Римо-кат.: П’ятниця, VII тижня Великодня
Греко-кат.: прп. Микити, єп. Халкидонського
Римо-католицький календар
П’ятниця, VII тижня Великодня
Перше читання
Ді 25, 13-21
Читання з Діянь Апостолів
Цар Аґриппа з Вернікою прийшли в Кесарію вітати Феста. А що вони пробули там чимало днів, Фест виклав цареві справу Павла: «Є тут – сказав він – один чоловік, якого Фелікс лишив в’язнем. На нього, як я був в Єрусалимі, первосвященики й старші юдейські зробили скаргу, домагаючись його засуду. Я відповів їм, що римляни не мають звичаю когось видавати, поки обвинувачений не матиме обвинуватців перед собою і можливости оборонятися від обвинувачення. Отож, вони прийшли сюди зо мною, а я без жадної проволоки, на другий же день, сівши на судилище, звелів привести того чоловіка. Обвинуватці, що виступили проти нього, нічим не оскаржили його щодо того, в чому я підозрівав зло. Вони ж з ним мали якісь суперечки про їхнє власне суєвір’я та про якогось Ісуса померлого, – а Павло казав, що він живе. Я, безпорадний щодо їхньої суперечки, спитав його, чи він не хоче піти в Єрусалим і там про це судитися. Коли ж Павло вимагав, щоб його справу затримано для вирішення Августа, я повелів його тримати, аж поки його не відправлю до кесаря».
Слово Боже
Псалом респонсорійний
Пс 103(102), 1-2. 11-12. 19-20аб (П.: пор. 19а)
Господь на небі утвердив престол свій
або: Алілуя
Благослови, душе моя, Господа *
і все нутро моє – Його святе ім’я.
Благослови, душе моя, Господа *
і не забувай усіх добродійств Його ніколи.
Бо як високо небо над землею, *
така велика Його милість над тими, що Його бояться.
Як далеко схід від заходу, *
так віддалив Він від нас злочинства наші.
Господь на небі утвердив престол свій, *
і царство Його усім володіє.
Благословіте Господа, всі ангели Його, *
могутні силою, ви, що виконуєте Його слово.
Спів перед Євангелієм
Йн 14, 26
Алілуя, алілуя, алілуя
Святий Дух навчить вас усього;
все нагадає, що я сказав вам.
Алілуя, алілуя, алілуя
Євангеліє
Йн 21, 15-19
+ Слова Євангелія від святого Йоана
Коли Ісус з’явився своїм учням, поснідавши з ними, сказав до Симона Петра: «Симоне Йонин! Чи любиш ти Мене більш, ніж оці?»
«Так, Господи, – відрікає той Йому, – Ти знаєш, що люблю Тебе».
Тож мовить йому: «Паси мої ягнята!»
І знову, вдруге каже до нього: «Симоне Йонин! Чи любиш Мене?»
«Так, Господи, – відвічає Йому, – Ти знаєш, що люблю Тебе».
І мовить йому: «Паси мої вівці!»
І втретє йому каже: «Симоне Йонин! Чи любиш Ти мене?»
І засмутився Петро, що аж утретє його питає: «Чи любиш Мене», – то й каже Йому: «Господи, Ти все знаєш, Ти знаєш, що Тебе люблю!»
І каже йому Ісус: «Паси мої вівці!
Істинно, істинно говорю тобі: Коли ти молодший був, то підперізувався сам і ходив, куда сам бажав. А як постарієшся, то руки свої простягнеш, і підпереже тебе інший та й поведе, куди ти не схочеш».
Сказав же Він це, вказуючи, якою то смертю прославить Бога. І промовивши те, сказав йому Ісус: «Іди за Мною!»
Слово Господнє
Роздуми до Слова Божого на п’ятницю VII тижня Великодня
Греко-католицький календар:
прп. Микити, єп. Халкидонського
Ап – Ді. 50 зач.; 27, 1-44
1. Коли було вирішено, що маємо відплисти в Італію, Павла і деяких інших в’язнів передали сотникові Августової когорти, що звався Юлій. 2. Сівши на адрамітський корабель, який мав плисти попри міста азійські, ми вирушили. З нами був Аристарх, македонець із Солуня. 3. На другий день ми пристали до Сидону. Юлій обходився з Павлом по-людяному і дозволив йому навідатися до друзів і користуватися їхньою допомогою. 4. Відчаливши звідти, ми пливли попри Кіпр, бо вітри були противні, 5. і, перепливши море, що омиває Кілікію та Памфілію, причалили в Мирах Лікійських. 6. Там же сотник знайшов олександрійський корабель, що плив в Італію, і посадив нас на нього. 7. Багато днів пливли ми поволі й насилу прибули до Кніду; коли ж вітер не допустив нас причалити, ми попливли попри Кріт коло Салмони. 8. А пливучи з трудом попри неї, прибули до одного місця, що зветься Гарна Пристань, біля якої було місто Ласея. 9. А як проминуло досить часу, і плавба вже стала небезпечною, бо й піст минув вже, Павло попереджав, 10. кажучи їм: «Я бачу, мужі, що плавання не обійдеться без шкоди й великої втрати не лише для вантажу та корабля, але й для нашого життя.» 11. Та сотник більше довіряв керманичеві і власникові судна, ніж словам Павла. 12. Через те ж, що пристань не була вигідна на зимівлю, більшість була тієї думки, щоб вирушити звідти і, якщо можна, дістатися до Фініки, пристані крітської, що звернена на південний захід і на північний захід і перезимувати. 