Думка з приводу

Батьки і діти – вічні питання

30 Квітня 2009, 13:25 4524 Оксана Ошовська

Кому не траплялося хоч раз в житті сказати чи подумати щось на кшталт «Ой, мамо, ти нічогісінько не розумієш!», «Батьки ніколи не розуміють своїх дітей» або впасти в філософські роздуми про конфлікт поколінь?

Батьки + діти = конфлікт?

Загальноприйнято думати, що батьки – це важливо. Ще б пак, все таки біологічна залежність, гени, те та се, не було б нас без них і крапка (не вдаючись в те, що то Бог нас створює, бо все ж батьки його співробітники). Не менш поширено час від часу трохи понарікати на батьків. Починається це зазвичай вже в якихось 12-14 років. Не злічити скільки разів на світі лунали слова: «Мамо, але ж ти нічого не розумієш!», – які стосувалися школи, поведінки, характеру, першого кохання, вибору професії і т.д. А кому доводилося хоч раз почути від мами: «Дитино, я зовсім тебе не знаю…»? Колись думала, що це неможливо. Адже то ми (діти) найчастіше піднімаємо це питання на порядку денному, що, мовляв, ми інші, ми не такі як про нас думають, нас не розуміють і з чужими легше говорити, ніж з рідними батьками! Виявилося, можливо почути і таке, що й наштовхнуло на роздуми.

Ідеальної сім’ї не існує?

Вони нас народжують. Гаразд. А що далі? А далі «Шануй батька і матір свою» і волання Апостола до батьків, щоб не дратували своїх чад. Поки ми тільки діти (принаймні доти, поки самі не станемо чиїмись батьками), ми дивимося з перспективи дітей. Ми використовуємо навіть слова Біблії на свою користь. Адже так, там йдеться про те, що конфлікт поколінь насправді існує, що батьки повинні знати своє місце (не дратувати), що Ісус був слухняний своїм батькам… Стоп, а от останнє – це не з тієї опери. Адже Ісус на своїх «старих» наче не нарікав? Може це непорозуміння, а може то просто Бог спланував для Свого Сина ідеальну родину? А якщо ні? В житті Ісуса все було звичайне – соціальні умови, ім’я, яке носив, місце проживання, професія. І не забуваймо, що Він міг мати вищу планку для сім’ї, ніж ми, бо все ж був Богом. А може Ісус мав набагато пекучішу потребу, щоб батьки правильно Його розуміли? Чи не почувався через це самотнім? Ні, рішуче ні. Гіпотези можна ставити найфантастичніші, але хоч Свята Родина не молилася спільно вечорами Розарій, та претензій до своїх батьків Ісус, здається, не мав жодних.

«Лейтенант Коломбо» знаходить речовий доказ

Ким повинні бути для нас батьки? Може друзями? Знайомими? Колегами? Психологами, в яких можна знайти раду на будь-який випадок життя? Еге ж, було б добре, якби вони були сучасними, з прогресивними поглядами, якби розуміли нас в усьому. Гаразд, але з іншого боку, як це виглядає з перспективи самих батьків?

Це сталося буквально кілька днів тому. Бог завжди мені це робить — підкидає на дорозі пошуків відповіді якісь речові докази. І те, чого сама не могла висловити, але що клубочилося на порозі свідомості прочитала в Еріка-Еммануеля Шмідта в «Тектоніці почуттів», книжці, яка взагалі то не про це. Там в одному з фрагментів молодик запитує матір своєї дівчини про справи коханої і у відповідь чує, що та не знає, бо: «Я лише видала її на світ а потім виховала. Я її мати, а отже особа, яка знає її менше від всіх інших.» Батьки це розуміють! Вони ще не старі, не затуркані, не з іншої планети, вони усвідомлюють, як мало нас знають. А водночас, це люди, які знають найдрібніші деталі нашого дитинства, поруч з ними ми прожили найбільше часу, вони нас кохають… Але кохання це не знання, це свого роду засліплення. Цікаво, і як їм живеться з думкою про те, що той, кого ти видав на світ, інколи поводиться як чужий?

Кінець баєчки

Не знаю чи матиму відвагу після таких думок безжалісно кинути мамі в лице слова, що вона мене не розуміє. Бо що я роблю для того, аби найрідніші мене знали? Чи я кохаю їх так само безумовно? Як часто маю жаль до них, а чи часто вони до мене? Ну чому ті батьки хочуть, щоб мені жилося краще, ніж їм, а я думаю про те, як пощастило дітям президента чи зірок шоу-бізнесу? Ні, це не іспит совісті. Вже чую закиди, що батьки бувають різні. Так, діти теж.
А коли вони прийдуть до мене, мої майбутні сини і дочки, що я їм скажу? Як буду виправдовуватися? А може висувати закиди? А може скажу, що кохаю їх понад усе в світі? І може вони зрозуміють?

Відповідь на всі, поставлені у тексті запитання, — Любов.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

виховання

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: