Церква

Отець Андрій та його справа

16 Лютого 2009, 12:49 2415 Юлія Завадська

Два роки тому в автомобільній катастрофі загинув о. Андрій Мацьонг, ректор і засновник Інституту Богословських Наук в Городку.

В нагрудній кишені отця знайшли папірець із проханням пожертвувань на Інститут Релігійних Наук. На ньому у вигляді серця запеклась кров…

Отець Андрій і справді багато зробив для інституту. Особливо це помітно зараз, коли він від нас пішов…

Нині інститут носить його ім’я, звучать заклики збирати документи про його беатифікацію. І з часом, можливо, о. Андрія таки визнають святим. Вже зараз, наскільки я знаю, деякі студенти моляться за його посередництвом. І згодом, як мине багато років, ректор інституту постане перед нами на образочках солоденьким святим (так часто стається), майже втративши у життєрисі свій людський характер. Ми, студенти Інституту Богословських Наук, яким пощастило вчитись ще за часів о. Андрія, хочемо долучитись до справи його вшанування. Але хочемо, щоб світ запам’ятав його справжнім і живим!

Ось декілька рис, що, на думку студентів, найбільше характеризують, о. Андрія Мацьонга.

Делікатність

Думаю, це найяскравіша риса в характері о. Андрія. Він ніколи нічого не вимагав, ніколи його мова не була жорсткою, слова завжди були дуже делікатними, але через це зовсім не втрачали своєї ваги. Він завжди, коли просив щось зробити, казав “то можна”. Ми навіть жартували, що коли о. Андрій буде когось виганяти з Інституту, то скаже щось у стилі: “То можна вже на сесію не приїжджати.”

Доброта

— Це було на вступному іспиті, – розповідає Світлана Ярошенко, випускниця Інституту, спеціалізації суспільна комунікація – Я дуже хотіла показати, що опрацювала матеріал добре, що знаю, про що говорю, що можу цитувати!.. Йому, напевно, було смішно… А мене збентежив його теплий погляд. Теплий!.. Я вже мала за спиною один ВУЗ. Але, мабуть, вперше мені не було страшно на іспиті…

Аскетизм

— Вражав аскетизм отця Андрія, адже я пам’ятаю, що умови життя в Городку часто були не з найкращих – перебої з водопостачанням, іноді, через скруту з фінансуванням, дещо обмежене харчування, – згадує Олена Качуровська, спеціалізація суспільної комунікації. – Але студенти туди приїжджали лише на тижневу сесію, а о. Андрій там жив постійно.

Тактовність

Оксана Казьмірова, студентка педагогічно-катехетичної спеціалізації, розповідає, що о. Андрій був надзвичайно тактовною та вихованою людиною:

Турботливість

— З важким рюкзаком, захекавшись, входжу в приміщення інституту. Отець Андрій: “Вітааааємо!.. Голодна? На кухню, до пані Марії”. – пригадує Світлана Ярошенко ситуацію, що найбільш характеризує о. Андрія.

Авторитетність

— Отець Андрій був справедливою людиною, хоча іноді дещо суворою, вважає Олена Качуровська, – Мав надзвичайний авторитет у студентів. Звісно, всі ректори мають авторитет у студентів, але о. Андрій – особливий випадок. Парадокс, але при досить твердому стилі керування інститутом, о. Андрій був дуже делікатною, м’якою і чуйною людиною. Жодного разу не бачила, щоб він нервував, чи підвищував голос. Завжди розмовляв спокійно, м’яко, але його слово, сказане навіть пошепки, набирало силу закону.

Всюдисущність

Між студентами навіть легенди ходили про те, що о. Андрій буває в декількох місцях одночасно. А як же він інакше встигає всіх побачити і бути в курсі останніх подій?

— Від отця Андрія неможливо було щось приховати, – розповідає Вікторія Ільницька, колишня студентка музично-літургічної спеціалізації, – він все бачив і все знав. Якось ми з друзями виїжджали з Інституту о 5 годині ранку. Забули взяти ключ від хвіртки, а вхідні двері за собою уже зачинили. Не будити ж усіх так рано. Тому ми вирішили перелізти через сітку, поки ніхто не бачить. Це було взимку. Моя подруга Оксана у довгій шубі застрягла наверху, а я стояла і сміялась, та випадково поглянула на вікно о. Андрія – він спостерігав за нами з вікна. Ще один випадок. Одного разу під час сесії я жила в кімнаті, з дівчиною, що курила. На території інституту було заборонено курити. Але вона тихенько вночі покурила через вікно. І цього, здається, ніхто не бачив. На наступній сесії під час обіду о. Андрій сів біля мене і почав розказувати про студентів, які курять через вікна. Мені було так незручно, адже він, мабуть, все знав.

Педагогічна харизма

Олена Качуровська, випускниця ІБН згадує, що дуже сильно в о. Андрія відчувалась мудрість і особлива харизма вихователя і педагога:

— Думаю, він чимось подібний до св. Йоана Боско, якого так шанував. Необов’язковий спомин цього святого педагога о. Андрій завжди святкував, і Службу у цей день відправляв у білому орнаті. Певно, вважав св. Йоана Боско своїм покровителем.

Батьківське серце

— Відчувалось, що о. Андрій ставиться до студентів з батьківською любов’ю та розумінням, – додає Олена Качуровська. – Знаю випадки, коли о. Андрій робив вчинки, які перебільшують просту турботу ректора про студентів. Це, наприклад, фінансова допомога студенту, якому потрібна була термінова операція.

— Якщо хтось не мав батька, чи мав недостатньо батьківської уваги, і через це йому важко уявити Бога Отця, то товариство о. Андрія могло дуже допомогти у цій проблемі. Отець Андрій мав БАТЬКІВСЬКЕ серце для кожного, – згадує Світлана Ярошенко. – Пам’ятаю вечір перед захистом диплому. Я повернулась з прогулянки. Він сидів на лавці при вході в інститут. Просто сидів. Знаєте, як часом дідусі вечорами сидять під хатою і про щось собі міркують. Біля них завжди дуже спокійно і мирно себе почуваєш… Я сіла поруч. Я так захотіла, щоб він був мені кимсь рідним. Я подумала про те, що дуже хотіла б мати такого тата. “Отець Андрій, можна я притулюсь до Вас?” Він всміхнувся. А я притулила голову до його плеча. На хвильку-дві. Я заплакала. Не можу збагнути його любові до всіх нас, студентів, таких різних…

Отець Андрій, що закарбувався в пам’яті назавжди

— Пам’ятаю, якось по інституту поповзли чутки, що хтось зі студенток курить, – зізнається Олена Качуровська. – А порядки в інституті дуже традиційні і така звістка, можливо, багатьох ледь не шокувала. Курила, насправді, я. Маю таку залежність впродовж декількох років. Побачивши реакцію на такі чутки, пішла до о. Андрія і сказала, що я курю, і цим згіршую інших, і тому змушена припинити навчання в інституті. О. Андрій помовчав, помовчав, а потім тепло сказав: “Але це ж – не серйозна причина…” Далі ми з ним ще довго говорили про різні речі і та бесіда мені запам’яталась найбільше.

— Отець Андрій був настільки самодостатньою і зрілою людиною, що не боявся любити і показувати нам свою любов, не підмінюючи слабкість суворістю і строгістю, – пригадує Світлана Ярошенко.

— Запам’ятався різним: коли правив Службу в інститутській каплиці, – згадує Олена, – коли сидів тихенько на задній лавці в аудиторії (ніхто не помічав, коли о. Андрій заходив подивитись як проходить пара, і як виходив), коли благословляв наприкінці вечірньої молитви: “Ніч спокійну і смерть щасливу хай нам дасть Бог Всемогутній – Отець, Син і Святий Дух. Амінь”.

Приколи нашого Городка

«Ах как хочется вернуться, ах как хочется ворваться в Городок…» Колись ми виспівували ці слова, маючи на увазі не популярну гумористичну телепередачу, а наш рідний інститут, в якому вчились не лише богословських наук, але й життя. В нашому Городку теж були свої приколи, не менш цікаві, ніж в Городку телевізійному. Ось декілька правдивих розповідей без імен головних героїв.

— У нашій парафії всі вітались тільки польською – «Niech bedzie pochwalony Jezus Chrystus», а, коли я вступила до інституту, то зіткнулась з тим, що там потрібно говорити українською. Йду якось по коридору семінарії (перші роки ми вчились там), а назустріч мені – священик, я розгубилася і, склавши побожно руки, привіталась: «Слава во вишніх Богу».

