Про користь, не про благодать
Являти себе в товаристві священнослужителів, а якщо вдасться — глав церков, і перелічувати свої «благословення», як дворянські титули, — звичне передвиборне явище. Бані та ікони — ефектний задник, постаті в рясах — символічні не менше, ніж поп-зірки, ветерани ВВВ/УПА (тут їх урівняли), сироти тощо. Ну й меседж дуже об’ємний — по-перше, «гідний», а по-друге — «наш» у будь-якому сенсі: від конфесійного до геополітичного. А суперечка про те, «чия рука ляже на Пересопницьке Євангеліє», звучить значно піднесеніше, ніж «хто тепер буде країну дерибанити». Ці вибори не принесли сюрпризів не...

