«Справедливість і мир»

Послання Конференції Європейських Комісій
«Справедливість і мир»

Вступ

«Раніше чи пізніше, кожен буде змушений відповісти за викривлення, спричинені несправедливими системами». Про це попередив Папа Бенедикт XVI у своєму посланні, написаному до Всесвітнього дня миру 2009 року на тему «Боротьба з бідністю заради миру». Глобальна фінансова криза виникла як доказ справедливості цього твердження, впливаючи на всі рівні нашого суспільства. Ті, що вже живуть у бідності, продовжують страждати і відчувають іще більшу незахищеність внаслідок обмежень, застосованих щодо соціальних служб і “Закордонної допомоги розвиткові”. Водночас і ті, що були багатими, не уникли наслідків цього, піднімаючи тим самим рівень безробіття, втрачаючи свої заощадження і завдаючи шкоди рівневі особистого боргу, призводячи до ситуації, де багато людей вперше у своєму житті стикаються з бідністю. Оскільки ми дедалі більше усвідомлюємо свою вразливість, існує спокуса випустити з поля зору вимоги справедливості та спільного блага. Але якщо до цього ставитися з розумінням, цьому слід протистояти. Наша єдина надія отримати довготермінову відповідь на кризи, з якими ми в цей час стикаємося, полягає у відновленій посвяті себе солідарності та співпраці на глобальному рівні.

Ця глобальна фінансова криза стала могутнім нагадуванням про деструктивний потенціал неврегульованого економічного зростання і тих моделей розвитку, які випустили з уваги питання нерівності й соціальної справедливості. Папа Бенедикт XVI зауважив: «Коли суспільство стає значно більш глобалізованим, ніж будь-коли раніше, це робить нас сусідами, але не робить братами» (Сaritas in Veritate, 19). Якщо висловитись лаконічно, основною проблемою є жадібність як на індивідуальному, так і на інституційному рівнях і через неї – повне відкидання поняття спільного блага і добробуту інших. Понад усе ця криза служить ясним доказом постійної взаємозалежності між націями й тим, якою мірою добробут індивідів, суспільств і націй поєднаний із захистом найбільш вразливих людей як на національному, так і на міжнаціональному рівнях. Хоч занепокоєність фінансовою кризою є зрозумілою, вона не повинна затирати інші – часто взаємопов’язані між собою – кризи, які продовжують становити сьогодні небезпеку для інтегрального людського розвитку; це стосується їжі, води, природних ресурсів, енергії, кліматичних змін, війни та постійної ядерної загрози. Подолати ці кризи можна тільки завдяки співпраці на глобальному рівні, яка ґрунтувалася б на засадах солідарності.

Визнаючи потребу підняти тему тієї нерівності, яка продовжує існувати серед європейських націй, попри достаток, досягнутий останніми роками, ЄС оголосив 2010 рік роком викорінення бідності і соціальної маргіналізації. Це відбувається зараз на тлі економічного занепаду, щораз вищого рівня безробіття, страху та невпевненості у майбутньому. Ця тема актуальніша, ніж будь-коли раніше, оскільки ми постали перед важким економічним вибором, і ті, що скористалися з прогресу останніми роками найменше, змушені платити найбільшу ціну під час цієї кризи. Лишилося п’ять років до кінцевого терміну досягнення восьми Цілей розвитку тисячоліття (ЦРТ), проголошених Організацією Об’єднаних Націй, прийняття яких надихалося бажанням збудувати кращий для всіх світ. Зараз існує справжня небезпека маргіналізації цих Цілей і зазначених там прагнень, оскільки розвиненіші нації зосереджуються на власних внутрішніх проблемах, втрачаючи з поля зору ширшу, глобальну картину (пор. Цілі розвитку тисячоліття: Звіт, Організація Об’єднаних Націй, 6 липня 2009 року).

Метою цього документа Конференції Європейських Комісій «Справедливість і мир» не є технічний аналіз наявних економічних реалій; метою є висвітлити деякі основні цінності, які мають збагачувати наші роздуми над цим питанням, і підкреслити основні виклики, що їх слід взяти до уваги, якщо нашою метою є будувати краще для всіх майбутнє. Християнська відповідь на виклики, спричинені глобалізацією, полягає у плеканні людської гідності, спільного блага та цілісного людського розвитку.

Надзвичайно важливим є те, що, попри спустошливі наслідки фінансової кризи, дійсність – не безнадійна. Насправді вона дає нам цінну і необхідну нагоду для роздумів. Оскільки ми шукаємо найкоротший шлях виходу з цієї кризи, то маємо нагоду наново поставити в центр уваги ті цінності, які останніми роками були знецінені, оскільки увага фокусувалася лише на прибуткові.

Духовність: Євангеліє в дії

Дуже часто в дискусіях про найкоротший шлях виходу з цієї фінансової кризи духовний вимір відкидають чи ігнорують. Однак важливо, що цей духовний елемент не забуто і виразно виражено Святішим Отцем у його посланні з нагоди Всесвітнього дня миру. В цьому посланні наголошувалось на загрозі гідності людської особи, спричиненій неадекватними умовами життя, в які вимушено потрапляють різні особи, сім’ї та спільноти у нашому світі. Папа завершив своє послання, звертаючись до «кожного учня Христового і до кожної людини доброї волі з теплим запрошенням відкрити свої серця до потреб бідних і зробити будь-які можливі практичні кроки, щоб їм допомогти».

Як християни ми покликані втілювати в життя євангельські цінності, в які віримо. У Блаженствах Ісус прямо вказав на ці цінності, коли закликав проявляти любов до бідних і жертв несправедливості. Наша відповідь на Божу любов пов’язана з духовністю і залежить від того, наскільки ми дозволяємо їй впливати на наш спосіб життя. Ми маємо жити так, як віримо. Євангеліє в дії проявляється однаково як у духовному, так і в матеріальному плані. Цю духовність слід практикувати в контексті нашого сучасного світу – світу, який уже давно позначений глибоко вкоріненою нерівністю і зараз перебуває в одній з найгірших економічних криз, які будь-коли наставали. Акцент на духовному вимірі цієї проблеми нагадує нам про нашу відповідальність за те, щоб жити в солідарності з бідними – як у наших власних країнах, так і на інших континентах.

Найнагальніші та найдраматичніші проблеми, які постають на шляху людства сьогодні, пов’язані з такими системами, структурами та соціальними, економічними і політичними практиками, які ігнорують потреби та права найвразливіших людей і шкодять спільному благові. Право на гідне життя та пристойні умови проживання – право кожної людини. Лише з людьми та завдяки людям можна здійснювати справжній розвиток (Справедливість у світі, Синод католицьких єпископів світу, 1971). Розвинені країни мусять визнати свій обов’язок не лише забезпечувати матеріальну допомогу тим, хто живе в менш розвинених частинах світу, а й поважати право тих, хто живе в країнах, що розвиваються, брати рівну участь у прийнятті рішень, які їх стосуються.

Співчуття до бідних і тих, хто страждає, зобов’язує християнську спільноту бути активною там, де людська гідність перебуває під загрозою, наприклад через бідність, несправедливість, насилля та війну. Ми як християни стоїмо перед викликом плекати єдність, побудовану на надії, що ґрунтується на Євангелії в дії. Фокусування на євангельському імперативі служити потребам бідних і найвразливіших позбавляє нас від знеохочення та пасивності й має надихати нас стати активними діячами, які присвятили себе меті сформувати справедливіше і чесніше суспільство.

Солідарність

«Суспільство, яке на всіх рівнях прагне
і має намір залишатися на службі людині, –
це суспільство, основна мета якого –
спільне благо, благо всіх людей і благо цілої людини»

Компендіум соціальної доктрини
Католицької Церкви, № 165

Солідарність, згідно з визначенням соціального вчення Католицької Церкви, – це не лише ділення в часи достатку, а й передусім чесний розподіл природних ресурсів Землі. В часи економічної кризи наголосити на цінності солідарності важливіше, ніж будь-коли. Солідарність – це не абстрактні думки чи побажання. Солідарності треба прагнути на різних рівнях: у наших власних країнах, у решті світу та в нашому довкіллі. Солідарність – це праця в напрямі досягнення такої якості життя, яка забезпечує добробут усіх людей. Це не лише питання успішної економічної діяльності; це стосується процесу, ядром якого є гідність людської особи.

Будь-яка економічна діяльність має служити всім людям. Тому треба, щоб багаті нації, а особливо багаті люди, задумалися над тим, як вони можуть ділити з іншими «плоди творіння». Нам слід працювати в напрямі такого стійкого економічного зростання, за якого нерівність усередині окремих націй і поміж націями зменшується та за якого пошановується наше довкілля. Якщо нам не вдасться відповісти на нові виклики – такі як брак природних ресурсів і зміна клімату – в дусі соціальної справедливості й міжнародної солідарності, то ми ризикуємо посіяти зерна насилля між теперішніми та прийдешніми поколіннями (Пор. Папа Бенедикт XVI. Послання з нагоди 43-го Всесвітнього дня миру, 1 січня 2010 року).

Цілі розвитку тисячоліття пропонують нам відповісти на виклик солідарності з бідними у південній півкулі. В 2015 році цих цілей слід досягти. Йдеться не про “ціль у собі”, а про вагомий крок на шляху творення справедливішого світу. Солідарність вимагає, щоб країни-донори призначили достатньо ресурсів на допомогу розвиткові, забезпечили скасування боргів бідних країн та рівний доступ до торгівлі (відповідно до вимог Цілей розвитку тисячоліття). Теперішні економічні труднощі, з якими зіткнулися європейські країни на своєму національному рівні, не можуть бути використані ними як виправдання для зради обіцянок, що їх вони дали країнам, які розвиваються. Зламане європейськими країнами слово вилилося б у їхню відповідальність за несправедливий тягар найвразливіших націй.

Нещодавно багато країн опинилися перед викликом міграції. Це кличе до солідарності ще вдома, всередині країни. Початком будь-якої нашої дискусії на тему міграції має бути визнання вагомого внеску працівників-мігрантів як у країну, в якій вони працюють, так і в країну їхнього походження. Внаслідок цього існує обов’язок забезпечити справедливе ставлення до мігрантів: «Кожен мігрант володіє невід’ємними правами, що їх слід поважати за будь-яких умов» (Erga Migrantes Caritas Christi, 5, Папська комісія з питань душпастирської опіки над мігрантами та подорожніми).

Так само важливо визнати, як це зробив Папа Бенедикт, «тягар страждання, безладдя та поривань, якими супроводжуються потоки мігрантів» (Caritas in Veritate, 62). Слід брати до уваги несправедливі структури та економічну нерівність, які змушують людей залишати свою Батьківщину, а часто і свої сім’ї, щоб працювати за кордоном. Ми в Європі несемо відповідальність за те, щоб зробити наші країни гостинними для тих, хто прибуває у пошуках кращого життя. Сьогодні наша політика кордонів (як це зазначено в політиці Frontex та Eurosur ЄС) визначається насамперед страхом, який змушує нас тримати тих, хто в потребі, якнайдалі від наших дверей. У деяких випадках ми зайшли настільки далеко, що скасовуємо допомогу в розвиткові як покарання за невдачу урядів тих країн, що розвиваються, у співпраці з такою політикою і блокуємо в’їзд мігрантів до Європи. Тільки солідарність допоможе нам переформувати перепони в місця зустрічі, де ми зможемо зустрічатися як брати і сестри.

Чесність

Оцінка теперішнього стану розподілу світового багатства і використання природних ресурсів Землі веде до неуникненного висновку, що цей стан не витримує критики. Це несправедливо і неприйнятно, що меншість світового населення користується переважною більшістю світових ресурсів. Тому національні уряди та міжнародні утворення, такі як ЄС та ООН, зобов’язані працювати в напрямі пошуку засобів, які захищають потреби найвразливіших і плекають спільне благо на глобальному рівні.

У Компендіумі соціальної доктрини Католицької Церкви міститься таке твердження: «Відповідальність за досягнення спільного блага, окрім окремих осіб, лежить також на державі, оскільки саме спільне благо є підставою того, що політична влада існує» (№ 168). Це означає, що ми як особи несемо відповідальність за підтримку політичних ініціатив, мета яких – плекання спільного блага. На національному рівні ми також повинні привертати увагу наших урядів до проблем викорінення бідності й захисту прав людини. На міжнародному рівні нам слід ретельно перевіряти дії наших урядів, щоб бути певними в тому, чи виконують вони свої міжнародні зобов’язання, визнаючи право всіх націй світу на розвиток. Для деяких націй наслідки зміни клімату становлять значну перешкоду на їхньому шляху до розвитку. Тому розвинуті країни мають обов’язок підтримати їх у вирішенні цієї проблеми, беручи до уваги політичні та економічні обставини, в яких ті перебувають. Розвиток має бути спрямований на економічний, політичний, соціальний і культурний поступ людини та людства загалом.

Питання чесності, підняте тут, є не лише технічним і таким, що вимагає вирішення на урядовому рівні. По суті, це питання особистого життєвого вибору. Ми не можемо заплющувати очі на негативний вплив нашої споживацької культури на ті частини світу, які є найвразливішими до наслідків кліматичних змін, та на прийдешні покоління. Посталий перед нами виклик перетворити почуття солідарності в дію і працю для спільного блага вимагає, щоб кожен з нас подумав над тим, як спосіб нашого життя та використання земних природних ресурсів впливає на інших, особливо на найвразливіших. Це наші обов’язок і відповідальність.

Є вже чимало позитивних прикладів солідарності, втілених на практиці в наших спільнотах, що їх ми можемо підтримати. Зокрема, це ініціативи чесної торгівлі, моделі економічної співпраці, соціальне підприємництво і схеми мікрокредитів. Але, окрім цих конкретних виявів солідарності, слід поглянути понад нагальні потреби бідних та вразливих, ставлячи питання до тих структур, які увічнюють бідність і несправедливість, та перевіряючи їхню діяльність. «Зростання за будь-яку ціну» не є бажаним принципом плекання спільного блага. Солідарність має бути провідним принципом у всіх ділянках економічної діяльності, ставлячи потреби людей понад вимоги ринку.

Висновок

«Усе, що ви зробили одному
з моїх братів найменших, –,
ви мені зробили »
Мт. 25:40

У висновку ми повторюємо заклик Папи Бенедикта XVI «задовольнити потреби бідних і зробити будь-які можливі практичні кроки для того, щоб їм допомогти». Це заклик проявити справжню солідарність – ту солідарність, яка закорінена в євангельських цінностях і яку надихають послання та приклад Христа.

Ми потребуємо фінансової інвестиції, щоб підтримати і ввести в дію економіку з метою створити засоби для подальшого розвитку. Однак «економічна активність не може вирішити всі соціальні проблеми шляхом простого застосування комерційної логіки. Для цього слід шукати спільного блага» (Сaritas in Veritate, 36). Насправді людські соціальні стосунки дружби, солідарності та взаємності можуть також підтримуватися в економічній діяльності, а не лише поза нею чи «після» неї. «Сфера економіки не є ні етично нейтральною, ні внутрішньо негуманною й антисуспільною. Вона належить до сфер людської діяльності, і саме через те, що це – людське, воно має бути побудованим та керованим в етичному вимірі» (Сaritas in Veritate, 36).

Це можливо завдяки духові Причастя, який навчає нас руйнувати обмеження між народами і групами людей. Немає більше «нас» та «їх». Ми можемо жити цим духом Причастя зараз, допомагати однаково багатому і бідному; реалізовувати рівність усіх, людську гідність, взаємозалежність та спільне призначення в Богові.

Понад усе ми не повинні недооцінювати нашу власну здатність змінюватися. Хоч незаперечним здається те, що проблеми, з якими ми тимчасово стикаємося, вимагають вирішення на глобальному рівні, ми всі маємо здатність працювати задля спільного блага на численних рівнях: через політичну діяльність, через вибір способу життя, збагаченого вірою, і через наші щоденні контакти одне з одним.

Рекомендації

У цьому році – для Європи році викорінення [бідності] та соціальної маргіналізації – Конференція Європейських Комісій «Справедливість і мир» закликає всі європейські нації:

Застосовувати ефективніші засоби боротьби проти бідності і соціальної маргіналізації визнаючи, що це так само важливо для майбутнього всіх націй, як і захист фінансової системи.

Запроваджувати систему стандартів і правил, яка була б гарантом того, що економічна та фінансова активність не діє на шкоду людському розвиткові і наперекір нашим зобов’язанням щодо міжнародної солідарності.

Заохочувати прозорість встановленням міжнародного стандарту чи рівня, які були б надані компаніям, що підписали вищезгадані норми та правила.

Запроваджувати податок (близько 0,005 %) на фінансові трансакції, які продукували б дохід на користь «Закордонній допомозі розвиткові».

Сприяти такій політиці розвитку, яка забезпечує найкращі умови для гідних людини праці та життя в усіх країнах.

Видаляти з документів несправедливі умови, які стосуються допомоги розвиткові, такі як вимога до африканських країн, що розвиваються, співпрацювати з Frontex (агенство з прикордонного контролю ЄС).

Продовжувати подавати приклад розвинутим країнам, привертаючи увагу до причини зміни клімату та її зменшення.

Підтримувати країни, що розвиваються, у їхніх спробах привернути увагу до зміни клімату через забезпечення їх достатніми ресурсами, беручи до уваги перепони, з якими вони стикаються у своїй здатності справлятися з наслідками [зміни клімату].