о. Олександр Язловецький

Язловецький

Католицька та Православна Церкви по-різному ставляться до нерозривності шлюбу, контрацепції, народження та виховання дітей.

Із якими проблемами зустрічаються католики, які одружуються з православними?

Протягом століть позиція Католицької Церкви щодо мішаних подружжів із православними була така: мішані подружжя не рекомендувалися, але й суворо не заборонялися. Не заборонялися, оскільки Католицька Церква завжди вбачала в них засіб поширення Євангелія. Не рекомендувалися, оскільки такі подружжя несли і несуть у собі певні труднощі або й проблеми, з якими віруючий католик змушений зустрічатися до і після укладення такого шлюбу. Проблеми ці різного характеру: юридичного, морального, а також пасторального. Деякі з них я хочу сьогодні порушити. Це різне бачення подружньої нерозривності, цивільного шлюбу, контрацепції, а також народження і виховання дітей. Аналізуючи позицію Православної Церкви, обмежуюся вченням Російської Православної Церкви.

Подружня нерозривність

Здавалося б, що терміни «подружня нерозривність» і «церковне розлучення» взаємно виключаються, однак це не так стосовно Православної Церкви. З одного боку, вона ревно захищає ідеал подружньої нерозривності, а з іншого — надає розлучення.

Вчення Христа про нерозривність сакраментального шлюбу таке важливе для Православної Церкви, що багато богословів вважають: навіть фізична смерть неспроможна розірвати подружжя. Саме з огляду на його наслідки, які триватимуть у вічності, не рекомендується укладати нові стосунки вдівцям. Йоан Мейєндорф підкреслює, що «подружня вірність після смерті чоловіка чи дружини повинна бути не лише ідеалом, але християнською нормою».

З іншого боку, Православна Церква навчає, що існує «моральна смерть» або «релігійна смерть» подружжя. Це відбувається, коли гріх убиває подружню благодать. У цьому випадку Церква, не порушуючи слова Господа: «Що Бог зв’язав, людина нехай не розв’язує» (Мт 19, 6), офіційно підтверджує status quo такого подружжя, тобто підтверджує, що його більше не існує, що воно померло. Офіційно Православна Церква навчає: «На жаль, з огляду на гріховну недосконалість, подружжя може виявитися нездатним зберегти благодать, отриману під час таїнства шлюбу, і нездатним зберегти єдність своєї сім’ї. Бажаючи спасіння грішників, Церква дає їм можливість виправитися і готова після покаяння знову допустити до таїнств». Під можливістю виправитися розуміється вищезгадана декларація і можливість одружитися знову. Таким чином, Православна Церква погоджує ідеал нерозривності і вділення церковного розлучення.

Цікаво, що досі між Православними Церквами існують непорозуміння щодо причин смерті сакраментального подружжя. Немає сумніву лише щодо подружньої зради, оскільки вважають, що на неї вказав сам Ісус (пор. Мт 5, 32; 19, 9): «Єдиною причиною розлучення Господь назвав подружню зраду, яка профанує подружню святість і руйнує зв’язки подружньої вірності», — каже офіційне вчення РПЦ. Перелік інших причин розлучення кожна Православна Церква визначає окремо.

Протягом свого існування Російська Православна Церква визначила такі причини, які можуть знищити подружню благодать: відступництво, імпотенцію, важкі венеричні хвороби, зникнення партнера, ув’язнення партнера і втрата ним усіх цивільних прав, загроза для життя партнера або дітей, сексуальне насильство над партнером, укладення іншого шлюбу, невиліковна психічна хвороба, що унеможливлює спільне проживання, умисне залишення партнера, доведені лікарем хронічний алкоголізм або наркозалежність, аборт, вчинений жінкою без відома чоловіка, і також очевидність смерті подружжя — тобто відсутність надій на його відновлення.

" Православна Церква навчає, що існує «моральна смерть» або «релігійна смерть» подружжя

Які проблеми випливають для Католицької Церкви з такого розуміння нерозривності подружнього зв’язку?

Насамперед — це надання довідок про розлучення православним вірним, які надають їх католицьким служителям як доказ свого вільного стану, щоб укласти новий шлюб із католиком. Звісно, такі довідки не мають для нас жодного значення, і католицький церковний суд мусить переглянути недійсність кожного окремого православного шлюбу. Це необхідно, оскільки перелік причин розлучення у Православній Церкві відрізняється від католицького, а сама процедура отримання православного розлучення часто обмежується однією зустріччю та отриманням одного підпису.

