Впливова діячка руху геїв Паула Еттельбрік уже в 1980-ті роки писала, що його метою є не інституціоналізація партнерських зв’язків ані навіть впровадження так званих «гомосексуальних подружжів».
Вона роз’яснювала, що йдеться про витіснення з суспільного життя таких критеріїв, як стать, сексуальність, родина, і про перебудування самої структури суспільства. «Ми маємо зосередитися на наших цілях: забезпеченні справжньої альтернативи подружжю та радикальній зміні суспільного бачення дійсності», – писана вона. 1989 року вона навіть заявила, що сама є противницею гомосексуальних подружжів, а боротьба за них є тільки вдалим політичним кроком.
Подібним чином висловлювався Нен Хантер, професор права в університеті Джорджтауна, який сказав, що метою легалізації «гомосексуальних подружжів» є «дестабілізація статевої дефініції подружжя та порушення в такий спосіб зв’язку поміж статтю і подружжям».
Ще більш виразним і переконливим було висловлювання Мікельанджело Сіньйорі, який 1994 року у виданні «OUT» написав, що «проміжним рішенням може бути боротьба про гомосексуальні подружжя та пов’язані з цим вигоди, а потім, коли вже це буде здобуте, настане повна зміна визначення інституції подружжя». Він підкреслив, що йдеться про «вимогу права на подружжя, але не для того, щоб задовольнити вимоги публічної моральності, але щоб їх повалити як міф, і радикально змінити цю архаїчну інституцію».
За матеріалами: Gość Niedzielny
фінансово.
Щиро дякуємо!
