«Шустер live» рідко обходиться без народного депутата Інни Богословської. І це цілком виправдано.
Бо харизма у людини або є, або її немає. У Інни Германівни вона, безумовно, є, і її не сховаєш. Тому її участь у будь-якому шоу гарантує відсутність нудьги й сірості і завжди претендує на особливу роль. Якщо не першу, то й не другу. Бути тлом для інших учасників вона категорично не бажає і робить все можливе й неможливе для того, щоб камера оператора якнайчастіше вихоплювала з антуражу її чарівну доброзичливу посмішку, а мікрофон доносив до глядача її ж одкровення.
Щоправда, звичні рамки поведінки для пані Інни здаються затісними, тому в намаганні перетворити дискусію на власний бенефіс вона іноді нагадує дріжджове тісто, що норовить вирватись назовні.
І хоч скандалом це закінчується не завжди, все одно непоміченим не залишається і ніколи не приїдається.
Втім, наразі ми не про скандали і не про культуру ведення політичної дискусії, а про обов’язковість ретельного добору слів публічними людьми, надто ж під час їх перебування у прямому ефірі. Й про те, що може трапитись, коли вони про це забувають. Наведений далі приклад є гарною ілюстрацією цього.
Під час суперечки із заступником голови партії «Батьківщина» О. Турчиновим пані Інна завдала опоненту потужного вербального аперкоту, до якого останній виявився явно не готовим, тому й оговтався не одразу.
Олександр Валентинович теж розумний і теж харизматичний, але просте й життєве запитання Інни Германівни: чи канонічною є «секта», пастором якої він є, для доктора наук виявилось не по зубах.
Але короткотривалій розгубленості пана Турчинова не судилось конвертувалась у тріумф пані Богословської. Бо подібне запитання із уст досвідченого законотворця шокувало не лише адресата, а й більшість присутніх у студії і телеглядачів.
Інна Германівна, звичайно ж, могла не знати, що протестантська церква, про яку мовилось, є однією з найбільших у світі, її історія починає свій відлік ще з XVI століття, і що називати її сектою, м’яко кажучи, некоректно.
Але ж не могла не знати депутатка Верховної Ради кількох скликань, що в нашій країні релігійні організації перед законом є рівними, а про канони в Законі України «Про свободу совісті та релігійні організації» жодної згадки немає. І що ці самі канони, тобто основні церковні правила, що визначають порядок життя церков, є суто справою релігійних організацій, у діяльність яких держава, як відомо навіть школярам, не втручається.
Що мала на увазі шановна депутатка, намагаючись протягнути одну з релігійних організацій через фільтр канонічності-неканонічності, глядачі можуть лише здогадуватись і будувати свої версії.
А проблема, схоже, криється в тому, що в наш час визначення «канонічний» вживається не стільки релігійними діячами, скільки політиками, причому й такими, що великою набожністю не вирізняються і взагалі не зовсім розуміють, що то воно таке.
Ще популярнішим є його антонім — «неканонічний», який зазвичай вживається в контексті аргументації Московським патріархатом та його діячами й симпатиками тези про нібито несправжність і безблагодатність українських православних церков, звісно ж, за винятком УПЦ МП.
Тому в суспільній свідомості це слово сьогодні асоціюється, скоріше, не з його первісним змістом, а з тим, що воно означає визнання з боку Москви.
Тож чи мала Інна Германівна на увазі під канонічністю визнання «секти» патріархатом, до якого «належить» її рідна партія? Зовсім неканонічно, як для заслуженого юриста…
Сергій Олійник, День
фінансово.
Щиро дякуємо!
