Свої проповіді в Україні Папа Йоан Павло II виголошував українською мовою.
Із 23 по 27 червня 2001 року відбувся візит Папи Йоана Павла ІІ в Україну. Чи не вперше в історії наша країна протягом кількох днів посідала перші місця у світових новинах. Журналіст Юрій Луканов, якому зараз 50 років, працював тоді консультантом у прес-службі католицьких церков разом із 52-річним Андрієм Васьковичем — він був заступником голови прес-служби. Нині очолює католицьку благодійну організацію «Карітас Україна». Юрій розпитує Андрія про найцікавіші епізоди візиту понтифіка.
Ю.Л.: Як зараз бачу: бабусі з молодечим блиском в очах із хоругвами в руках ідуть Хрещатиком, здається, навіть проїжджою частиною. Їх супроводжують священики в рясах. Вони співають усіляких релігійних пісень, але просто-таки революційними голосами. Ледь не мотив «Вихри враждебные веют над нами». У них плакати, на яких написано, що до нас їде сам антихрист. Під антихристом мався на увазі Папа Йоан Павло ІІ, який тоді збирався відвідати Україну. Ось так деякі вірні православної церкви Московського патріархату зустрічали понтифіка. Замість миру пропонували ідеологічну війну. Яка твоя думка?
А.В.: На жаль, це правда. Московська церква, виходячи, як і, до речі, Російська держава, з принципу поділу сфер впливу, регулярно декларувала, що Україна — це «исконно православные территории», давала зрозуміти, що вона засуджує візит Святішого Отця в Україну, проти того візиту. Однак намагання з боку Московського патріархату диктувати, хто може, а кому не дозволено відвідувати нашу державу, не сприйняло ні українське суспільство, ні міжнародна спільнота. Тим більше, що Папа Римський хотів зустрітися зі своєю паствою в Україні — греко- та римо-католицькими християнами.
Ю.Л.: Однак Російська православна церква мала і має великий вплив на українську політику. У різний спосіб вона тисне на владу, домагаючись свого. І чому ж тоді Леонід Кучма, який завжди прислухався до думки московської церкви, цього разу не послухався і запросив Йоана Павла ІІ в Україну?
А.В.: Треба згадати становище Кучми на той час. Він зазнавав шаленої міжнародної критики, зокрема, за справу Георгія Ґонґадзе. Не так давно були озвучені плівки майора Миколи Мельниченка, які шокували світ. Україна перебувала в певній неоголошеній ізоляції. І всередині країни ситуація теж видавалася хиткою — вона потім вибухнула акцією «Україна без Кучми». Отож президент був зацікавлений у тому, щоб ситуацію змінити, зокрема, прорвати цю міжнародну ізоляцію. Звісно, візит такої вагомої особистості, як Папа Йоан Павло ІІ, міг сприяти вирішенню завдань Кучми. А понтифік тим часом хотів зустрітися з вірними в Україні. Інтереси збіглися.
Ю.Л.: Добре пам’ятаю своє враження від Папи, коли в Римі ми були на аудієнції з ним. Він видавався дуже кволим, ледь тримав голову рівно. У мене тоді виник великий сумнів: як настільки немічна людина може здійснити такий складний візит?
А.В.: Але як він приїхав до України, то був зовсім іншим. Коли Папа побачив ті маси людей, які вийшли назустріч йому, то відчув їхню енергетику, мобілізував внутрішні сили для спілкування з тими, хто хотів його бачити.
Ю.Л.: Вельми показовий епізод стався на зустрічі з вірними у львівському районі Сихові. Зібралося безліч народу. І раптом ушкварив дощ, справжня злива. Люди здригнулися, але розходитися не збиралися. Папа підбадьорював: «Дощ іде — діти ростуть». Присутні аж заревли від захвату. А Йоан Павло ІІ заспівав пісеньку польською мовою — щось про дощик. Люди вистояли всю програму зустрічі. Тебе це здивувало?
А.В.: Аж ніяк. Йоан Павло ІІ був харизматичною постаттю. Хоча б оте його «не бійтеся», сказане полякам на початку 1980-х, коли Польща виступила проти нелюдської комуністичної системи. Ця його моральна підтримка означала для повалення комунізму в країні дуже багато. Перший і поки що останній слов’янин на чолі католицької церкви зажив такого морального авторитету в світі, який доти мало хто мав. А таких успіхів неможливо досягти без уміння спілкуватися з людьми. Крім того, Святіший Отець свої проповіді та промови в Україні виголошував українською. Тому він легко утримував увагу величезної аудиторії як у Львові, так і в Києві.
