Сповідь, таїнство покаяння – згідно оновленої літургії цього таїнства – називають також таїнством примирення. Таким чином Церква хоче підкреслити єднання – тобто відновлення зв'язку людини з Богом, яке відбувається під час цього таїнства; тому що в результаті покаяння ми повинні полюбити Бога і повністю йому довіритися (Павло VI).
Для більшості з нас сповідь – приватна справа, і тому вона піддається різним небезпекам: звиканню, рутині, формалізму. Ми не можемо розглядати святу сповідь як одну з багатьох духовних вправ. Це таїнство, знак, даний через самого Христа, за допомогою якого Бог дійсно спілкується з людиною. Таїнство примирення – це дорога до Отця, визначена через самого Ісуса. Тому дорога ця вимагає від нас чутливого серця, сповненого віри.
1. Підготовка до Таїнства примирення
На дорозі людини до зрілої віри дуже часто виявляється відсутність глибокого розуміння таїнства покаяння. Можливо, найбільша увага уділяється сповіді під час підготовки дитини до першого святого Причастя. Проте, дитина в 9-10 років не в змозі осягнути всю таємницю, яка здійснюється під час виконання обрядів. Багато хто на цьому етапі зупиняється.
Таїнство покаяння, як, втім, і решта істин віри, потребують постійного нагадування про себе на всіх послідовних етапах розвитку особистості людини: у дитинстві, в підлітковому віці, в юності, в зрілі роки. Якщо про значення цього таїнства не нагадується людині на всіх послідовних етапах розвитку його особистості, то, вийшовши з дитячого віку, вона перестає практикувати його, вважаючи приналежністю цього періоду свого життя, або сповідається інфантильно, як дитина.
Кожна нова ситуація, нові життєві умови, нові обов'язки, нові труднощі, нові проблеми і спокуси, нові гріхи вимагають нового підходу до таїнства покаяння. У новій життєвій ситуації людина повинна ніби наново відкрити для себе важливість і значення святої сповіді, яка може стати найбільшою допомогою в духовному зростанні людини і стимул-реакцією її внутрішнього розвитку.
2. Що таке Таїнство примирення
Перш за все ми повинні усвідомити небезпеку підходу до таїнства покаяння з точки зору категорій права. Юридичний підхід до сповіді – це часте явище.
Таїнство покаяння, перш за все, не є дією, завдяки якій ми можемо позбутися почуття провини, скинути вантаж гріхів, очистити совість і, таким чином, досягти бажаної чистоти душі. Сповідь – це також і не виправлення зроблених помилок, аби бути "в порядку" перед Богом.
Що ж тоді таке таїнство примирення? Це, перш за все, особиста зустріч милосердного Бога з грішником, що просить вибачення. Скидання вантажу гріхів, позбавлення від почуття провини, чиста совість не є плодом лише наших зусиль (усвідомлення гріхів, жаль про них, рішучості виправитися). Ті, хто приступає до таїнства покаяння, отримують від милосердя Божого прощення образи, яку нанесли Богові і одночасно досягають примирення з Церквою. Нашою людською дією в таїнстві покаяння є відкритість на Боже милосердя.
3. Формально-правовий підхід до сповіді
При формальному підході до таїнства примирення Бог сприймається перш за все як Законодавець і Справедливий Суддя, який за добро нагороджує, а за зло карає (Катехизм Католицької Церкви). Це дуже спрощений образ Бога, схожий на судового засідателя в трибуналі, де царює не милосердя, а вірність закону. При чисто формальному підході до сповіді людина розглядається як істота, підпорядкована закону, який її зобов'язав і по якому вона відчитується перед Богом-суддею. В світлі закону гріх – це свідоме і добровільне порушення заповіді Божої або церковної, яке вимагає виправлення. Тоді основою зв'язку між Богом і людиною є закон, а також винагорода або покарання, що визначаються цим законом.
При правовому підході таїнство покаяння сприймається, перш за все, як суд, де грішник є підсудним, а священик – суддею, що заміняє Господа Бога.
У цій моделі немає місця любові і милосердю Бога, але задано відношення людини-творіння до Бога-творця, а також морально-правова відповідальність перед Ним.
Формальний підхід до гріха і таїнства покаяння, перш за все, акцентується на заборонах і приписах, що містяться в заповідях, отже заповіді сприймаються як норми, що обмежують людську свободу. Хто став представляти зло як порушення наказу, правила, той опір наказу сприйматиме як акт звільнення .
Правовий похід до гріха і таїнства покаяння виникає від розуміння закону Божого і церковного як деякої незалежної дійсності, що походить, правда, від Бога, безпосередньо або опосередковано, але який сприймається на одному рівні з Ним самим.
4. Особовий підхід
«Можна сказати, що в гріх і в рятівну роль таїнства покаяння ми починаємо вірити в той момент, коли починаємо вірити в любов, а також в істину, що любов – це Особа» (А.Сковронек).
При особовому підході до гріха і таїнства покаяння Бог сприймається, перш за все, як Особа, а точніше, як єдність трьох осіб: Отця, Сина і Духа Святого, зв'язаних між собою взаємною любов'ю. "Бог є любов" (1 Ів 4, 16) – це визнання Йоана не є визначенням Бога, але розкриває найважливішу рису Бога – Його любов.
При особовому підході до гріха і таїнства покаяння людина розглядається як особа – єство, створене від любові і призначене для любові. Отже, зв'язок людини з Богом – це любов. Людина покликана до того, аби приєднатися до повноти любові Святої Трійці: «Коли хтось мене любить, то й слово моє берегтиме, і злюбить його мій Отець, і прийдемо ми до нього, і в ньому закладемо житло» (Ів 14, 23).
При особовому підході гріх розуміється, перш за все, як розрив або порушення синівської прив'язаності, яку сам Бог встановив між Собою і людиною. Наше усвідомлення гріха прямо залежить від діалогу з Богом як з Особою. Чим глибший цей діалог, тим повнішим є усвідомлення гріха. Тоді сповідь є знаком, через який людина-грішник дає знати про своє навернення до Бога, приймає Його любов, аби знайти здатність жити далі в тісному зв'язку з Ним.
5. Підхід правовий і підхід особовий до Таїнства примирення
Характеристика цих двох підходів до гріха і таїнства покаяння не має на меті зіставлення їх один одному. Ми не можемо стверджувати, що правовий підхід помилковий, а лише особовий підхід є істинним. Йдеться про відповідні пріоритети. Правовий підхід, перш за все, фокусує погляд людини на власній провині і на можливості загладити її; особовий же підхід більше уваги приділяє погляду Бога на грішника і дароване йому примирення в Ісусові Христові.
Особовий підхід повинен розумітися як основний і першочерговий, а правовий підхід – як додатковий. Ісус не відкриває нам Бога перш за все як Законодавця і Суддю, але як прощаючого Батька, який з розкритими обіймами приймає грішника, що повернувся. Ретельний аналіз і глибока молитовна медитація над притчею про блудного сина можуть бути хорошими ліками для тих, хто, зосереджуючись на юридичному підході до гріха і таїнства покаяння, не може позбавитися від паралізуючого страху перед Богом як Суддею.
Особовий підхід до гріха і таїнства покаяння при збереженні правових рамок, встановлених Церквою, пред'являє нам значно серйознішу вимогу, ніж чисто правовий підхід. У особистісному трактуванні сповіді йдеться не лише про певні обрядові дії, що виконуються нехай навіть щиро і захоплено, але про з'єднання в новому фундаментальному акті рішення деформованої через гріх реальності.
Юридичний підхід до гріха і таїнства покаяння дуже сильно укорінявся в свідомості віруючих.
Ознакою такого правового підходу є питання, яке часто встає перед віруючими, наприклад: " Прошу, отче, відповісти мені… чи гріх це?" У питанні, сформульованому таким чином, йдеться не про стан совісті, але про існування відповідного закону, церковного припису, навіть випадкове порушення якого вважається гріхом. Про юридичне трактування гріха і сповіді свідчить зізнання в недобровільних і навіть неусвідомлених порушеннях церковних приписів, наприклад: "їв м'ясо в п'ятницю, але я забув, що це п'ятниця; не був в неділю на Службі Божій, але я дуже погано себе почував". Гріхи людини при такому підході обмежуються подібними порушеннями приписів і заповідей.
Готуючись до сповіді, вона не випробовує свою совість, а шукає порушення або факти невиконання наказів або заборон.
«Психологічні дослідження показують, що мотивування совісті, а також весь образ Бога в свідомості багатьох християн просочений духом залу судових засідань. Юридичний формалізм необхідно відслідковувати у всьому контексті релігійного відношення. Якщо він панує у відносинах між людиною і Богом, то отруює їх» (А.Сковронек).
При особовому розумінні таїнства покаяння перш за все враховується позиція серця. Йдеться вже не лише про фактичне порушення закону, але про прагнення і мотивації, про життєву позицію і звички, недоліки і схильність до зла. Зовнішнє порушення правил і церковних приписів при особовому підході завжди розглядатиметься в контексті позиції серця, тому що будь-який гріх бере початок в людському серці. При особовому підході першим гріхом людини завжди буде вважатися слабкість віри або просто невірство, побудова свого життя навколо себе – егоцентризм, життя "безбожне", без Бога.
«Я повинен мати огляд всіх моїх мотивацій, а не лише концентрувати увагу на моїх усвідомлених, помилкових рішеннях, я повинен чітко усвідомити всі принципи, що лежать в основі моєї поведінки, виявити життєві звички, різні сторони мого характеру – лише тоді зрозумієш, що багато що волає до кардинальних змін, і тільки тоді відчуєш себе здатним зробити цю роботу над собою» (А.Сковронек).
Тому також у випробуванні совісті важливо встановити не лише фактичне порушення заповідей, але і мотивації: чому? Безневинні з вигляду гріхи можуть бути вираженням повної байдужості людини до Бога і життя лише для себе. З іншого боку, тяжкі з першого погляду гріхи можуть бути більшою мірою вираженням людській безпорадності і горя або навіть хвороби, ніж морального зла.
У іспиті совісті перед таїнством покаяння необхідно проаналізувати свої звички, різні сторони свого характеру, які можуть бути джерелом більшості людських гріхів. Звички і характер не звільняють нас від відповідальності за нашу поведінку. У людини є характер, але вона – особа. Можна ще додати: людина як духовна особа має характер і має свободу у відношенні до свого характеру. Ми можемо мати безліч старих звичок і важкий характер, але в нашій свободі ми є неустанно підтримувані через милість, яка закликає нас перемогти власну матеріальність для того, щоб постигнути правду свого буття.
Умовами доброї сповіді є наступні 5 : іспит совісті , жаль за вчинені гріхи , постанова поправи , визнання гріхів перед священиком, відбута покута.
фінансово.
Щиро дякуємо!