— Одного разу під час вечірньої молитви в каплиці не було вільного місця, щоб сісти, і деякі студенти вже стояли. А я побачила вільний стілець біля конфесіоналу і вмостилась собі на нього. Сиджу, слухаю, молюся… Тут переді мною на коліна стає наша викладачка з літургіки, пані Катерина Фукса і каже: «Можна посповідатись?»

— Коли ми з’їжджались на сесію, всі священики, що мешкали у семінарії, мабуть, купували собі затички для вух. Ми не могли дотримуватись тиші, адже так давно не бачились і стільки всього хотіли розказати. Одного разу на кінець літньої сесії, отець, що мешкав за стіною, приніс нам великого кавуна зі словами: «Завдяки вам мені щоночі снились ангелики.» Напевно, гостинець нам був вручений з великої радості, що ми нарешті від’їжджаємо.

— Хвіртка та вхідні двері в інституті зачинялись о 22 годині. Звичайно ж, ми часто запізнювались і постійно отримували зауваження. А раз ми спробували швиденько пролізти під забором, щоб залишитись непоміченими. І у такому повзучому вигляді застав мене о. Андрій…

Інститут релігійних наук – колиска талантів РКЦ

Можливо, не всі серйозно ставляться до освіти, отриманої в ІБН. Але для багатьох студентів та випускників інститут став справжнім благословенням та стартом в житті. Крім навчання, особлива увага приділялась також і формації студентів. Такі правила теж дали свої плоди.

Світлана Ярошенко, випускниця ІБН, київський кореспондент Релігійно-інформаційної служби України, Керівник навчального курсу РІСУ “PR для церков та релігійних організацій”:

— В першу чергу, інститут дав мені змогу повірити в людей. Повірити в те, що можна організувати навчання, де є і формація, й інформація. Повірити в те, що може бути людська спільнота без духу конкуренції, заздрощів і взаємного егоїстичного використання.

А також тут я відкрила нові грані своєї особистості. Особистості, яка варта уваги і поваги, і яка, у свою чергу, може, не боячись, обдаровувати цим інших.

Олена Качуровська, випускниця ІБН, працівник прес-служби Вінницької міської ради:

— В інституті я отримала те, чого і прагнула – богословську освіту (не диплом, а знання). Більш-менш систематичні знання у різних напрямках теології, глибше знайомство з традиціями Церкви (не лише на досвіді власної парафії, а й інших). Знайомство з багатьма цікавими людьми.

Віктор Силін, студент ІБН, референт, секретар Відділу Фізичної Культури в Університеті Кардинала Стефана Вишинського, Варшава:

— Духовне збагачення, багато друзів і знання.

Довідка CREDO

Бл. + пам’яті

о. канонік д-р Анджей Мацьонг (1952-2007)

о. д-р Анджей Мацьонг, священик Люблінської архідієцезії. Походив із c. Вільколаз (Польща). Народився 21 листопада 1952 року. Був рукоположений 12 червня 1977 року у Любліні. Вікарій у Казимирі Дольному (1977-1979). Духовний Отець у Митрополичій Духовній Семінарії в Любліні (1982-1986). Був академічним душпастирем у колишньому костелі сестер візиток у Любліні (1986-1993). Від 1993 року працював в Кам’янець-Подільської дієцезії. Працював духовним отцем у Вищій Духовній Семінарії в Городку (Хмельницька обл.). Викладач катехетики, євангелізації та пасторального богослів’я . Засновник і директор Інституту Релігійних Наук Кам’янець-Подільської дієцезії в Городку Хмельницької області. Під його керівництвом була опрацьована програма катехези для дітей і молоді у римо-католицьких дієцезіях в Україні (2001), а також у його редакції видані методичні підручники для окремих класів.

Помер 16 лютого 2007 року внаслідок травм, отриманих у автомобільній катастрофі під Ярославлем (Польща). Похорон відбувся у вівторок, 20 лютого 2007 року. Після жалобної св. Меси у Люблінській архікатедрі була відправлена св. похоронна Меса у парафіяльному костелі у Вільколазі.

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: