Нещодавно зафіксовано факт розповсюдження по греко-католицьких громадах CD з аудіозаписами «звернень» невідомої особи жіночої статі, що говорить в ім’я Богородиці з претензією на статус об’явлень. До CD додана листівка англійською мовою з наступним текстом: «Thorny Wreath. Greek Catholic Holy Church» (Терновий вінок. Греко-католицька свята церква). Вказана адреса веб-сайту faithful-remnant.org.ua, електронна пошта та заклик: «My true hearted remnant, respond to me…» (Мій вірний останку, відгукнись…).
Мова йде про добре сплановану акцію-проект, адже дві невідомі особи особисто вручали CD священикам, монахам і монахиням, об’їжджаючи парафіяльні будинки та монастирі та дехто із духовенства навіть захоплено сприйняв це.
Ознайомлення із аудіоматеріалом та інформацією веб-сайту свідчить, що за лаштунками патетичних закликів до навернення, вірності Святішому Отцю, відновлення почитання Серця Христового та Непорочного Серця Марії приховує своє обличчя звичайна секта, що виникла в середовищі Греко-Католицької Церкви. Оскільки на веб-сайті та аудіозверненнях вживається фраза «вірний останок», будемо використовувати її як назву новоутвореної секти.
1. Релігійно-культурний контекст
Для духовного життя Церкви однаково небезпечними є вияви як радикального фундаменталізму так і лібералізму. Одначе, найбільш підступною вважається форма лібералізму, що приховує своє правдиве обличчя за атрибутами традиціоналізму.
Історично так склалось, що в Греко-Католицькій Церкві образи Серця Христового та Непорочного Серця Марії, рівно ж як і пов’язані з ними духовні практики, сприймаються як невід’ємна складова традиції. Важко уявити помешкання вірян греко-католиків і не лише Закарпаття, а й цілої Західної України без цих образів. Зрештою, життя катакомбної Церкви часів СССР теж трудно представити без духовності, що виросла із культу Серця Христового та Непорочного Серця Марії. Ці образи навівають ностальгію за досвідом життя греко-католицького підпілля, коли з особливою потугою відчувалось, що «врата пекельні» Церкву не здолають.
Та останні 25 років внесли кардинальні зміни в соціально-культурну атмосферу людства, за яких, онтологічна проблематика духовного життя людини перемістилася в площину аналізу візуальних зображень. Медіа-теоретики та теоретики культури називають цей процес «іконічним поворотом», що характеризується переходом від вербальних способів комунікації до візуальних. На духовному житті Церкви він позначився, як позитивно так і негативно. Позитивно, оскільки по-новому реінтерпритується значення ікони, як невід’ємної складової духовного життя. І сам факт впровадження терміну «іконічний поворот» в середовище теоретиків медіа та сучасної культури свідчить про те, що закарбовані в іконі християнські цінності поширилися далеко за межі традиційної теології ікони. Ікона стала самостійно виконувати місію нової євангелізації в середовищі недоступному для священиків, теологів, проповідників.
З іншого боку, виробництво та поширення візуальної продукції, досягнувши в наших часах небувалих масштабів, вносить негативні тенденції в духовне життя. Надмірне навантаження зорових рецепторів викликає їхню гіпертрофію, відповідно, атрофуючи слухові рецептори, а разом з тим і раціональні здібності людини. Християнство ж, в першу чергу, це релігія Слова, де віра ex audi (лат. від слухання), тому, найголовніша заповідь починається словами «Слухай Ізраїлю…». Для язичництва, на відміну від юдео-християнського світогляду, визначальною є віра у видимі зображення-ідоли. Звідси походить радикальне заперечення з боку протестантизму використання в релігійному культі ікон та образів. Лише католицизм і православ’я спромоглися гармонізувати та доктринально поєднати в літурґії: Слово й Ікону (Образ).
Однак, сучасний процес трансформації культури, який на всіх рівнях послідовно пригнічує природну здатність до слухання (використання МР3 плеєрів, незатихаюче звучання низькоякісної попсової музики в публічних місцях) формує у вірян-католиків (православних також) ментальність некритичного сприйняття всього, що з’являється із традиційними для Католицької Церкви символами. «В останніх роках технологічна революція комунікацій створила цілком новий стан. Легкість і швидкість у спілкуванні між людьми – одна з причин чому New Age зміг привернути увагу осіб всіх вікових категорій та різного рівня освіти, вводячи в оману численних послідовників Христа, котрі навіть не підозрюють, з чим насправді мають справу. Очевидно, Інтернет найбільше впливає на молодь, що вважає його надійним, привабливим засобом отримання інформації. Насправді ж, Інтернет часто є носієм непорозумінь стосовно багатьох релігій: не все, що подається в мережі під маркою «християнське» або «католицьке», відображає точне вчення Католицької Церкви», зазначається в документі Святої столиці Gesù Cristo portatore dell’acqua viva. Una riflesione cristiana sul New Age (Vatican, 2003). І справді, для багатьох вірян греко-католиків, для сприйняття чогось як правовірного, католицького, достатньо подати на обкладинці книги чи веб-сторінці зображення Серця Христового чи Непорочне Серця Марії. І власне на таку некритичну, розгублену, хитку у вірі публіку числять автори сайту http://faithful-remnant.org.ua.
2. Аналіз вчення секти
В християнській традиції терміном «секта» окреслюється «рух, відданий єретичному віруванню, а нерідко також ритуалам і практикам, які відхилялися від узвичаєних релігійних процедур. На практиці християнська секта часто відкидала літургійний церемоніал і потребу в послугах священиків».
Аналіз матеріалу, опублікованого на сайті a href=”http://faithful-remnant.org.ua”> http://faithful-remnant.org.ua, переконливо засвідчив, справу маємо із релігійним феноменом – сектою.
а) Спотворення Літургії
В розділі «Тайна вечеря – свята служба Божа» читаємо опис своєрідного квазілітургійного обряду, що відбувається «на невеликому столику у кімнаті», не в храмі. Найважливішим елементом «столику» є три посудини:
посудина у вигляді невеличкої тарілочки для частичок (хлібні проскурки;
посудина у вигляді невисокої широкої чаші для вина;
посудина у вигляді чаші для Свяченої Води.
«Всі учасники Тайної Вечері розміщуються по старшинству від найстаршого до наймолодшого (дідусь, бабуся, тато, мама, діти, внуки) колом біля столика-Святого Престолу». Священика у цьому «дійстві» немає. Натомість «з учасників Тайної Вечері вибирається провідник», він же ж «вголос промовляє намір Святої Літургії і жертвує Святий Жертівник, Святе Причастя Богові в Полум’ї Любові Непорочного Серця Марії, через душі терплячі в Чистилищі».
«Свята сповідь» в цьому театрі виглядає так: «Кожний учасник Тайної Вечері перед образом Божого Милосердя зі схиленою головою щиросердечно розкаюється з усіх гріхів свого життя безпосередньо перед Богом (sic!) через Полум’я Любові Непорочного Серця Марії». Під час «обряду», невідомо яким чином, хліб і вино мали би «перетворюватись» у Тіло і Кров Ісуса Христа, а свячена вода на «Святі Сльози Пречистої Діви Марії Матері Божої».
б) Догматичні єресі
Однією з характерних особливостей сект, що вийшли з християнського середовища, є радикальне наголошення окремої догматичної істини. У випадку «нашої» секти, маємо справу із повним спотворенням догми про Пресвяту Богородицю. В розділі «Святі молитви» натрапляємо на Символ увірування, датований 16 вересня 2007, що є карикатурою прийнятого у Церкві Символу віри. Замість «Вірую в єдиного Бога Отця, Вседержителя», читаємо «Вірую, в Єдину Марію, Матір Божу, Обручницю Духа Святого….» Замість «Вірую, в Ісуса Христа …. що вознісся на небо і сів праворуч Отця», читаємо «І вознеслася разом з тілом і душею на небеса, і у славі рівна Пресвятій Трійці і Трон Її коло Сина Її, Сама ж була вічною». Найцікавіше закінчення «увірування»: «Дожидаю Нової Ери і життя будучого віку. Амінь».
Традиційна ж молитва «Під твою милість прибігаємо» закінчується словами: «молитвами нашими в скорботах не погорди, але від бід ізбавляй нас, Єдиносуща, Несотворена, і Благословенна».
Ідучи за класифікацією сект, «Вірний останок» можемо віднести до категорії «псевдохристиянських», куди зачисляють Свідків Єгови, Мормонів та російських Богородичників, тобто тих, котрі спотворюють або цілковито відкидають вчення про Пресвяту Трійцю. Рівно ж, за лаштунками «Вірного останку» чітко простежується ідейна матриця New Age: наголошення божественності жіночого начала та застосуванні терміну Нова Ера у «символі увірування».
в) На кого уповає «вірний останок»?
Опубліковані на сайті найдавніші «об’явлення» датовані 2003 роком. Саме на цей час припадає пік «об’явлень» в урочищі Джублик на Закарпатті. Пов’язаність із Закарпаттям вказує також і заклик «візіонерки» вчити дітей вітатися так, як вчить «матінка Божа Закарпатська» (див. «Послання Марії в 19.00 м. Тернопіль біля джерельця парк «Відродження» у розділі «Об’явлення з Тернополя»). «Об’явлення» 9-річній дівчинці Юлі із містечка Лішня на Дрогобиччині (див. розділ «Об’явлення з Лішні») теж припадає на 2003 рік. Отож, «об’явлення» в урочищі Джублик знайшли своє плідне тло передовсім і наразі в Галичині, де створюються своєрідні «філіали Джублика» та й прочан найчисельніше в Джублик прибуває саме з Галичини.
Щодо аудіозаписів двох «звернень» із 2008 року, в них чітко простежується вплив сентиментально-слізливої літератури на кшталт «Останнє попередеження», «Година прославлення Непорочного Серця Марії Болісної» тощо, котра розповсюджується на стихійних ринках, організованими переважно перед греко-католицькими церквами. (У Львові такий ринок роками існує перед церквою св. Андрія). Література штибу «la Сrimosa» розпродається повсякчас у «церковних лавках»3 на відпустових, церковно-празникових місцях. Іноді на брошурах вказується назва видавництва «Добра книжка», та в більшості жодних вихідних даних немає, не кажучи вже про imprimatur. Як правило вони дешевші від видань «Свічадо», а за змістом доступніші широкому загалу вірян, рівень релігійної культури яких, на превеликий жаль, від часу легалізації Греко-католицької церкви практично не змінився.
Прослідковується в аудіозверненнях і впливи відомого італійського священика Стефано Ґобі, чиї одкровення були опубліковані у книзі «Марія священикам, своїм найдорожчим синам». І тому, віряни (не виняток і священики), котрі черпають своє натхнення в сентиментально-слізливій, апокаліптичній «духовності» є потенційними кандидатами до «вірного останку». У них сформована сповнена страху фанатична ментальність, закрита до будь-якої раціональної арґументації. «Зішли на нас Батьку Страх Твого Божого Гніву (sic!) у наші затверділі і незворушні Твоєю Божою Добротою Серця» – це прохання з молитви, яким закінчується «свята вервичка» до Божого милосердя.
«Догматичні» знання наших вірних назагал побудовані на обряді, що сприймається візуально, без заглиблення (вслухання) в зміст. Зміна обрядових практик часто рівноцінна зміні віри. Не орієнтуючись в документах ІІ Ватиканського собору, та маючи совєтський, психологічно-ментальний багаж недовіри до всього, у вірян складається враження, що зміни в Церкві здійснюються без відома Святішого Отця. Це підступно використовує «тернопільська візіонерка», закликаючи до «святого послуху папі», водночас засуджуючи «ієрарха України» у привласнені «слави папи». (Це вже до болю знане із досвіду з «підгорецькими»). Вона карою лякає кожного, хто «занедбує» старі практики із істеричним закликом покинути «той східний обряд». Маніпулюючи ім’ям Богородиці, «голос з диску» секту Свідків Єгови ставить на один щабель з Православною церквою, обіцяючи пекельний вогонь.
Опис «Тайної вечері» можемо назвати блюзнірським знущанням над Літурґією. Однак, чи віряни, виховані на сентиментально-слізливій побожності, зауважать і критично сприймуть це? Сумнівно, адже сайт прикрашає традиційний образ Непорочного Серця Марії, що для них означає, – все подане у правдиво-католицькому дусі, в «святому послусі папі»!
Не виключено, утворенню секти посприяли часті поїздки наших вірян і духовенства у Меджугор’є (Međugorje). Вірю, багатьом вони послужили поглибленню віри. Та значний відсоток не зацікавлений плодами віри, лише «релігійним менеджментом», «сакральним бізнесом» (в цьому і священики не виняток). Віряни, котрі часто туди «курсують», бачать себе «вибраними», «особливими апостолами» та величають себе «меджуґорцями», демонструючи показову побожність, зухвалість, навіть всеможливість, духовні ж особи пропонують організовувати адорації на зразок Меджугор’я. Від натхненних «прочан-меджуґорців» можна почути вислови на кшталт: «Єрусалим – голова християнства та серце в Меджугор’ї»..
