Справжня віра народжується зі слухання. Але Бог, вступаючи в діалог з нами, використовує знаки. Про культ реліквій розповідає отець др. Гжегож Рись, голова Конференції Ректорів Вищих Духовних Семінарій у Польщі і спеціаліст з історії Церкви.
Навіщо нам реліквії?
О. Гжегож Рись: – Реліквії нагадують нам про святих. Через конкретний знак ми звертаємося по заступництво до людини, яку Церква визнала святою. Ця людина дається нам як певний взірець переживання віри, прагнення святості і її досягнення. Але ані святі, ані їхні реліквії не діють самі по собі. Вони завжди ведуть наші думки до Бога і діють Божою міццю.
Не у всіх католиків вигляд відтятої ступні св. Катерини викликає духовні переживання. Для декого це просто щось жахливе.
– Серед церковних заповідей немає обов’язку вшанування реліквій. Натомість є важлива і мудра літургійна традиція Церкви, щоб розміщувати у вівтарі мощі мучеників, а потім і християн. Це виразно вказує нам напрямок мислення про реліквії – що ми здійснюємо Євхаристію у спільноті Церкви, яка функціонує понад часом, місцем, простором, у таємниці спілкування святих.
А якщо до когось мощі ніяк не промовляють?
– Культ святих має різні форми, передусім літургійні. Кожен може щось для себе вибрати. Найважливіше, щоб ми зуміли вшанувати вибір інших, згідно з принципом св. Августина, щоб в найважливіших справах зберігати єдність, у менш важливих – різноманітність, а у всьому – любов.
Культ реліквій зародився серед простого люду і часто саме так сприймається – як прояв традиційної але поверхневої побожності.
– Це не так! Все залежить від того, який зміст вкладаємо у знак. Християни від самого початку мали величезну повагу до тіл померлих – перестали їх спалювати, підписували могили, віруючи у воскресіння тіл. За культом реліквій стоїть багатовікова традиція. Якщо хтось її легковажить, може навіть часом насміхаючись, то швидше за все нічого не знає про її джерело та силу. Мені особисто бракує пристойної катехизи на цю тему в нашій Церкві. Незнання породжує дистанцію по відношенню до реліквій або навпаки – призводить до надуживання та магічного способу мислення про них.
Але чи тим католикам, які глибоко переживають свою віру, потрібні такі знаки, як кістка святої Фаустини чи бандаж отця Піо?
– Справжня віра народжується зі слухання. Але Бог, вступаючи з нами в діалог, використовує знаки. Слідкуючи за історією спасіння ми бачимо, що Бог спочатку діє, а потім говорить – дії та знаки пояснює словом. Звісно ж, різні факти промовляють до людини в різний час, але це не означає, що знаки нам не потрібні. Найважливішим знаком Бога є люди, яких Він посилає. Бенедикт XVI у своїй останній апостольській адхортації «Verbum Domini» показує, що одна з можливих інтерпретацій Святого Письма – це читання його у контексті життя святих. Важливо те, як святі відчитали Писання і як випромінювали його власним життям. Насправді святі стають свідками через те, що якби наново дають тіло Божому Слову. Краса християнства полягає в тому, що Бог втілюється, приймає участь в людській історії, а вона стосується осіб, подій, місць, дат… А все це дуже конкретне.
фінансово.
Щиро дякуємо!
