[img:5:10:alignleft]
Зараз можна спостерігати, як хвилею в Україні постають медіа-проекти позитивного змісту, часто їх просто так і називають «добрі новини», «Територія позитиву» і т.п. На Сумщині журналісти навіть Асоціацію добрих новин створили. А у Львові започаткували всеукраїнський конкурс «Репортери надії в Україні». Саме про цей останній проект і піде мова в розмові з Антуаном Аржаковським, директором Інституту екуменічних студій Українського Католицького Університету. Цей інститут виступив організатором конкурсу, який сьогодні підтримали багато різних медіа-ресурсів.
— Пане Антуане, відомо, що ідея конкурсу «Репортери надії» походить із Франції. Там вже існує Асоціація «Репортери надії». Як і коли вона виникла? Хто був її ініціатором?
— Асоціація «Репортери надії» була створена у 2003 році в Парижі. А сам конкурс почали проводити у 2004 році. У цьому ж році вони видали перший журнал «Репортери надії», а потім зробили DVD кращих репортажів. А в 2007 році їм навіть вдалось створити прес-агентство. З того часу вони щорічно проводять цей конкурс. Найголовніше в цьому проекті, що тут звертається увага на роботи, які висвітлюють ті невидимі перемоги, про які недостатньо говорять. Тому він сподобався багатьом. У Франції в цьому проекті працюють дуже відомі люди, серед яких і лауреат Нобелівської премії Мухамед Юнус. Їхніми партнерами є «Міжнародний кур’єр», Національний аудіовізуальний інститут та ін. Президентом почесного комітету Асоціації є відомий журналіст і письменник Жан Клод Ґійбо. Роні Броман, який створив міжнародну органцізацію «Лікарі без кордонів» та міністр закордонних справ Франції Бернар Кушнер є ініціаторами проекту. Два-три роки тому на одному із Соціальних Тижнів у Парижі я познайомився з ними. Вони розповіли мені про конкурс і про низку нових своїх проектів та сказали, що якщо в Україні є бажання рухатись у цьому напрямі, то вони тільки зрадіють. Асоціація має свій сайт – www.reportersdespoirs.org, на який ви можете зайти і дізнатись про все детальніше.
— Чи змінилась ситуація у медійному просторі Франції після проведеного у них конкурсу «Репортери надії»?
— Знаєте, все це почалось недавно, кілька років тому. А це мало часу для серйозних змін. Я спостерігаю, як з кожним роком погіршується рівень журналістики. Новини, особливо на телебаченні, щораз більше жахають. Зменшується ієрархія істини… Проте робота Асоціація не даремна і її вплив досить помітний. Дедалі відомішою є її діяльність. Я впевнений, що вони відкривають новий шлях, який розширює свої межі у майбутньому. Вони показують, що можливо бути професійним журналістом і водночас давати надію, показувати вихід, вирішення проблем. Тому той факт, що вони змогли зібрати найкращих журналістів з найкращих газет, таких як «La Figaro», «Le Mond», французькі Перший телеканал, Третій телеканал свідчить про популярність і важливість їхньої ідеї. Їх вплив посилюється з кожним роком. І це не піар, це реальність.
— Коли у Вас виникла ідея провести аналогічний конкурс добрих новин в Україні? Чому саме у Львові?
— Я живу у Львові і бачу, що це хороше середовище, де можна зробити аналогічний проект. Я раніше жив у Києві, багато подорожував по Україні. Мені здається, що у Львові є хороші студенти. Це правда. Вони з одного боку мають університетський рівень знань, навчаючись у державному Національному університеті імені Івана Франка, що є одним з найкращих університетів в Україні. До речі, його ректор Іван Вакарчук тепер є міністром Освіти і науки України. Впевнений, що це невипадково. З іншої сторони маємо дуже оригінальний вищий навчальний заклад – Український Католицький Університет (УКУ), котрий не має еквіваленту не тільки в Україні, а я б сказав, що й на пострадянському просторі. Тому є певна база. Не тільки хороші студенти, не тільки оригінальні і сильні університети, але й особлива атмосфера Львова. Це місце культури. Місце зустрічі різних культурних впливів: польського, угорського, російського, єврейського. У такому середовищі легше підтримуються нові ідеї. Мені приємно, що зі сторони факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка та Інституту Екуменічних Студій в УКУ, а також зі сторони професійних журналістів, які з нами співпрацюють, є розуміння того, що сьогодні існує медіа-теорія п’яти «С»: страх, смерть, сміх, сенсація, секс. Ця теорія показує, що ви можете зловити увагу пеших 5 хвилин користувача мас-медіа. Це, звісно, легше, але ви не можете зберегти увагу надовго. А люди бажають мати добру інформацію, яка носить глибокий зміст. Тому увага повинна по-іншому виховуватись – через повагу до особистості. Ось що я думаю! І ось що думають ці журналісти, які хочуть сказати, що існує контртеорія п’яти «С». Це теорія добрих новин.
— Як відбувається український конкурс «Репортери надії»?
— Ми вже оголосили, що хочемо нагородити найкращих журналістів, які показували з 1 травня минулого року до 1 травня цього року по телебаченню та радіо свої сюжети та друкували свої матеріали в пресі. Студенти Магістерської програми екуменічних наук (УКУ та ЛНУ імені Івана Франка) уже почали зі своєї сторони шукати та вибирати кращі журналістські роботи. Нам уже надіслали свої роботи журналісти майже з усіх областей України. 14 травня ми оголосимо осіб, які пройшли перший відбір. Тут ми обираємо по 10 найкращих матеріалів у трьох категоріях: теле-, радіо- матеріали та публікації в пресі або Інтернеті. Потім експертне журі, яке складається з професійних журналістів (Вахтанг Кіпіані – заступник головного редактора телеканалу TVI, професор Йосип Лось завідувач кафедри зарубіжної преси та інформації Львівського національного університету імені Івана Франка, доктор політичних наук, Заслужений журналіст України, Парасковія Дворянин – шеф-редактор телерадіокомпанії «Люкс», Наталя Балюк – головний редактор газети «Високий Замок», Тарас Антошевський – директор Релігійно-інформаційної служби України) розглядає відібрані матеріали і визначає переможців. 27 травня під час урочистого вечора відбудеться нагородження. Переможців і першого, і другого етапу ми оголосимо під час прес-конференцій, аби громадськість дізналась більше про них, і те, про що вони пишуть.
— Які Ви висунули критерії щодо відбору журналістських матеріалів?
— Це репортажі, у яких поважають особистість, які показують, що життя може бути складним, але все можна пояснити простим способом; які знаходять відповідне рішення, мають дистанцію з приводу якоїсь проблеми; мають ієрархію цінностей і наявний досвід, який показує, що завжди є вихід з положення. Це три основні критерії.
— Як Ви вважаєте, цей проект матиме успіх в нашій країні? Чи ініціатива студентської молоді зможе вплинути на розвиток української медіа політики?
— Я впевнений, що це може принести лише позитивні наслідки. Нещодавно Парасковія Дворянин мала зустріч із нашими студентами, тоді зав`язалася цікава дискусія. Одна студентка сказала: «Ви знаєте, можливо цей проект не дуже правдивий, в тому розумінні, що ми хочемо подати добрі новини, а реальність є така, що сьогодні криза». І Парасковія дуже гарно відповіла, що наша ціль це не ввести в оману. Ми не хочемо сказати, що нема проблем. Є реальні проблеми, які журналісти повинні представити. Але вони шукають не проблеми, а шукають істину. А проблема лише частина істини. І тому ми хочемо запропонувати такий рід журналізму, який не зупиняється на одній стороні феномену, а який може побачити феномен у всій своїй складності. Насправді, я вважаю, що в Україні рівень журналістики зовсім непоганий. Я особисто з більшим задоволенням дивлюсь новини в Україні, ніж у Франції. Але з іншого боку, є мінуси. В кінці лютого, увесь світ говорив про Барака Обаму. А в Україні дуже мало і рідко про це інформували. Причиною того є те, що коли у вас є проблеми, ви менше цікавитесь іншими країнами. Інша проблема, що потрібні хороші журналісти, які б були посередниками між Заходом та Україною, люди, які добре володіють англійською, французькою, німецькою мовами тощо. А також необхідна хороша технологія, яка дозволяє швидко інформувати. Однак, все-таки хотілося б, щоб Україна зберегла свій рівень журналістики і водночас могла відкритись на те, що відбувається у світі і не тільки на погане, що дає Захід, але й на щось хороше. Мені здається, що ця ініціатива «Репортери надії» – це те краще, що може прийти із французьких медіа проектів.
— Чи плануєте Ви у майбутньому створення Асоціації «Репортери надії» в Україні та видання журналу «Репортери надії», як це є у Франції?
— Так. Це моя мрія. Багато залежить від реакції українського суспільства на перший проект. Наприклад, наші студенти шукатимуть кошти на цей конкурс. Побачимо, чи зголосяться великі підприємства та компанії, як Київстар чи МТС брати участь у нашому проекті. Таким чином, цей проект недорогий, але дозволяє реалізувати чимало хороших ініціатив. Стовідсотково, Інститут екуменічних студій, Магістерська програма екуменічних наук продовжуватиме «Репортери надії» в майбутньому. Ми вже маємо партнерів з Донецька, Києва. З радістю співпрацюватимемо із колегами з Харкова, Одеси та інших міст. Ми відкриті на співпрацю. А також інші факультети журналістики по Україні, які хочуть брати участь в проекті – будь ласка. Ця ідея щойно розпочалася, а вже переросла Львів. І цілком реально створити таку асоціацію з іншими партнерами. Ми б тоді змогли охопити та дослідити ще більше репортажів та добрих новин.
— Дякую за розмову!
Довідка:
Антуан Аржаковський, француз російського походження. Директор Інституту екуменічних студій Українського Католицького Університету, куратор спеціалізації «Релігійна журналістика» на Магістерській програмі екуменічних наук. Доктор історичних наук (EHESS, Париж). Гостьовий професор Centre Sevres (Париж, Франція), православний мирянин одружений, батько двох дітей. Як дипломат Міністерства закордонних справ Франції працював директором Французького університетського коледжу при Московському державному університеті, а також аташе з питань освіти в Посольстві Франції в Україні, був заступником директора Французького культурного центру в Україні.
фінансово.
Щиро дякуємо!
