Живемо ми на околиці міста Берегово, у районі Чігосук, що угорською означає «Будиночок равлика».
Раніше наша вулиця була остання, а за нею – виноградники, яблуневий сад і поле. Там, де були виноградники і поле, – виросли котеджі, і зветься це все Районом Мільйонерів. А яблуневий сад вирубали ще у 1980-ті, посіявши там кормові культури. Зараз там просто поле, на якому люди випасають корівок і кізочок.
Довкола цього поля є асфальтна бігова доріжка, довжиною рівно в кілометр. Цією доріжкою бігає чимало народу, старші люди прогулюються, мамусі з діточками, татусі з собачками, ну і таке інше.
Вздовж цієї доріжки буйним цвітом розквітла амброзія. Це, як каже довідник, карантинний бур’ян, рослина, про яку пишуть «зараження амброзією стількох-то гектарів земель»… Зараження. Амброзія висмоктує живильні сили з землі. Де вона з’явилася – падають урожаї, ну а люди… для алергіків це жах. І ось, розрослася вона вздовж доріжки. Народ чхає, кашляє, сякається… Але нікому, крім мого тата, не дійшло до голови взяти косу та й викосити її.
Час вечері, мама шукає тата.
«Та ж пішов амброзію косити!» – кажу.
Пішла мама з сусідкою прогулятися (а насправді – тата шукати).
Сусідка заявляє: «А чого це ваш чоловік тут амброзію косить? Він же тут не гуляє!»
(Він там давно вже не гуляє, йому важко.)
Мама не знала, як їй пояснити… і просто сказала: «Ну треба ж бодай щось робити і для інших…»
Сьогодні зранку тато пішов і докосив усю амброзію, яку знайшов у нашому районі. Прийшов втомлений, чхає, вимив ноги й ліг спати.
Якщо його запитати: навіщо він, людина похилого віку, що два роки тому перенесла інфаркт, оці два дні махав косою? – гадаю, він так одразу і не знайде, що відповісти.
Я так ним пишаюся… Він завжди був такий.
Стриманий, незалежний, розумний, відповідальний, милосердний.
ТАТО.