зважати, це вірність літературному оригіналу і трансформації, які відбуваються в цьому процесі».
Один з гарних прикладів — шестисерійний мінісеріал 1995 року за класичним романом Джейн Остін «Гордість і упередження», написаним у 1813 році. Плідний сценарист Ендрю Девіс чудово адаптував роман Остін для телебачення, а для актора Коліна Ферта роль у стрічці й досі залишається однією з найбільш зіркових. Фільм 1995 року «Розум і почуття», знятий Енгом Лі та адаптований Еммою Томпсон, яка зіграла головну роль, теж можна вважати вдалою екранізацією іншого роману Остін.
Варта уваги екранізація 1951 року повісті Чарльза Діккенса «Різдвяна пісня», написана 1843 року. Ця історія мала незліченну кількість екранізацій, але ця версія вигідно виділяється завдяки грі Аластера Сіма, який бездоганно втілив образ Скруджа, а також витриманому балансу між драмою та гумором.
Серед старих чорно-білих екранізацій Діккенса слід звернути увагу також на «Олівера Твіста» (1948 р.) і «Великі сподівання» (1946).
ХІХ століття також дало світові три романи, що згодом були екранізовані як популярні кіноепопеї-пеплуми: «Фабіола» Ніколаса Патріка Вайзмена (1854), «Бен-Гур: Історія про Христа» Лью Воллеса (1880) і «Quo Vadis» Генріка Сенкевича (1895-1896). «Бен-Гур», безумовно, й у наш час залишається одним із найкращих творінь Голлівуду як лауреат 11 премій «Оскар» 1959 року. «Quo Vadis» був екранізований у 1951 році, а «Фабіола» кардинала Ніколаса Вайзмена отримала класичну екранізацію 1949 року.
І як тут не згадати старого доброго Толкіна? Толкін любив вигаданий ним самим термін «евкатастрофа для визначення тієї частини історії, яка відбувається саме тоді, коли все вже здається втраченим, а на героїв насувається катастрофа чи загибель. Саме тоді змінюється хід подій, торжествує надія, добро перемагає зло, і кохання знаходить свій шлях.
Фільм Пітера Джексона «Дві вежі» з трилогії «Володар перснів» є, мабуть, найкраще знятим фільмом з усієї його толкінівської серії. Толкін вважав народження Христа моментом евкатастрофи в нашому недосконалому, хибному та грішному світі. Зірка пронизала темряву; Спаситель народився в найнесподіваніших місцях. Творець увійшов у своє творіння. Хвиля змінилася назавжди.
Слово, що стало плоттю, є також Словом, яке стало видимим. Слова, що сяють на великому екрані, нагадують нам, християнам, про наш обов’язок висвітлювати Слово на екрані нашого життя.
фінансово.
Щиро дякуємо!