Наступна проблема, яка може виникнути з православного розуміння нерозривності шлюбу, це ментальна схильність до розлучення. Католицька Церква навчає, що не слід одружувати тих наречених, які не погоджуються із суттєвими прикметами подружжя — єдністю і нерозривністю, оскільки в такому разі шлюб буде недійсним. Католицьким служителям слід уважно готувати наречених до укладення мішаного шлюбу, правильно пояснюючи ідею подружньої єдності та нерозривності і дбаючи про те, щоб православна сторона з цим навчанням погодилася.

 

" Католицька Церква визнає дійсним лише церковний шлюб, а Православна підкреслює позитивний аспект цивільного шлюбу

Шлюб

 

Цивільний шлюб

Позиція Католицької Церкви щодо цивільного шлюбу цілком зрозуміла: для католиків дійсним є тільки шлюб, укладений згідно з канонічною формою (кан. 1108). Цивільний шлюб, укладений у РАЦСі, буде дійсний для католиків лише у тому разі, коли пара отримає від єпископа диспенсацію від канонічної форми (кан. 1127, § 2). Іншими словами, католики, які укладають лише «цивільний шлюб», хоч і відрізняються від тих, хто живе у звичайному конкубінаті, та все одно не можуть приступати до таїнств.

 

Позиція Православної Церкви, яка виникає з іншої традиції, у цьому питанні не схожа на католицьку. Синтезуючи її до однієї фрази, можна сказати: Православна Церква визнає дійсним «цивільне подружжя», але заохочує доповнити його у церкві. Своє бачення Православна Церква базує на твердженні, що інститут подружжя сягає своїм корінням ще створення світу і що на ньому базується кожна держава і навіть Церква. Завданням держави є лише надання подружжю легального статусу, а Церкви — освятити його відповідною благодаттю. Митрополит Петро Могила каже: «Подружжя не зруйнував ані гріх наших прабатьків, ані потоп за часів Ноя». Деякі православні автори навіть стверджують, що Церква не має права благословляти шлюб, який спершу не був легалізований державою. Спершу подружжя має бути визнане державою, а вже потім слідує благословення Церкви.

Як бачимо, Католицька Церква визнає дійсним лише церковний шлюб, а Православна підкреслює позитивний аспект цивільного шлюбу. Вона не вважає його грішним співжиттям, а навпаки, заохочує до нього та дозволяє своїм вірним приступати до Причастя після його укладення. Цей короткий аналіз учення двох Церков щодо цивільного шлюбу вказує на відмінності, які вже викликають труднощі в екуменічному діалозі. Католицька Церква дотримується у цьому питанні суворої позиції: для православних християн дійсним є тільки шлюб, укладений у церкві згідно ritus sacer.

Контрацепція

На перший погляд, вчення про відповідальне батьківство у Православній Церкві здається подібним до католицького. Однак існують певні відмінності, які також можуть викликати труднощі юридично-морального характеру.

У Католицькій Церкві народжування дітей апріорі є однією з цілей подружжя, а не питанням, яке вирішується виключно самою парою. У своїх документах — варто згадати хоча б енцикліки Casti connubii, Humanae vitae і Апостольське повчання Familiaris consortio — Церква навчає: оскільки жінці Господь дав здатність народжувати, це вимагає від подружньої пари відкритості на життя. Як наслідок, Католицька Церква засуджує не лише контрацепцію, яка має абортивні наслідки, але й контрацепцію, яка перешкоджає зачаттю дитини. У випадку, коли подружжя перебуває у ситуації, що не дозволяє їм бути відкритими на зачаття дитини, морально дозволеним буде лише слідкування за плідними та неплідними циклами у жінки.

Позиція Російської Православної Церкви стосовно контрацепції виражена у документі Фундаменти соціальної доктрини (2000 року), який засуджує будь-які різновиди контрацепції і нагадує, що уникнення народжування дітей випливає з егоїзму людини і безсумнівно є гріхом. Здавалося б, усе добре; однак проблема полягає у визнанні цього документу. У Православних Церквах найвищий авторитет мають лише святі канони Екуменічних Соборів перших століть або Екуменічного Собору, який досі відбутися не може. Отож, доки він не відбувся і не посів чіткої позиції щодо сучасних проблем, зокрема щодо контрацепції, дискусії та різні пояснення Святих канонів триватимуть і надалі, тому що жоден документ не зможе їх зупинити. Для підтвердження цих слів погляньмо на позиції провідних православних богословів, які хоч і перебували за кордоном, але своїм навчанням залишили глибокий слід у Російській Церкві. Павло Євдокімов вважає, що рішення про народжування дітей має ухвалювати саме подружжя. Таке рішення має залежати виключно від духовного розвитку на різних стадіях подружнього життя. Церква не може пропонувати їм готових «рецептів» у цих справах. Також Йоан Мейєндорф підкреслює, що у цій справі не існує готових «моделей» до наслідування. Рішення слід залишити сумлінню, духовній зрілості та духівникові окремої подружньої пари.

Отже, у Католицькій Церкві заборонені всі різновиди контрацепції, оскільки це гріх. У Православній Церкві контрацепція хоч і заборонена загалом, але на практиці духовний отець або й саме подружжя можуть вирішити користуватися контрацептивами неабортивного характеру. Така позиція православної сторони може викликати труднощі морального характеру для католицького вірного, ба навіть юридичні проблеми, оскільки позиція православної сторони може бути причиною недійсності мішаного шлюбу. Аби шлюб був дійсним, жодна зі сторін не може виключати народження дітей (кан. 1101, § 2).

Католицьким служителям потрібно бути дуже уважними під час приготування наречених до мішаного шлюбу. Слід з’ясувати позицію православної сторони у питанні контрацепції.

" У Католицькій Церкві заборонені всі різновиди контрацепції, у Православній — можуть дозволити контрацептиви неабортивного характеру

Потомство

Що стосується релігійного виховання дітей у мішаних шлюбах, дуже часто ще перед його укладенням наречені мають відповісти на питання: до якої Церкви належатимуть наші діти і яке релігійне виховання внаслідок цієї приналежності отримають? Як католицька, так і православна сторона мають право-обов’язок охрестити і виховати дітей у своїй вірі. Як від одного, так і від іншого вірного вимагається обіцянка уникати небезпеки втрати віри, обіцянка хрестити й виховати дітей у своїй Церкві. Ця ситуація здається глухим кутом, з якого немає виходу. На практиці ситуація виглядає так, що сильніша у вірі сторона бере ініціативу в свої руки і змушує капітулювати слабшу сторону. Уявімо, однак, ситуацію, у якій і католик, і православний — глибоко віруючі і практикуючі особи. Як вони повинні вчинити? Попри те, що Католицька Церква після ІІ Ватиканського Собору зробила певні кроки для розв’язання цієї проблеми, вона залишається дуже делікатною і вимагає особливої екуменічної уваги, як самих Церков, так і окремих осіб. Директорій у справі реалізації правил і норм, щодо екуменізму розповідає про ці кроки. У ньому підкреслюється, що православна сторона має ті ж самі права щодо дітей, тому слід поважати її релігійні переконання.

Які кроки зробила Католицька Церква?

  • православну сторону слід поінформувати про обіцянку, яку складає католицька сторона;
  • забороняється будь-який примус православної сторони до її обіцянки зі свого боку, чи то усної, чи письмової;
  • директорій заохочує, щоб ще перед укладенням подружжя наречені обговорили і вирішили питання релігійної приналежності дітей;
  • якщо католицька сторона, попри добру волю, не зможе виконати обіцянку стосовно хрещення і виховання дітей, вона не підлягатиме жодним церковним карам.

На жаль, зі сторони Православної Церкви у цьому питанні досі не має жодних конкретних поступок.

Короткий аналіз обговорених проблем, які можуть виникнути у мішаному шлюбі, вимагає глибшого вивчення і зустрічних кроків під час екуменічного діалогу. У відповідних колах Католицької Церкви активно обговорюються майбутні кроки щодо вирішення проблем мішаного шлюбу. Нехай оптимізм у цьому питанні не затьмарює навіть усвідомлення, що деякі проблеми насправді неможливо вирішити доти, доки бракуватиме єдності між двома Церквами.

" І католик, і православний мають обов’язок виховати дітей у своїй вірі

Довідка про автора:

Олександр Язловецький народився 2 березня 1979 року в м. Шаргороді на Вінниччині. Після навчання у школі та ПТУ вступив до Вищої духовної семінарії Святого Духа у м. Городку Хмельницької області. Священицькі рукоположення отримав 2004 року від єпископа Леона Дубравського. Працював вікарієм у с. Мурафі на Вінниччні та вихователем у Городоцькій семінарії. З 2006 року продовжив навчання на Папському Латеранському університеті у Римі, захистивши спочатку ліцензіат з канонічного права, а пізніше — докторат. Повернувшись із Рима, працював у семінарії віце-ректором. У червні 2014 року призначений ректором Вищої духовної семінарії у Городку.

CREDO №129/2014 
Липень 2014 року

CREDO_1


Інші матеріали цього числа:

Брат за брата

Єпископ із Криму: «Не засуджуйте нас!»

Бути поруч — основне завдання капелана

А ми пройдемо через Київ маршем

Чому я поїхала з Криму

Сила заступництва святих

Тисяча пісень на прославу Бога

6 найкращих фільмів про пробачення

Найголовнішого очима не побачиш

Неуніверсальні ліки

Какая разніца?