Мандри

Дорогою до Єрусалима

21 Січня 2010, 13:49 2561 Христина Рудницька
Христина Рудницька


Заради цієї пригоди я звільнилась з роботи, про яку довго мріяла.
Досвідчення Божої опіки, Святі місця, різні країни та цікаві люди – заради цього варто було піти!

Божевільна ідея

Це був найяскравіший період в моєму житті. Змінилась я сама, змінилось моє мислення, моє життя…

Якось я побачила оголошення у нашому храмі про паломництво з групою до Єрусалиму. Дуже захотіла побачити Святі Місця. Поділилась своєю новою мрією з подругою, Марійкою. А вона мені й каже:

– Навіщо тобі летіти до Єрусалиму? Пішли з нами пішки!

« Пішки?! Вони божевільні!» – це була перша думка, яка прийшла до голови. Але заради цікавості, як це вони планують таке вчинити, розпитала подругу що до чого. Це була давня мрія Анатолія, хлопця Марійки. Закохані планували здійснити паломництво до Святої Землі та взяти шлюб у Кані Галилейській.

Навіщо тобі летіти до Єрусалиму?
Пішли з нами пішки!

Думки про піше паломництво до Єрусалиму не залишали мене. Тільки місяць тому я отримала підвищення в престижній компанії, досягла того, про що мріяла останній рік свого життя. Але ця ідея мене настільки захопила, що стало байдуже до роботи.

Так розпочались наші пригоди. Анатолій, Марійка та я домовились молитись про це паломництво. Розробили приблизний план: що необхідно вирішити в організаційних питаннях, отримання візи та інше. Все було дуже-дуже приблизним. Запланували, що найкращим часом паломництва буде початок осені. І чекали, що Господь відповість на наші молитви. Покровителькою цього паломництва обрали Богородицю та апостола Павла.

по дорозі до Єрусалиму

Як ми робили візи

Спочатку потрібні були листи від настоятеля та єпископа про те, що ми хочемо здійснити паломництво до Святої Землі. На їх основі ми розраховували отримати візи.

Після N-го дзвінка у посольство Ізраїлю, несподівано виявилось, що існує черга на подачу документів. Я приїхала записатись в чергу.

– Ваш номер 271 та 272, – відповіла жіночка, яка сиділа під посольством зі списком, – приїжджати потрібно щодня вранці і підтверджувати свій номер, інакше вас викреслять зі списку.

– Скільки людей приймають щодня? – запитала я.

– Приблизно 20-25 чоловік, – спокійно відповіла жіночка і почала в’язати спицями.

«Приїхали!» – подумала я. Це ж мінімум 2 тижні потрібно зранку сюди приходити! А ще у Марійки паспорт був дійсний протягом півроку. За умовами подачі документів до посольства, термін подачі її паспорта спливав через 4 дні, два з яких були вихідні. Ситуація, яку неможливо по людські розв’язати. В шоці і повній розгубленості дзвоню до Марійки.

– У нас 2 дні, а в черзі потрібно стояти 2 тижні щоб подати документи в ізраїльське посольство! Що робити?! – майже в паніці говорила я по телефону.
– Христя, це не наші проблеми! Якщо Господь це приготував для нас, якось буде – відповіла Марійка абсолютно спокійним голосом.

Дивно, але я також заспокоїлась. У передостанній день подачі документів ми попросили в храмі надіслати листа до посольства з проханням пропустити нас без черги. Увечері, коли вже спливав останній день подачі документів до посольства, задзвонила Марійка:

– Нас чекають. Тут залишили телефон якогось чоловіка. Їдемо завтра вранці.

Ранок. Ми прийшли. Нас зустрів приємний чоловік. Без черги провів крізь сувору охорону. Принесли анкети, які ми заповнили тільки наполовину, так як не було контактних осіб в Ізраїлі, не було навіть фінансових документів. Ми здали напівпорожні анкети і вирішили чекати дзвінка.

Після обіду цього ж дня пролунав дзвінок. По телефону приємний чоловічий голос сказав:
– Христина, ви отримали візи. Коли ви зможете приїхати за паспортами?
– Ураааааааааа! – закричала я.

Сподіваюсь, після бурі моїх емоцій у нього все добре зі слухом. Ми отримали візи до Ізраїлю на 3 місяці, хоча просили на 22 дні.

Решту віз в Болгарію і Румунію ми отримали більш-менш спокійно. Потім посольство Кіпру було «змушене» видати нам візу за 2 дні. Але це вже було звично для нас. Тому що у вирішенні організаційних питань та досвідченні піклуванням Бога ми перебували протягом двох місяців.

Отримати 4 візи, особливо в такі країни, як Ізраїль та Кіпр, та ще в такі короткі терміни, було неможливо

Зараз дуже тепло згадую той період. Тоді Божа підтримка відчувалась особливо. Отримати 4 візи, особливо в такі країни як Ізраїль та Кіпр та ще в такі короткі терміни було неможливо. Господь тренував нас в довірі Йому, що нам потім дуже знадобилось в дорозі.

Невипадкові «випадковості»

Яким буде наш маршрут? Що чекатиме нас на шляху? Де взяти карти? Які традиції в тих країнах? Де будемо жити? Що будемо їсти? А що буде «якщо»…? І ще багато питань, на які ми не знали відповідей. В кращому випадку щось приблизно собі уявляли. Вирішили, що кожен буде відповідальний за окрему країну і буде дізнаватись інформацію про країну, культуру, католицькі храми, де нас можуть прийняти. Мені дісталась Туреччина.

Я намагалась дізнатись про Католицьку Церкву в Туреччині. «Випадково» знайшла сайт із списком та контактами всіх Католицьких Церков в Туреччині. Щовечора після роботи я розсилала листи з поясненням, хто ми такі і з проханням прийняти нас на нічліг. В результаті відгукнулись чотири церкви в найбільших містах, саме там, де нам було потрібно. Подібним чином відізвались дві церкви в Болгарії. А от в Румунії та на Кіпрі нас ніхто не чекав.

Коли ми готувались до паломництва, в Україну «випадково» приїхали два пастори із Ізраїлю, які працювали в російськомовних протестантських церквах. Володя та Сергій приїхали, щоб подивитись на Школу християнського життя та євангелізації, яку організовують брати капуцини. «Випадково» пасторам потрібно було зупинитись в Києві. Брат Петро, директор Школи, попросив нас з Марійкою допомогти їм зустрітись із спільнотами в Києві. Ми познайомились з цими двома чоловіками, які пройшли неймовірний життєвий шлях. Колись вони були наркоманами, але потім стали пасторами. Світло, доброту та щирість, які випромінювали ці двоє, важко було не помітити. Звичайно, ми розповіли їм про наше паломництво, і вони запросили нас до себе в Хайфу. «Випадково» ми вже мали де зупинитись в Ізраїлі!

Вирушаємо

Ось прийшов довгоочікуваний момент – можна вирушати! Я не могла повірити! План вже був розроблений. Маршрут мав пролягати через Молдову, Румунію та Болгарію вздовж узбережжя Чорного моря. В Туреччині ми планували відвідати якомога більше місць паломництва святого апостола Павла. Потім збирались перепливти (як саме, ще не знали) на Кіпр, а звідти – до Ізраїлю.

Усі візи отримані. Рюкзаки зібрані. З роботи звільнені. Повністю вільні. Я стояла разом з друзями на порозі найяскравішого пережиття в своєму житті…

Далі буде

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: