Моє різдвяне диво

Кожен відчував у житті гіркі миті, коли здається, що земля вислизає з-під ніг, коли світ валиться, а життя немиле.

Така безнадійна ситуація трапилась у мене, коли я раптово почула слова:

— Мені потрібно побути самому. Я не знаю, чого я хочу, можливо, я не сімейна людина. Я хочу пожити у батьків.

Як так? Що трапилось? Що означає «не для сім’ї?!» А Марійка (донька 2,5 р.), а я, а наша сім’я? Тисяча думок без жодної відповіді. Я не розуміла: чому! Чого йому бракувало? Що не так? Здоров’я, квартира, машина, робота, друзі, розваги — все є! Інша? Ні, тут не йшлося про іншу жінку! Її не було, не інша була причиною! Шукаючи відповіді на запитання, починаю гортати сторінки минулого життя: весілля, на море у Туреччину, на лижі в Карпати, до друзів у Німеччину, в сауну зі знайомими, на пиво з друзями…

Розмови, прохання, з’ясування причини нічого не дали. Що робити? Негайно на таксі до бабки Галини. Розкине карти і скаже. Так, так! Вона все скаже!

— Дитино, якщо за три місяці він не вернеться до тебе, то не вернеться взагалі! Я тобі заговорю водичку, а ти покропи нею його речі та все у хаті, це його не відпустить від дому!

Я все так і зробила, та хочете знати що сталось? Він через два дні прийшов і зібрав усі свої речі, залишивши мене саму з донькою. Хоч би як сильно я кропила! Не питав чи ми маємо на що далі жити, чи нам чогось бракує… Та він й себе, мабуть, не запитував, як далі, а просто так вчинив і крапка!

Я перед собою не бачила нічого! Сльози, страх, небажання жити… Переходила через дорогу і думала: «… хоч би та машина швидше їхала і на мене!» Постійно хотілося, щоб зі мною щось сталось. Рідна людина, мама хотіла зарадити біді і, звісно, теж побігла до бабки Галі. Про це вона мені повідомила пізніше, а також сказала, щоб я не побивалась і не плакала, бо це нічого не дасть! Бабка сказала: «Він до неї не вернеться, та нехай не переймається: вона не буде самотня! У неї буде інший! Є дуже гарна доля і вона не шкодуватиме! Скажіть їй, щоб не побивалася даремно!»

В цю мить я вигукнула:

— Подивимося, хто сильніший: Господь Бог чи бабка Галя?

Не питайте мене, чому я це сказала і чи взагалі це сказала . Та це був крик ізсередини.

Саме в ту мить я зрозуміла, що не туди зверталася по допомогу. Того дня я побігла на Службу, з’явилась негайна потреба у сповіді. Благаючи Бога про чудо, я почала молитися до Марії, до Йосифа, читала Дев’ятницю до Юди Тадея, Літанію за померлих.

Ці молитви підказали мені знайомі, які помітили, що раніше я бувала в храмі лише у неділю (за умови «якщо вийде…»), а тепер почала прибігати щодня. Питали, з чим це пов’язано і радили: Дев’ятницю до Юди Тадея, 9 Мес за душі в чистилищі, Службу Божу в певному намірі, добрі вчинки. І я молилася з вірою та довірою до Господа! Адже тут не йшлося про питання життя і смерті; я не молилась за «небожу» волю (ми з чоловіком у шлюбі!); я не просила чогось чужого. Спершу, коли я тільки почала ревно молитись, перепитувала тих самих знайомих, чи може таке бути, що молитва не буде вислухана, що Господь не почує мене, що Він не схоче змилуватися наді мною. Мене усі запевняли, що Господь завжди чує усі благання, прохання, молитви. Лише може таке бути, як, наприклад, із маленькою дитиною, коли вона щось хоче, плаче, просить, а ви знаєте, що саме зараз їй це не можна, чи їй це може зашкодити, або це небезпечно. А ось коли настане час, тоді й дозволите!

Тоді, на жаль, окрім знайомих із парафії, я не знайшла підтримки ні в кого. Батьки в один голос кричали: «Забудь його! Він для тебе вмер! Він тебе не вартий!» Друзі та «друзі» дивувались і втішались із такої новини. Розмови, плітки, вигадки, брехні — ось що панувало там, поза світом, у який я занурилась. А я знала одне: у мене з ним шлюб і на те є Божа Воля! Він зламався, впав, заблукав… Я не можу просто так усе залишити і спостерігати. І оскільки Господь Бог — це моя єдина надія, моя єдина допомога, я її використаю. Адже ніхто з людей нічого не міг вдіяти — чоловіка просили всі: приїжджали рідні, дзвонили друзі, просили батьки, — і всі в один голос благали схаменутись, а він: «ні»! Єдиний, Хто міг змінити ситуацію, був лише Він — Господь БОГ! Я молилася, сповідалась, ходила на Служби…

24 грудня – Святий вечір. Цілий день йшли приготування: пекли з Настуською коржики, різдвяний торт, німецький крістштолен. Щороку на Святвечір ми приїздили до моїх батьків, оскільки моя мама з католиків, а там і бабуся, і дідусь. Так і планувалось і цього разу; але по обіді я помітила, що в дитини піднялась температура, і поїхала з нею до лікаря. Лікар після обстеження поставив діагноз — ангіна. Із хворою дитиною я не могла їхати до мами, оскільки там мої племінники, і вони могли б також підчепити хворобу. Отож довелось залишитись вдома з донькою.

«Та нічого, — подумала я, — зробимо собі затишний вечір, запалимо свічечку, вогники, будемо насолоджуватись вареничками із капустою…»

Мої думки перебив дзвінок мобілки:

– Привіт! Ви вдома? Сьогодні ж Святий вечір? Я зараз приїду!

Я не вірила в те, що чула. Він приїхав! Приїхав, і не лише вечеряв, а й сам запропонував помолитися разом перед їдою. Як це було гарно! Для мене це було Різдвяне диво, я була переповнена щастям: у нашій хаті панувала справжнісінька СВЯТА ВЕЧЕРЯ! Миготіло світло свічечки, телевізор був вимкнений; взявшись за руки, ми помолились та приступили до вечері. Настуська нам щебетала своїм дзвінким голосочком, а ми не могли наговоритись, не могли натішитись одне одним. Ні, ми не з’ясовували стосунків: не сьогодні, не в цей вечір! Такий сімейний затишок я бажаю відчути кожному хоча б на мить. Відтоді ми — повноцінна сім’я!

Якщо комусь повернення чоловіка та батька додому до сім’ї не здасться чудом, мовляв, «Перебісився, та й куди би він подівся!», то його бажання молитись — ніяк інакше, як дивом, не можу назвати. Він раніше ніколи не ходив до храму (лише в день шлюбу); хоч і православний, але й до церкви також не ступав ні разу.

А на різдвяну Службу, на якій було відновлення шлюбних зв’язків, ми ходили разом, і на Службу, на якій єпископ давав сім’ям благословення, — також! Чи це не ДИВО?

Я не буду та й не хочу вдаватись у деталі, чому так сталось, що він пішов. Я знаю одне: лише Бог може все! І як каже моя донька «Бозя — доблий!» І разом з Ним ми зможемо вирішити всі проблеми, вистояти у важкі часи, пережити труднощі.