Перебуваючи у спільнотах віруючих людей ми постійно говоримо про важливість розвитку інституту родини. Церква збагачується, коли має багато добрих сімей, а також покликана до того, щоб допомагати проблемним родинам. А що ж із одинаками? Не з тими людьми, які погодились на життя монаха. А тими, хто не має жодного шлюбу. Поки що чи впродовж усього життя?
Неодружених хлопців та дівчат регулярно запитують: «Ну що, коли вже? Коли на весіллі погуляємо?» І якщо каже, що не знає коли або що у найближчі місяці не планує – отримує відповідь у співчутливому тоні. «Ну, нічого, ще свою (чи свого) знайдеш». Якщо менше пощастить – то ще навішають з десяток порад, як звабити і де шукати дружину чи чоловіка. Та підкреслять тим самим певну неповноцінність стану несімейного співрозмовника. Бо, мовляв, він же людина хороша, але бач, якось поки йому не пощастило.
Але хочеться на цю тему усім сімейним і неодруженим пригадати послання до Коринтян, яке запрошує одинаків бути щасливими. «Я ж бажаю, щоб ви не мали клопотів. Хто не одружився, – турбується про Господнє, як догодити Господу, а хто одружився, – турбується про світське, як догодити дружині, і тому він роздвоєний. І незаміжня жінка, і дівчина турбується про Господнє, щоби бути святою тілом і духом, а та, яка вийшла заміж, турбується про світське, як догодити чоловікові». (1 Кор.7.32-34)
Господь чітко сказав про свою повагу до неодруженого стану людей. І не зазначив, що тут йдеться лише про пасторів в рясах. А про усіх неодружених.
Так сталося, що часто подорожую Україною і потрапляю на проповіді різних священиків чи світських лідерів. І дуже часто чую, як з кафедри проголошують до дівчат «Хай не буде твоїм божком твоя мрія знайти собі доброго чоловіка! Ти маєш шукати живого Бога і радіти!» І ніби звучить гарно, бо мотиви цілком позитивні. Але що ми отримуємо? – Дівчата притлумлюють в собі почуття самотності і навіть сповідаються(самі мені розповідали) з того, що не можуть пізнати любов Бога, бо мають іншого божка і сходять з глузду від того, що вони не такі, якими їх хочуть бачити. І не бачать з того виходу і таке інше.
І ніхто їм бідним не скаже, що бідні вони не від того, що неодружені. А від того, що на них тисне нездорова, як на мене, оцінка церковної спільноти. Яка чомусь вирішує, що жінка в родині достойніша та успішніша за ту, що не в родині.
Насправді неодружені – це багатство церкви. Бо це ті люди, які мають від Бога особливу благодать. І хлопці і дівчата. Вони можуть більше часу присвятити особистісному розвитку, вони можуть більше віддатися різним видам служіння, і коли церква дозволяє і допомагає їм реалізовуватись, вони вносять у спільноту інший смак життя.
В чому користь для церкви від людей неодруженого стану?
Людина, яка не має сім’ї має більше можливостей діяти спонтанно і робити добрі християнські вчинки та жертви не чекаючи дозволу своєї половинки. Наприклад, маю подружку, яка час від часу приймає до свого дому на тиждень-два ту чи іншу дівчину, яка потребує пастирської опіки. Або знаю хлопця, який якось пожертвував на одну важливу справу усю свою зарплату, а потім увесь місяць їв лише гречану кашу з хлібом. Він не мусів переживати, що його діти і дружина залишаться на місяць голодними. Але просто відчув натхнення – і зробив. Нікого не питаючи.
Особі, яка не має родини значно простіше вперше зважитись на місійне служіння та ганяти навколо світу, вчиняючи добрі справи. Згодом така людина коли збудує своє подружжя також зможе реалізувати своє місійне покликання. Але що не кажи, більшість людей, які здійснюють місії родиною, перший смак і досвід служіння на колесах отримують ще до того, як одружилися.
Не залежно від того одружена чи ні людина – єдиним і найважливішим джерелом любові для неї є Бог. Краса Його творінь, Його планів, Його вчинків. Тому особа, яка не має поруч партнера, щоб ним захоплюватись, власне і має добру нагоду, щоб захопитися і відкрити для себе грані Бога. Якщо потім, отримавши ці відкриття вона одружиться – зможе принести це захоплення в свою родину. І власне, любити іншу особу, як творіння Бога, а не вимагати від партнера, щоб він своїми людськими зусиллями задовольняв потребу щастя. Така закохана в Бога неодружена особа також є цінністю для представників подружжя в церкві. Бо є знаком взаємин Я-Бог, коли Він на першому місці.
Щодо прикладу для одружених – то власне незаміжні жінки з огляду на свій статус трохи більше уваги приділяють зовнішньому вигляду. Тому вносять естетику у життя одружених дам, які намагаються виглядати для своїх чоловіків так само гарними. А хлопці, які приглядаються, вибираючи наречену та проявляють рицарську увагу неодруженим дівчатам є нагадуванням для одружених чоловіків про їхню романтику перед подружжям.
Постає також питання батьківства і материнства. Неодружені також мають закладений Богом дар любити дитину. І я нерідко помічала, як хлопці чи дівчата гралися з дітьми чи проявляли їм увагу. А їхні знайомі з родин підходили і казали – «Ось як в тебе будуть діти – будеш прекрасно з ними виглядати.» Після чого неодружені сумно дивились на дітей або навіть стидалися підходити до малят, щоб вдруге щось подібне не почути. Господь дає дитину батькам не для того, щоб була їхньою власністю, а для того, щоб виховували нове покоління, яке буде любити та служити Богові. Тому відсутність чи наявність дітей не є хибою чи заслугою людини. Натомість неодружена людина, яка захоплюється дитиною і вболіває за дитяче майбутнє може ділитись своїм батьківським даром із, скажімо, покинутими у дитбудинках дітьми. Або з дітьми з проблемних родин. Важливо лише, щоб цей хлопець чи дівчина були дооціненими в спільноті віруючих людей, почували себе достойними і перебували в атмосфері, яка сприяє тому, щоб їхні батьківські дари могли розкриватись.
Звичайно, дуже важливе місце в церкві займають родини. Звичайно, важливо, щоб в церкві були ревні Бога сім’ї, відкриті на життя та разом служать ближнім. Але церковна спільнота – це також родина. І вона тоді буде живою і плідною, коли кожен її член буде відчувати себе гідним і важливим.
Бути незаміжнім чи неодруженим – не соромно. Але відповідально. Господь не помилився, коли створив людину та продумав для неї план її життя. Тому кожен день є важливим.
У блогах подається особиста точка зору автора. Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