г) Маніпуляція свідомістю
«Хочеш заробити гроші, вигадай свою релігію», ці слова належать Рону Хабарду – засновнику секти Саєнтології (Наукології). Щедрі пожертви прочан у Джублику та Меджугор’ї, заохотили до створення «центру об’явлень» в Тернополі. «Отець Небесний у великому гніві на людей, якщо у скорому часі не навернуться, загине половина світу, буде хвороба, плач, горе, пропадуть всі зароблені гроші» («об’явлення» з Тернополя від 13.06.2003). Далі йде заклик «Покиньте все матеріальне!» та прохання молитися за людей України, бо вони «дуже скупі», що вказує на типові сектантські методики маніпуляції свідомістю.
Очевидною є фінансова підтримка у проект-секті «Вірний останок» з боку бізнесових кіл, в гіршому випадку від політичних сил. І не тому, що хтось із бізнесменів чи політиків переймається «гнівом Отця Небесного», натомість, сподівання покладаються, що «об’явлення вкажуть» на «богообраного кандидата в президенти»…
д) Сектантський ексклюзивізм
«Секти схильні стверджувати, що вони володіють монополією на повну релігійну істину, яка недоступна іншим». І це не просто «релігійна істина», це істина «об’явлена безпосередньо від Бога». Очевидячки, Нової Ери дочекаються лише ті, хто сліпо підкоряється цій «істині» – «вірний останок». «Всі вірні нашої Святої Церкви постановили у своєму серці проводити Тайну Вечерю на колінах», написано в «інструкціях» до Тайної Вечері.
«Greek Catholic Holy Church» (укр. греко-католицька свята церква) – це напис на інформаційних листівках секти із бажанням всіляко підкреслити винятковість, «ексклюзивне право на святість» перед лицем інших християнських Церков, зокрема й Греко-Католицької Церкви в Україні та за її межами.
3. ЗМІ як проблема Греко-Католицької Церкви
Діяльність тоталітарної секти «Підгорецькі брати» стала своєрідним потрясінням для греко-католиків в Україні. Проблема не настільки в «підгорецьких», скільки в пасторальній пасивності Греко-Католицької Церкви, чиї ЗМІ залишаються найслабшою ділянкою пасторального життя.
В першому числі часопису «Патріархат»
за 2009 рік в низці статей (П. Дідула, М. Крокош) пролунала конструктивна критика на адресу Греко-Католицької Церкви щодо відсутності медійного простору, в якому б своєчасно й фахово подавалася інформація про різні духовні процеси в житті Церкви. «Що стосується єпархіальних газет, то вони через переважно низький богословський рівень інколи піддаються спокусі пропагувати, м’яко кажучи, не зовсім католицькі ідеї – антиекуменізм, забобонність. На жаль, ще не існує відповідної надєпархіальної «цензури» чи «інквизиції», яка б мала відповідну компетенцію скеровувати деяких заблудних богословів і журналістів на «істинний шлях», пише у статті «Німа церква» М. Крокош. Поява чергової секти в середовищі Греко-Католицької Церкви зайвий раз підтверджує правдивість слів журналіста. Адже пасивність та некомпетентність греко-католицьких ЗМІ використовують «підгорецькі брати» та «вірний останок», вербуючи адептів в першу чергу із числа вірян греко-католиків, котрі, не отримавши своєчасну інформацію-роз’яснення від духовного проводу Церкви, стають їхніми потенційними кандидатами.
Ситуацію могло б виправити створення загального надєпархіального тижневника (місячника) Греко-Католицької Церкви із фаховим складом редакції, котрий би поширювався по всіх єпархіях, в тому числі в діаспорі.
Замість витрачати кошти на локальні, низької якості видання, краще в час кризи їх об’єднати для створення одного фахового часопису. Хоча… «Питання полягає не так у фінансах, як у неправильному визначенні пріоритетів. Наші ієрархи ще не усвідомили, що Церква без власних мас-медіа не має майбутнього. На довгу перспективу УГКЦ не зможе жити повнокровним еклезіальним буттям, не ставши гідним «конкурентом» інших Церков (в першу чергу сект – прим. О. Г.) у інформаційному полі євангелізації», вважає М. Крокош і з його словами важко не погодитись…
фінансово.
Щиро дякуємо!
