Питання-відповідь

Що робити, коли Меса — тільки обов’язок

19 Квітня 2017, 11:53 1805

Для багатьох католиків, щонедільна Меса є обов’язком, який вони мусять виконати. Вони не можуть молитися на Літургії і не зустрічають там Бога. Що робити, аби це змінилося?

На запитання відповідає о. Мацей Щенсни SJ, реколекціоніст.

— Найпростіше сказати: не знаю. Залежно від проблеми конкретної людини. Нас тішить і для нас важливо те, що наше. Це спричиняє, що когось зустрічаємо, в чомусь зростаємо. Не все, що для нас важливо, — легко. Наприклад, сімейні зустрічі: не завжди ми йдемо на них без напруження, але вони для нас важливі й необхідні для нашого життя, для взаємної підтримки. Так само і Свята Меса — зустріч із Богом: є межі, в яких нам легше зустрічатися, є також атмосфера, в якій ми хочемо зустрічатися. І що менше з Ним зустрічаємося, то більше втрачаємо контакт.

Отже, щоби Меса сприймалася як щось важливе, варто запитати себе: для чого я туди йду, чого очікую? Якщо це для мене незрозумілий обов’язок — то він ніколи не буде радісним, бо це не моє рішення, і воно не буде важливим для мене.

Іноді можна почути в Церкві про непрактикуючих віруючих. Це так само, як і з усіма такими твердженнями: щиро кажучи, ви б здивувалися, якби почули про плавця, що не плаває, або велосипедиста, який не їздить на ровері. У цьому контексті, якщо хтось вірить, а не практикує, то я дивуюся, як він це робить. Мати близькі стосунки з Богом, утримуючись від контакту, — вимагає величезних духовних зусиль для того, щоби не ввійти у справжнє спілкування, таке захопливе, якщо я відкрив, ким є Бог.

Які причини того, чому не виходить? Що відбувається? Може, варто зізнатися собі, про що я не хочу з Богом розмовляти? Бо часто починається з того, що є теми‑табу або сфери, в які я не хочу Його впустити. Тоді виявляється — чи розмовляємо про це, чи ні, — що десь у глибині серця маємо відчуття: я не до кінця довіряю Богу і мушу пильнувати, щоби наша розмова не зайшла у цю заборонену зону. Через це ми закриваємося. Можливо, проблема криється в думці: чи Бог насправді є Богом, тобто Господом життя і смерті, чи це просто якась ефірна постать із Катехизму.

А якщо я на Нього подивлюся по‑справжньому, то забуду про весь світ. Такий досвід людини, відповідальної за смерть Ісуса, яка стояла під Хрестом; солдата, який дивився на того Приреченого. Він уже бачив не одну смерть, нічого небуденного там не було. Небуденний був Ісус: те, як Він прийняв смерть, як турбувався про людей, що Його розпинали, знущалися з Нього; молитва за них. Як турбувався про свого улюбленого учня, про матір. Цей Ісус захоплює й приваблює, і це — велика таємниця віри, таємниця Його смерті та воскресіння, Його сили, Його потужної любові. Я не уявляю собі, щоби хтось це усвідомлював і нудився на Святій Месі. Достатньо зустрітися з Богом, відкритися на Його присутність, на те, що там відбувається, — це неймовірно!

Або не знаю, у чому річ. Бо можна нудитися на футбольному матчі, якщо не розумію, у чому сутність цієї гри. Якщо зрозуміємо, відчуємо, увійдемо в стосунки з Ісусом, тоді, якщо мій друг помирає, — не можна бути байдужим або нарікати: не так органіст грає чи не так священик говорить. Бо не йдеться ані про органіста, ані про священика, ані про сусідку, навіть про мене не йдеться. Йдеться на Святій Месі про Ісуса. Навіть більше — йдеться не про молитву, а про все моє життя. Якщо моє життя є молитвою, якщо моє життя, діла, прагнення, мрії відбуваються в єдності з Богом, якщо наповнені Ним, якщо я живу Богом, то Євхаристія буде вершиною моєї молитви, вершиною стосунків з Богом. Тоді Євхаристія — що у перекладі з грецької означає «подяка» — буде однією великою подякою за весь навколишній світ, яким Бог мене обдарував, який підтримує при житті й через який зі мною спілкується. Тоді я молитимуся не лише під час реколекцій або вечірніми чи ранковими молитвами, а це буде моїм подихом, моїм способом життя, і тоді ніхто не зможе відірвати мене від Євхаристії. Так як християн‑мучеників, яким забороняли відправляти Євхаристію: а вони відповідали, що не можуть без неї жити, тому не суттєво, як помирати — мученицькою смертю чи повільно згасаючи без Євхаристії. Бо Євхаристія була для них зустріччю.

Переклад CREDO  за матеріалами: Deon

На студію + щомісячний борг
Зібрано Залишилося зібрати
50046грн
23046грн
Потрібно зібрати
73092грн
Залишився
1день
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

4149 4978 3481 8017

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: