«І в наших часах, на перший погляд неприступних для трансцендентного виміру, можна відкрити шлях до справжнього релігійного сенсу життя, який показує, що дар віри не є абсурдним», – на це звернув увагу Папа Бенедикт XVI під час загальної аудієнції у середу, 7 листопада.
У контексті повчань, присвячених Року віри, Святіший Отець говорив про однин із «захоплюючих аспектів людського та християнського досвіду», тобто про те, що «людина носить в собі таємниче прагнення Бога».
У різних сучасних культурних контекстах таке ствердження виглядає зовсім неприйнятним, а в середовищі західної секуляризованої культури, взагалі, схоже на провокацію. «Багато наших сучасників можуть заперечити, що вони зовсім не відчувають такого прагнення Бога», – зазначив Бенедикт XVI, додаючи, що це не так, бо людські бажання шукають конкретного добра, часто зовсім не мається на увазі духовне, але, незважаючи на це, постає запитання про те, що є цим справжнім добром, що може справді задовольнити прагнення людини?
Папа пригадав, що цей аспект він висвітлював у Енцикліці Deus caritas est, зазначаючи, що на прикладі досвіду любові в наш час, можливо, найлегше зрозуміти, наскільки людина може бути пронизана прагненням, яке є більшим за неї. «Через любов чоловік та жінка, завдяки один-одному, по-новому досвідчують велич і красу життя та дійсності», – сказав він, пояснюючи, що якщо почуття є справжнім, то людина розуміє, що бажати добра іншій людині означає бажати його також собі самій, а це вимагає готовності до служіння та жертовності. Таким чином, початкове захоплення перемінюється у постійне звільнення від свого «я», замкненого в собі, прямуючи до визволення через дарування себе, і саме таким чином – до знайдення себе самого і до відкриття Бога.
Любов, за словами Святішого Отця, це не єдиний досвід, який вказує на добро, що спонукає вийти зі своєї обмеженості. Це можливе і завдяки дружбі, досвіду краси, любові до знання. «Будь-яке прагнення, яке виявляється у людському серці, – сказав він, – є відлунням того фундаментального прагнення, яке ніколи не було повністю задовільнене». Звісно, з цього, часто таємничого, прагнення неможливо прийти безпосередньо до віри. Бога неможливо пізнати, маючи за вихідну точку лише бажання людини. Але отой «неспокій серця», шукання Абсолюту, веде до неї малими кроками, адже наші очі розпізнають предмети тоді, коли вони освітлені, але далі зроджується бажання пізнати саме світло.
«Ми мусимо пам’ятати про те, що також і в наші часи, на перший погляд нечуттєві до трансцендентного виміру, можливо відкрити шлях до справжнього релігійного сенсу життя, що показує, наскільки дар віри не є абсурдним, не є ірраціональним», – сказав Бенедикт XVI, запропонувавши своєрідну «педагогіку прагнень», яка складається принаймні з двох аспектів. По-перше, навчитися зазнавати справжньої радості в усіх життєвих вимірах. А другий – ніколи не зупинятися на тому, що вже досягнуто. «Власне, найсправжніші радості здатні пробудити в нас цей здоровий неспокій, який спонукає бути вимогливішими, бажати глибшого та вищого добра, дедалі ясніше усвідомлюючи, що жодна із проминаючих речей не зможе наповнити наше серце», – підкреслив Папа.
Слід також пам’ятати про те, що динамізм прагнень завжди відкритий на відкуплення, також і тоді, коли ступає на фальшиві стежки, коли шукає фальшивий рай та, здається, втрачає здатність розпізнавати добро. «Також і у безодні гріха в людині не згасає ота іскра, яка дозволяє їй розпізнати справжнє добро, насолоджуватися ним, і, таким чином, ступити на шлях повернення, на якому ніколи не забракне Божої допомоги через дар Його благодаті», – наголосив Бенедикт XVI, зазначаючи, що у дійсності, всі ми потребуємо шляху очищення та зцілення прагнень. І не йдеться про те, щоб гасити бажання серця, але про те, що «очищувати його, щоб воно могло осягнути свої висоти».
За матеріалами: Радіо Ватикан
фінансово.
Щиро дякуємо!