13. Якже подув легенький вітрець із полудня, вони, гадаючи, що здійснять свою думку, підняли котву і попливли близько попри Кріт. 14. Та незабаром зірвався буревій, що зветься Евракілон. 15. Ухопило корабель так, що він не міг іти проти вітру; ми пустилися навмання, і нас несло. 16. Підпливши під якийсь маленький острів, що звався Клавда, нам ледве вдалося опанувати човен; 17. ми витягли його і вжили допоміжних заходів, обв’язуючи корабель. А боячися, щоб не попасти на Сирту, спустили вітрило, і так нас несло. 18. Наступного дня, через те, що буря сильно кидала нас, почали ми викидати вантаж, 19. а на третій – моряки власними руками повикидали знадіб’я корабельне в море. 20. А що ні сонця, ані зір не було видно вже кілька днів, та й буря люто налягала, ми втратили вже всяку надію на рятунок. 21. Коли люди довго не їли, тоді Павло встав серед них і мовив: «Треба було, мужі, послухати мене й не кидати Кріту; так можна було б уникнути цієї небезпеки і шкоди. 22. А й тепер закликаю вас: Бадьортеся, ніхто бо з вас життя не втратить, лиш корабель (пропаде). 23. Цієї ночі бо з’явився мені ангел Бога, якому я належу і якому служу, 24. і сказав: Не бійся, Павле! Ти маєш перед кесарем з’явитися, тож Бог дарував тобі всіх тих, що пливуть з тобою. 25. Тому бадьортеся, люди, бо я вірую Богові, що воно так буде, як було сказано мені. 26. Ми мусимо натрапити на якийсь острів.» 27. Чотирнадцята ж ніч настала, як нас кидало по Адрії; та коло півночі моряки здогадувалися, що якась земля зближається до них; 28. тож кинули лот і було двадцять сажнів глибини. Відпливши трохи, знов кинули лот у море й було п’ятнадцять сажнів. 29. Тоді, побоюючися, щоб не наскочити десь на якісь підводні скелі, ми кинули чотири котви з корми і вичікували, щоб настав день. 30. А що моряки намагались утекти з корабля і вже були спустили човен у море, вдаючи, ніби хочуть викинути котви з переду корабля, 31. Павло сказав до сотника і вояків: «Якщо ці не зостануться на кораблі, ви не можете спастися.» 32. Тоді вояки відтяли линви човна, тож він упав. 33. А як мало дніти, Павло запрошував усіх щось з’їсти: «Оце сьогодні, – казав, – чотирнадцятий день, як ви, ждучи, перебуваєте натще й не їсте нічого. 34. Тому, прошу вас щось з’їсти, бо йдеться тут про ваш рятунок. Ніхто з вас ані волосу із голови не втратить.» 35. Сказавши це, взяв хліб, подякував перед усіма Богу і, розламавши, почав їсти. 36. Тоді всі піднялися на дусі й самі прийняли їжу. 37. Було ж усього нас на кораблі двісті сімдесят шість душ. 38. А як наїлися, то заходились полегшувати корабель, кидаючи пшеницю в море. 39. Коли настав день, моряки не розпізнали землі; вони лиш угледіли якусь затоку з побережжям, куди хотіли, по змозі, причалити кораблем. 40. Вони відчепили котви й пустили їх у море; одночасно вони розв’язали деменні мотузки і, розпустивши проти вітру жаглик, пустилися на берег; 41. а що потрапили на мілину між двома течіями, то корабель застряг. Ніс, врізавшися сильно, був нерухомий, а корму трощила навала хвиль. 42. Вояки були тієї думки, щоб в’язнів убити, – аби ніхто з них не втік уплав. 43. Та сотник, що хотів урятувати Павла, стримав їх від того наміру і звелів тим, що вміли плавати, першими кидатись у воду й дістатися на сушу, 44. а іншим рятуватися хто на дошках, хто на уламках судна. Таким то чином всі на землю врятувалися.
Єв. – Йо. 57 зач.; 17. 18-26
18. Як послав єси мене у світ, так послав і я їх у світ. 19. Віддаю себе за них у посвяту, щоб і вони були освячені в істині. 20. Та не лиш за цих молю, але і за тих, які завдяки їхньому слову увірують в мене, 21. щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас об’єднані; щоб світ увірував, що ти мене послав. 22. І славу, що ти дав мені, я дав їм, щоб вони були одно так само, як і ми одно. 23. Я – в них, і ти – в мені, – щоб вони були звершені в єдності, щоб світ збагнув, що послав єси мене, та й ізлюбив їх, як ізлюбив мене. 24. Отче! Хочу, щоб ті, яких ти мені передав, перебували там, де і я, щоби й вони були зо мною та й бачили мою славу, яку ти дав мені, бо полюбив єси мене перед заснуванням світу. 25. Праведний Отче! Світ не спізнав тебе, але я тебе спізнав, а й оті спізнали, що послав єси мене. 26. І об’явив я їм твоє ім’я, і об’являти буду, щоб любов, якою ти полюбив мене, в них перебувала, – а я в них!»
фінансово.
Щиро дякуємо!
