Свідчення

Моє різдвяне диво

16 Лютого 2009, 12:34 4319 Станіслава, Кам’янець-Подільський

Кожен відчував в житті гіркі миті, коли здається, що земля йде з-під ніг, коли світ рушиться, а життя не миле. Така безнадійна ситуація трапилась у мене, коли я раптово почула слова:

– Мені потрібно побути самому. Я не знаю, чого я хочу, можливо, я не сімейна людина. Я хочу пожити в батьків.

Як так? Що трапилось? Що означає «не для сім’ї?!» А Марійка (донька 2,5 р.), а я, а наша сім’я? Тисяча думок без жодної відповіді. Я не розуміла: чому! Чого йому бракувало? Що не так? Здоров’я, квартира, машина, робота, друзі, розваги – все є! Інша? Ні, тут не йшлось про іншу жінку! Її не було, не інша було причиною! Шукаючи відповіді на запитання, починаю перегортати сторінки минулого життя: весілля, на море у Туреччину, на лижі в Карпати, до друзів у Німеччину, у сауну із знайомими, на пиво з друзями…

Розмови, прохання, вияснення причини нічого не дали. Що робити? Негайно на таксі до бабки Галини. Розкине карти і скаже. Так, так! Вона все скаже!

– Дитино, якщо за три місяці він не вернеться до тебе, то не вернеться взагалі! Я тобі заговорю водичку, а ти покропи нею його речі та все у хаті, це його не відпустить від дому!

Я все так і зробила, та хочете знати що сталось? Він через два дні прийшов і зібрав усі свої речі, залишивши мене саму з донькою. Хоч як сильно я не кропила! Не питав чи ми маємо на що далі жити, чи нам чогось бракує… Та він й себе, мабуть, не запитував, як далі, а просто так вчинив і крапка!

перед собою не бачила нічого! Сльози, страх, небажання жити… Переходила через дорогу і думала: «… хоч би та машина швидше їхала і на мене!» Постійно хотілось, щоб зі мною щось сталось! Рідна людина, мама хотіла зарадити біді і, звичайно, теж побігла до бабки Галі. Про це вона мені повідомила пізніше, а також сказала, щоб я не побивалась і не плакала, бо це нічого не дасть! Бабка сказала: «Він до неї не вернеться, та нехай не переживає – вона не буде сама! У неї буде інший! Є дуже гарна доля і вона не буде шкодувати! Скажіть їй, щоб не побивалася даремно!»

В цю мить я вигукнула:

– Подивимось Хто сильніший: Господь Бог чи бабка Галя?

Не питайте мене чому я це сказала і чи взагалі це сказала Я? Та це був крик із середини.

Саме в ту мить я зрозуміла, що не туди зверталась за допомогою. В той день я побігла на Службу, з’явилась негайна потреба у сповіді. Благаючи Бога про чудо, я почала молитися до Марії, до Йосипа, читала Дев’ятницю до Юди Тадея, Літанію за Померлих.

Ці молитви підказали мені знайомі, які помітили, що раніше я бувала в костелі лише у неділю (за умови «якщо вийде…»), а тепер почала прибігати щодня. Питали, з чим це пов’язано і радили: Дев’ятницю до Юди Тадея, 9 Мес за Душі в чистилищі, Службу Божу в певному намірі, добрі вчинки. І я молилась з вірою та довірою до Господа! Адже тут не йшлось про питання життя і смерті; я не молилась за «небожу» волю (ми з чоловіком у шлюбі!); я не просила чогось чужого. Спочатку, коли лише почала ревно молитись, перепитувала тих самих знайомих чи може таке бути, що молитва не буде вислухана, що Господь не почує мене, що Він не схоче змилуватись наді мною. Мене усі запевняли, що Господь завжди чує усі благання, прохання, молитви! Лише, може таке бути, як наприклад із маленькою дитиною, коли вона щось хоче, плаче, просить, а ви знаєте, що саме зараз їй це не можна, чи їй це може зашкодити, чи це небезпечно, а ось, коли прийде час, тоді і дозволите!

Тоді, на жаль, окрім знайомих із костелу, я не знайшла підтримки ні у кого. Батьки в один голос кричали: «Забудь його! Він для Тебе вмер! Він тебе не вартий!» Друзі та «Друзі» дивувались і втішались із такої новини. Розмови, плітки, вигадки, брехні – ось що панувало там, поза світом, у який я занурилась. А я знала одне – у мене з ним шлюб і на те є Божа Воля! Він зламався, впав, заблукав… Я не можу просто так все залишити і спостерігати. І оскільки Господь Бог – це моя єдина надія, моя єдина допомога, я її використаю. Адже ніхто з людей нічого не міг вдіяти – його просили усі: приїжджали рідні, дзвонили друзі, просили батьки – і всі в один голос благали схаменутись, а він «ні»! Єдиний, Хто міг змінити ситуацію, був лише Він – Господь БОГ! Я молилась, сповідалась, ходила на Служби…

4 грудня – Святий Вечір. Цілий день йшли приготування: пекли з Настуською коржики, різдвяний торт, німецький крістштолен. Щороку на Святвечір ми приїздили до моїх батьків, оскільки моя мама з католиків, а там і бабуся, і дідусь. Так і планувалось і цього разу, але після обіду я помітила, що у дитини піднялась температура і поїхала з нею до лікаря. Лікар після обстеження поставив діагноз – ангіна. Із хворою дитиною я не могла їхати до мами, оскільки там мої племінники, і вони могли б також підхопити хворобу. Отож довелось залишитись вдома з донькою.

«Та, нічого, – подумала я,- зробимо собі затишний вечір, запалимо свічечку, вогники, будемо насолоджуватись вареничками із капустою…»

Мої думки перебив дзвінок мобілки:

– Привіт! Ви вдома? Сьогодні ж Святий вечір? Я зараз приїду!

Я не вірила в те, що чула! Він приїхав! Приїхав і не лише вечеряв, а й сам запропонував помолитись разом перед їжею! Як це було гарно! Для мене це було Різдвяне диво, я була переповнена щастям – у нашій хаті панувала справжнісінька СВЯТА ВЕЧЕРЯ! Миготіло світло свічечки, телевізор вимкнений, взявшись за руки, ми помолились та приступили до вечері. Настуська нам щебетала своїм дзвінким голосочком, а ми не могли наговоритись, не могли натішитись одне одним. Ні, ми не виясняли відносини – не сьогодні, не в цей вечір! Такий сімейний затишок я бажаю відчути кожному хоча б на мить! З тих пір ми – повноцінна сім’я!

Якщо комусь повернення чоловіка та батька додому до сім’ї не здасться чудом, мовляв, «Перебісився, та й куди би він подівся!», то його бажання молитись – ніяк інакше як «дивом» не можу назвати. Він раніше ніколи не ходив до костелу (лише в день шлюбу), хоч і православний, але до церкви він також не ступав ні разу.

А на різдвяну Службу, на якій було відновлення шлюбних зв’язків, ми ходили разом, і на Службу, на якій єпископ давав сім’ям благословення – також! Чи це не ДИВО?

Я не буду та й не хочу вдаватись у деталі, чому так сталось, що він пішов. Я знаю одне: лише Бог може все! І як каже моя донька «Бозя – доблий!» І разом з Ним ми зможемо вирішити всі проблеми, вистояти у важкі часи, пережити труднощі!

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Збір на існування CREDO
Зібрано Залишилося зібрати
11278грн
67817грн
Потрібно зібрати
79095грн
Залишилося
10днів
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: