Їжа небесна

ІІ Ватиканський Собор, ідучи за думкою Отців, зокрема св. Єроніма, говорить про два столи: стіл Слова і стіл Євхаристії. Ця правда має свій фундамент в самому Святому Письмі. Не самим хлібом житиме людина, а кожним словом, яке виходить з уст Божих (Мт 4,4). Слово є нашою їжею.

Св. Климентій Александрійський говорить про те, що ми маємо живитися зерном життя, яке є в Біблії, так, як це робимо під час Євхаристії. Перш ніж ламаємо і споживаємо Пасхального Агнця, ламаємо і споживаємо Боже Слово – це слова св.Григорія з Назіанза. Зворушливо повчає родини найбільший проповідник християнського Сходу св. Йоан Золотоустий: «Коли прийдете додому – накрийте два столи: один зі стравами до їжі, а інший зі стравами Писання… Вчиніть зі свого дому Церкву».

Це навчання Отців про Боже Слово як про поживу розвинулося в монастичній практиці. Перші монастичні спільноти говорили про так зване «пережовування Слова», латиною – ruminatio. Так, як під час звичайного споживання їжі ми пережовуємо страви, так і зі Словом Божим. Перш ніж воно наповнить наше нутро, потрібно над ним роздумувати.

Це була проста молитовна практика роздумів і молитви Писанням. Вона виглядала просто. Потрібно було зранку або ввечері попереднього дня вибрати короткий біблійний фрагмент, який легко запам’ятовується, і протягом дня неустанно його повторювати. Внаслідок такого «пережовування» конкретне Слово проникало людину, її розум, почуття, мало вплив на її рішення. Неустанне перебування цього біблійного фрагменту в серці людини впливало на інші слова, які виходили з уст. Постійна медитація в серці породжувала неустанну молитву і неустанне перебування в Божій присутності. Слово Боже керувало життям людини, навіть коли вона займалася щоденними справами, працювала фізично, зустрічалася з кимсь, розмовляла. Така неустанна форма роздумів народжує в нас «розум Христовий». Здійснюється те, про що писав св.Павло в Посланні до филип’ян: «Плекайте ті самі думки в собі, які були й у Христі Ісусі» (Флп 2,5).

Ісус у Євангелії від Матея повчає, що саме зі щедрості серця промовляють уста (Мт 12,34). Чим наповнюється твоє серце, те і буде в тебе на вустах.

Епоха, в якій ми живемо, характеризується «браком часу». З самого ранку всі кудись поспішають. Усе вдосконалюється, аби людина мала більше часу, і що більше вдосконалюється цивілізація, то менше часу має людина. Усі постійно нарікають: немає часу. Але це не «часу» зменшилось, просто збільшилася людська суєтність. Доба надалі налічує 24 години, як і п’ятсот років тому. В таких умовах стародавній метод Отців «пережовування Слова» є великою поміччю. Спробуй.

Приготуй з вечора якийсь невеличкий фрагмент, який легко запам’ятовується. Це можуть бути декілька віршів з Євангелія або 2-3 вірші з псалма. Наступного дня почни роздумувати над цим уривком: під час ранкової кави, по дорозі на роботу, під час роботи, в дорозі додому. Спочатку це нелегко, багато інших думок захоплюють наш розум. Але що частіше будемо практикувати, то краще виходитиме.

Вправа:

До неустанної медитації на цілий день можна вибирати різні фрагменти. Важливо, щоб вони легко запам’ятовувалися, бо ця медитація використовує лише пам’ять. Важко всюди з собою носити Писання.

Східна Традиція знає такий спосіб медитативної молитви. Завичай ідеться про «Ісусову молитву», або, як ще її називають, Молитву Серця. На цю тему Отці Церкви написали цілі томи. Найбільш відомий твір – це «Добротолюбіє», або грецькою «Філокалія». Іншим шедевром духовної літератури на цю тему є «Розповіді прочанина своєму духовному Отцю». Що це була за молитва?

Джерелом цієї практики став заклик св.Павла, щоб молитися неустанно (в посланнях Апостола Народів він часто зустрічається: Еф 5,20; Флп 1,4; 1 Сол 1,2; 1 Сол 2,13; 1 Сол 5,17), і фрагмент з Євангелія від св.Марка, коли сліпий Вартимей з-під Єрихона благав Ісуса про зцілення: «Ісусе, Сину Давидів, змилуйся надо мною, грішником» (Мк 10,47).

Що саме ми проголошуємо під час неустанного повторення цієї молитви?

– Ісусе, Сину Давидів – визнання Ісуса Богом, Месією.

– змилуйся надо мною – благання про помилування, визнаємо те, що ми потребуємо втручання Божого в наше життя.

– грішником – визнання власної грішності.

У цій молитві представлена вся історія спасіння. Ім’я Бога в Біблії – це місце Теофанії, місце, де Бог себе об’являє. Коли призиваєш ім’я Бога – призиваєш Його самого, Його присутність: Флп 2,10; Діян 4,12. «Бо де двоє або троє зібрані в Моє ім’я, там Я серед них» (Мт 18, 20).

Ця молитва має дуже велику міць, є свого роду приватним екзорцизмом, бо ж «на ім’я Ісуса згинається кожне коліно».

Св. Варсонофій: «Є витязі, подібні до Святого Михаїла; але нам, слабким, нічого не залишається, як шукати охорони в імені Ісус».

Св. Йоан Клімак: «Вдар свого противника ім’ям Ісус, немає більш могутнішої зброї на землі і в небі».

Можеш розпочати з цієї молитви. Вона легко запам’ятовується. Неустанна практика зробить із неї істинну молитву серця, коли молитовний ритм стане, як биття пульсу. А перебування Ісуса в твоєму серці буде джерелом глибокого внутрішнього миру.