А тепер каже Господь: «Того мало, що ти слуга мій, щоб відновити потомство Якова, щоб привести назад тих, які спаслися з-поміж Ізраїля. Я зроблю тебе світлом народів, щоб моє спасіння дійшло до кінців світу» (Іс. 49, 5-6).
До біблійних пісень, які виникли в VI ст. до Різдва Христового, коли ізраїльтяни перебували у вавилонській неволі, особливим чином звернена Літургія Великого Тижня. Творячи гетто, євреї бачили навколо себе людей іншого народу, інших звичаїв, іншої релігії. Але, попри неволю, самі вони мали почуття власної винятковості, адже були вибраним народом. І тоді Бог звернувся до них словами пророка, який вказав на дві справи. Перша була надзвичайно близька кожному ізраїльтянинові – привести вцілілих ізраїльтян, тобто повернути решту народу на Батьківщину. Вони всі на це чекали. А от друга виростала з питання про оточення – чи люди, серед яких вони живуть, приречені бути відкинутими Богом, чи вони Йому байдужі, чи може Бог прагне спасти і їх? «Ті люди» – це ж, зрештою, вороги, які забрали їхній народ в неволю і тепер використовують їх як рабів. Слова цієї пісні мали бути для ізраїльтян несподівані і важкі – «щоб моє спасіння дійшло до кінців світу». А Божий слуга, про якого співає пророк, має стати світлом народів. Напевно не один збунтувався проти таких слів. Як же це? Наші вороги, люди, які не знають справжнього Бога, теж будуть спасенні? Слова пісні були більш ніж однозначні. І хоч свого часу були непопулярні, то повноту значення набули після Воскресіння Ісуса Христа.
о. Томаш Горак, wiara.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
