Звичайно, щоб оцінити причини та наслідки становища чоловіків у Церкві (у Церкві загалом, у Католицькій Церкві зокрема, у Католицькій Церкві в Україні), і як саме, за потреби, це становище змінити, – потрібно заснувати окремий інститут або кафедру досліджень, де науковці займалися б виключно цим питанням…
Але не треба бути особливим науковцем, аби чітко побачити виразну жіночу складову нашої недільно-месової релігійності. Чоловіків негусто.
Чоловік у сім’ї
Не треба мати надзвичайну мудрість, аби розуміти: все, що стосується чоловіків, завжди пов’язане з жінками, пов’язане з домом та сім’єю.
Оскільки питання про становище чоловіків у Церкві надзвичайно широке і складне, то можу висловити лише деякі припущення щодо причин, а також напрямків зміни такого стану речей.
Людина завжди становить єдність. І хоч ми різної статі, та завжди сформовані нашими батьками (їхньою присутністю або відсутністю). Є сфери, за які у світогляді дитини, для її повноцінного майбутнього як особистості, відповідає батько. Наприклад, моральні орієнтири («це можна, а це ні»), стабільність, упевненість, представлення дитині світу та введення її у зовнішній світ. Є сфери, за які відповідає мати: емоційність, чуттєвість, турбота. В сім’ї діти вчаться соціальних ролей: хлопчик, від батька, – як бути мужчиною; дівчинка, від мами, – як бути жінкою. Психологи ж кажуть, що достатньо, аби в одному поколінні забракло когось із батьків, щоб багато наступних поколінь відчували болісні наслідки цієї відсутності…
Згадаймо ІІ Світову війну. Скільки дружин не дочекалися своїх чоловіків, а діти – батьків? А Друга світова була тільки одним епізодом із серії жахіть смерті, які коїлись у нас і з нами…
Крім того, особливо в тоталітарних умовах, чоловік – як той, що для утримання сім’ї виходить назовні – перший наражається на небезпеку бути знищеним. Життя будується за принципом: або йди на внутрішній компроміс, пристосовуйся – а значить, принаймні частково, втрачай свою тотожність, тотожність мужчини, ставай слабкішим, – або втрачай роботу, чи йди до в’язниці, чи будь страченим. (Це не означає, що всі чоловіки, які жили в тоталітарній системі, були таким чином деформовані.)
Такі, підкреслюю, зовнішні обставини стали причиною того, що жінка була змушена стати і жінкою, і чоловіком одночасно: дбати про сім’ю, утримувати її, приймати рішення, виховувати дітей тощо. Але місце чоловіка й місце жінки – це не математика. І від зміни місць таких «доданків» сума, як бачимо, значно змінюється. Чому? Тому що дуже часто сім’я, де домінує жінка, із властивою їй як жінці психоемоційною конструкцією, досить кволо сприяє формуванню сина як дорослого і зрілого чоловіка. І тут коло замкнулося. Мама виховує дітей, сина, але в майбутньому цьому синові, без власного взірця мужчини й батька, важко (хоча не значить – неможливо) стати повноцінним чоловіком. У майбутньому його дружина стане заручницею його слабкості й автоматично спробує посісти місце голови сім’ї… виховуючи таким чином наступне і наступне покоління слабких чоловіків з усіма його вадами та кривдами. Така неспівмірність провокує взаємну агресію і глибоке несприйняття жінкою безвідповідального чоловіка, а чоловіком – домінуючої жінки і… себе самого. Тут можна запитати: чи агресія (нерідко під впливом алкоголю) чоловіків щодо своїх жінок, і навіть матерів, не є хибною і безвихідною спробою звільнитись від домінування жінки й посісти належне місце голови сім’ї?…
Чоловік у Церкві
І тут ми доходимо до важливого моменту: чи відсутність чоловіка в Церкві – як, скажімо, простору, зайнятого жінками і часто підсилюваного тими само жіночими, емоційно-слізними стереотипами «солоденького Ісусика», – не є помилковим намаганням чоловіка зберегти свою тотожність? «А чого я до церкви піду? Я шо, баба?»
" Коли немає єдності між батьками і один із батьків ходить до церкви, а інший ні, то дитина вибиратиме те, що зручне для неї
Назвати це єдиною причиною було би примітивним перебільшенням. Завжди діє сума факторів. Але ігнорувати таке припущення теж не можна.
Варто звернути увагу ще й на те, що коли немає єдності між батьками і один із батьків ходить до церкви, а інший ні, то дитина вибиратиме те, що зручне для неї. Якщо привабливим буде ходити до церкви, то ходитиме; якщо ж ні (бо довго, нудно, а вдома комп’ютер «стигне») – залишить.
А крім описаних зовнішніх чинників руйнації сім’ї ще є найголовніший – внутрішній чинник. Це гріх. Гріх і чоловіка й жінки…
Ну добре. Але що ж робити? Як розірвати зачароване коло? Святий Петро каже надзвичайні слова: «…Жінки, коріться своїм чоловікам, щоб, навіть якщо деякі й не вірять слову, були поводженням жінок позискані без слова, коли побачать ваше життя у чистоті й повазі» (1 Пт 3, 1-2). Коритися!? Чоловікам!? На жаль, за навалою взаємних кривд і жалів ці натхненні Богом слова можуть бути сприйняті багатьма жінками як насмішка і щось абсолютно нереальне. А якщо й реальне, то де взяти силу, щоб зробити такий крок? Поступитися, коли це «я маю рацію», коли «мене мають перепросити за змарновані роки»?! Чи це взагалі можливо? Так, можливо. І це живий досвід багатьох дружин і сімей в Україні. Тому що Господь не байдужий до страждання своїх дітей і здатний саме через Церкву, через жінку в Церкві, рятувати і чоловіка, й сім’ю. Тільки треба Йому дозволити це робити. Просити благодаті залишити свої стереотипи і… підкоритись Йому. Стати на дорогу власного – а не чоловіка чи дітей – навернення. І Господь, роблячи все, як сам вважатиме за потрібне, – не забариться.
фінансово.
Щиро дякуємо!
