«Від Його Імені та Його владою»

Щорічно, перед Різдвом, Вселенський Понтифік дає офіційну аудієнцію для всіх ієрахів Римської Курії. На фото – зустріч Папи з Римською Курією 21 грудня 2009 р.

«Tu es Petrus – Ти Петро (скеля), і я на цій скелі збудую мою Церкву…» ( пор. Мт 16,18), – промовив Христос до апостола Петра. І всі наступники св.Петра на єпископській кафедрі Рима, яких ми називаємо Понтифіками або Римськими Папами, в силу апостольського спадку й правонаступництва виконують на римській кафедрі ту саму роль, яку в перші роки християнства виконував сам святий Петро.

Вселенську Церкву дуже часто порівнюють із кораблем. На будь-якому кораблі будь-який капітан потребує професійної та згуртованої команди помічників. Так само й Римський Понтифік – капітан човна святого Петра – має потужний адміністративний штат співпрацівників, які, згідно з Кодексом канонічного права, «…виконуючи різні обов’язки, тим самим сприяють Римському Понтифіку, особливо в повсякденній турботі про всю Церкву» (кан. 349).

Уже від самого початку історії Церкви папи користувалися допомогою різних людей у виконанні своєї вселенської місії. У зв’язку зі зростанням Церкви виникала потреба в дедалі більшій кількості співробітників. Спочатку ними були духовні особи Римської дієцезії та єпископи. Пізніше особливу роль при Верховному Понтифікові стали відігравати кардинали Римської Церкви та Римська Курія, яка є цілою системою церковних управлінь (їх часто називають дикастеріями) та інституцій, призначених для допомоги Римському Папі у здійсненні його найвищого пастирського служіння й місії Верховного Первосвященика всієї Церкви.

Вперше впорядкування установ Римської Курії провів Папа Сикст V, який Апостольською Конституцією Immensa Aeterni Dei (1588 р.) надав їй певної структури: встановлювався перелік 15 конгрегацій та інших управлінь, які проіснували аж до ХХ століття.
У ХХ ст. Римська Курія реформувалася тричі. Першу реформу провів Папа Пій X (1908 р.). Ця реформа встановила три категорії відомств Святого Престолу: конгрегації, трибунали та управління. Після ІІ Ватиканського Собору спочатку Папа Павло VI реформував курію, проголосивши Апостольську конституцію Regimini Ecclesiae Universae (1967 р.). Остаточно реформу куріальних дикастеріїв завершив Папа Йоан Павло II Апостольською конституцією Pastor bonus (28 червня 1988 р.).

Кодекс канонічного права дає таке визначення курії: «Римська Курія, за допомогою якої Верховний Понтифік зазвичай вирішує справи Вселенської Церкви і яка від його імені та його владою виконує свої обов’язки на благо та у служінні Церквам, складається з Державного або Папського Секретаріату, Ради з зовнішніх справ Церкви, Конгрегацій, Судів, інших установ, структура й повноваження яких визначаються особливим законом» (кан. 360).

Детальніше склад і структура Римської Курії визначені конституцією Pastor Bonus. Особливу увагу в конституції приділено Державному Секретаріату, який є ключовим управлінням курії: тут зосереджується вирішення майже всіх внутрішніх та зовнішніх проблем Церкви і Держави-міста Ватикан, через Державний секретаріат здійснюється й дипломатична місія Святого Престолу.

Нині Римська Курія складається з різних установ (дикастеріїв), які умовно можна поділити на такі групи:
• Державний секретаріат;
• 9 конгрегацій;
• 12 папських Рад;
• 3 трибунали й 3 відділи;
• інші установи, пов’язані зі Святим Престолом.
Усі ці підрозділи можна було б порівняти з державними міністерствами та відомствами, якби не одна особливість – вони уособлюють собою насамперед пасторальну владу Верховного Понтифіка у Вселенській Церкві. Курія не є самостійним управлінським організмом, вона виступає від імені папи, і всі її дії спрямовані на підтримку основ віровчення й дисципліни Церкви. Хоч часто можна чути (і не тільки у світській пресі) нарікання на бюрократизм Римської Курії, на її консерватизм і традиціоналізм, однак варто пам’ятати, що дикастерії опікуються релігійним життям майже одного мільярда віруючих-католиків, розсіяних по всіх країнах світу. І щоб підтримувати єдність Вселенської Церкви, куріальні установи просто мусять виконувати свою роботу пунктуально й чітко, аби не допустити щонайменшого приводу для неоднозначного трактування основ віри Церкви.

З цього числа КВ розпочинає цикл статей про Римську Курію – про дикастерії та людей, які допомагають Вселенському Понтифікові здійснювати його місію. Першою на черзі є Папська Рада «Справедливість і мир» і її новий глава – кардинал Петер Кодво Аппія Турксон.