«Навіщо Вам іти в семінарію? Через десять років віри не буде, і що Ви будете робити?» – «Якщо я буду потрібен одній людині, я все одно піду до семінарії. А на хліб я зароблю своїми руками». Так починався шлях до священства о.Амвросія Міцкевича. Понад 40 років свого служіння він віддав Україні.
Амвросій Міцкевич вступив до Ризької семінарії 1952 р. Вже 1954 р. його забрали до радянської армії: «Тоді я вперше в житті їхав через Санкт-Петербург. Знав, що там є католицький храм, – і знайшов його». Служити довелося на Півночі. На питання, куди він піде після звільнення, відповідь була одна: «Туди, звідки ви мене взяли». В армії отець був на відповідальній роботі геодезиста-топографа. Про своєрідну красу Півночі та білі ночі добрі спогади залишилися на все життя. Дорогою додому, в Петербурзі стався епізод, про який о.Амвросій згадує з посмішкою: «У храмі дві жіночки запросили мене в гості – на знайомство з дівчатами. Так мене намагалися «сватати», але не вийшло».
Повернувшись до Риги, він закінчив ІІІ курс, і за рік був висвячений на диякона. В семінарії довелося і послужити – займатися навіть радіофікацією літургії в марійному санктуарії в Аглоні. На V курсі «начальники» сказали в семінарії: «він може вчитися, може не вчитися – а священиком не буде». Після практики диякон Міцкевич мусив покинути семінарію, бо для влади він вже був «неблагонадійним». Хоча єпископ не забороняв свячень – до того ж, всі іспити диякон склав.
Повертатися о. Амвросію не було куди: «Я вийшов із семінарії і не знав, куди йти. Зі словами «Носіте тягарі один одного й тим робом виконаєте закон Христа» (Гал 6,2) мене прийняв лютеранський пастор, дружина якого була католичкою. У них я прожив сім років…» До приходу радянської влади батько, Вікентій Міцкевич, сам утримував родину, але після смерті батьків шестеро дітей лишилися без нічого. Батько завжди повторював дружині: «Дивись, щоб діти не крали і не обманювали». Діти це виконали, навіть перевиконали – троє братів Міцкевичів стали священиками (зокрема, блаженної пам’яті о.Бернард, багаторічний душпастир України – прим. ред.).
О.Амвросій почав працювати. Записи в трудовій книжці різні: електрик, водій тролейбуса, електромеханік автобази. Навіть була робота в секретній військовій частині, коли про «неблагонадійність» уже не згадували. За сім років придбав квартиру, прописався в Ризі: «За весь цей час я міцно став на ноги. На придбаному «запорожці» і до України потім приїхав – він мені 27 років прослужив. Скільки парафій я на ньому об’їздив…» Під час праці на автобазі якось прямо в дорозі ліг в лікарню з гострим апендицитом.
Тільки 1969 р. диякона Міцкевича висвятили: «До мене приїхали з Бердичева – запросити вже як священика. Я не хотів їхати до України – але, за св.Павлом, Любов Божа змусила мене… Я пішов до кардинала, виклав усю справу. Влада запевнила, що на Житомирщині мене зареєструють (це було важливо для свячень – прим.ред.). Єпископ питав, як мене святити після такої перерви?.. Я розповів, що робив всі ці роки. Духовний отець семінарії та сповідник не заперечували проти свячень. В ніч перед тим я не спав – але не через молитву. Працював на автобазі». Перед свяченнями о.Амвросій молився на роботі – такі були реколекції. Після Служби владика Юліан Вайводс лише сказав: «Не задирайся з начальством». При цьому він плакав…
«Делегації» з Бердичева єпископ говорив: «От вам священик. Не візьмете його – до мене вже не їдьте». Зранену поділами та незгодами парафію (через завуальовані дії влади проти парафіяльної «двадцятки» – прим.ред.) о.Амвросію вдалося примирити та згуртувати, пізніше вона принесла рясні плоди – покликання. Зокрема, з Бердичева походять оо.Леон та Йосип Ліпецькі, о.Цезарій Червінський…
Якось о.Амвросій приїхав до хворого вже тоді отця Лісицького і почув: «Пам’ятай, що буде в твоїй парафії – це не твоя справа, а Божа». Слова були пророчими – страждання змусило думати… Коли ніхто навіть не мислив, що СРСР може не стати, нині покійний о.Лісицький казав: «Я хочу ще пожити, щоб подивитися, що буде з цим комунізмом…»
З владою доводилося думати над кожним словом, вони любили викликати «на розмови». Зусиль коштувало уникнути арешту, при цьому отець зберіг вірність Божій справі. Після 7 років служіння в Україні о.Міцкевичу сказали: «Ми Вас поважаємо за те, що Ви вмієте відстоювати свої переконання».
У Бердичеві треба було вести і господарські роботи. О.Міцкевичу багато допомагав майбутній владика Віталій Скомаровський: «Ми часто молилися разом, говорили. Повернувшись з армії, якось увечері на Чуднівській він сказав, що хоче бути священиком. Я ніколи не казав йому цього, не примушував. Господь сам зробив Свою справу».