Ю.Л.: Якось приїздимо двома автобусами з пресою на зустріч вірних із Папою у Львові. І я раптом усвідомлюю, що немає журналістів найбільших світових засобів масової інформації, тих же репортерів Сі-Ен-Ен чи Бі-Бі-Сі. Ми не заїхали до готелю, де вони на нас чекали. Це сталося тому, що якийсь представник від місцевої влади запропонував нікуди не звертати, їхати просто до місця зустрічі з Папою. А ми на той час були такі втомлені, що нездатні були усвідомити хибність цієї пропозиції. Прибуваємо на місце, і до нас доходить, що ми зриваємо висвітлення візиту Папи у світових мас-медіа. Починаємо телефонувати їм по мобільному, але система мобільного зв’язку зірвалася — таке було скупчення народу. Здається, тоді ситуацію врятував генерал міліції?
А.В.: Я підходжу до нього і прошу дозволу зв’язатися через його рацію. Але вона теж не працює. На щастя, він розпорядився виділити нам міліцейську машину. І ми доставили журналістів на подію вчасно.
Ю.Л.: Трохи запізнилися. Шлях до трибуни пресі вже було перекрито. І тут подвиг здійснив працівник Служби безпеки України, котрий нас супроводжував. Там у паркані була дірка, яку прикривав його колега, — про безпеку дбали надзвичайно. І цей наш есбеушник підходить до іншого і переконує його пропустити журналістів крізь цю дірку. Той погодився. Їх вивели на сцену, де був Папа, і вони мали можливість спостерігати за ним із відстані кількох метрів.
А.В.: Візит тривав п’ять днів, і весь цей час він був на першому місці у світових ЗМІ. Подібну увагу Україна привернула потім лише раз, під час Помаранчевої революції.
Ю.Л.: Можливо, візит Папи був однією з причин того, що Помаранчева революція відбулася. Бо він закликав людей не боятися, відстоювати свою гідність і права. І хоч трохи, але той приїзд змінив психологію колишніх радянських людей, котрі звикли в усьому слухатися начальства.
А.В.: Так, це правда. Гадаю, що й візит Папи в Україну, і Помаранчева революція є складовими процесу, який вплинув на зміну свідомості суспільства. Народ навчився відстоювати свої демократичні завоювання та права. І зараз я переконаний: українці не допустять, аби колесо історії закрутилося в зворотному напрямку. Люди змусять рахуватися із собою тих, хто прагне підпорядкувати їх своїй злій волі.
Хроніка візиту в Україну Йоана Павла II
23 червня 2001 року
Коротка молитва по дорозі з аеропорту «Бориспіль» до Києва у церкві святого Миколая на Аскольдовій могилі. Покладання вінка до могили Невідомого солдата в парку Вічної слави на вшанування пам’яті 6 млн українців, загиблих у Другій світовій війні. Зустріч із президентом України і представниками ділових, політичних та культурних кіл.
24 червня
Служба Божа на київському спортивному комплексі «Чайка». Зустріч із єпископами греко-католицької та Римо-Католицької Церков України. Зустріч із представниками Всеукраїнської ради Церков та релігійних організацій. Покладання квітів до меморіального комплексу жертвам сталінських репресій у селі Биківня під Києвом. Відвідини меморіального комплексу «Бабин Яр».
25 червня
Прибуття до Львова. Паломництво до Вірменського кафедрального собору. Освячення корони для чудотворної ікони Теребовлянської Божої Матері в соборі святого Юра.
26 червня
Свята Меса на львівському іподромі. Відвідини оперного театру. Саме тоді відбулася прем’єра опери «Мойсей», поставленої з благословення та за сприяння Йоана Павла II. Зустріч із молоддю у найбільшому мікрорайоні Львова — Сихові.
27 червня
Божественна літургія на львівському іподромі у візантійському обряді. Наприкінці літургії Папа благословив український народ. Завершення візиту. У львівському аеропорту президент України Леонід Кучма та Папа Йоан Павло II обмінялися прощальними промовами. З борту літака Папа Римський надіслав телеграму українському президентові, в якій висловив «зворушену подяку за гостинність», виявлену йому «в улюбленій Україні».