Лк 7,36-8,3
Грішники і фарисеї – люди, протилежні за життєвими переконаннями і поведінкою. Проте, за Божою іронією, грішниця, якої фарисеї спробували позбутися, завдяки їхньому осудженню отримала шанс наблизитися до Ісуса (пор. Йн 8,1-11). Фарисеї і прагнули б відділити світ праведний від неправедного, чистих від нечистих, але чомусь Господь забажав проголошувати Добру Новину і тим, і тим.
Різниця між фарисеями та грішниками полягає радше не в кількості і якості гріхів, а в мірі Любові Божої, яку вони пізнали через чудо пробачення: «Кому мало прощається, той мало любить» (Лк 7,47). І ті, й ті прагнуть спілкування, близьких стосунків з Ісусом, але засоби в них різні. Грішники за Ісусом ходять: ідуть Його слідами. Можливо, саме через це грішниця омиває слізьми стопи Ісуса. Слідування за Ісусом (дослівно «на-слідування») скеровує на путь істини. Фарисеї ж не ходять за Ісусом, а Його кличуть на власну територію. Симон-фарисей таки виявив дещицю любові до Ісуса, запрошуючи Його до себе на трапезу – однак не дав жодного іншого знаку любові. Замість цього осудив Ісуса у своєму серці.
Хто є чиїм боржником? Грішниця бачить правду про себе і те, ким вона є в очах Бога і людей. Тому вона дією дякує Господу за дар прощення. Фарисей, завдяки суворому дотриманню Закону власними силами, радше вважав Ісуса своїм боржником. Щось подібне представляв Господу в храмі фарисей із притчі (пор. Лк 18,10-11). Він чекає дивідендів за свої вклади; Симон прагне нагороди за вірність Законові. Зрештою, і він отримав своє: у його домі Ісус проводить не лише теоретичну лекцію, а й «практичне заняття з Божого Милосердя». В його домі грішниця отримала від Господа своє пробачення.
Любов від пробачення, чи пробачення від любові? Фарисеї та грішники відповідатимуть на це по-різному. Те, що щаслива грішниця полюбила багато є, радше, не причиною, а наслідком прощення і випереджаючої любові Бога: Ми любимо Його, бо Він перше нас полюбив (пор. 1 Йн 4,19). Про це слід пам’ятати як тим, хто шукає і наслідує Ісуса, так і тим, хто запрошує Його у помешкання свого серця.
Диякон Юрій Сема
У цьому уривку бачимо різних людей: різних поглядів, походження та… з різними гріхами. Фарисея, що засуджує; грішницю, яка якимось чином потрапляє у дім фарисея і робить на очах присутніх щось нераціональне; Йоану – шановну дружину урядовця та інших жінок. Так то зібралися вони довкола Ісуса – послухати Його… покритикувати… полюбити Його… омити Його ноги своїми слізьми… Отримати прощення і побігти за Ним.
Якщо нам здається, що це не ми, – то помиляємося. Церква є дивним місцем. Вона об’єднує людей з різних суспільних верств, з різними інтелектуальними здібностями тощо. Чи легко нам жити в Церкві разом? Чи від того, що ми християни, нам краще любити одне одного, слухати Христа й інших? Правду кажучи, ні. От зібралися ми спільнотою. Почали розмову. А вона не клеїться. Бо в нас різні життєвий досвід, схильності… і гріхи. Так, гріхи, бо Ісус казав: якщо хтось вважає себе безгрішним, той живе в неправді! І саме у спільноті виходять назовні наші слабкості. Тільки не так, що ми себе винуватимо. Їх видно по тому, як ми звинувачуємо ближніх. Якщо хтось амбітний – засуджуємо, що хоче виділитись; хто багато працює при парафії – хоче заробити на Церкві; хто сильно молиться – ледащо, який не думає про родину й не виконує своїх обов’язків… А хто ж ми у такому разі? Пасивні спостерігачі. Як той фарисей Симон: «Якби Він знав, хто й яка це жінка, що торкається Його: це ж грішниця!»
А Ісус, здається, навіть радий грішниці посеред «чистих» фарисеїв. І відпускає їй гріхи – бо багато полюбила. Вона не боїться зайти в дім фарисея, не переймається, що про неї подумають, не боїться показати свою любов і преклоніння перед Христом. Людина ж, що носить у серці гріх, немовби прив’язана на мотузці й неспроможна зробити божевільний вчинок. Пиха скаже: що за безглуздя ставати навколішки і обмивати ноги цьому чоловікові? Що про мене подумають? Гнів підтримає: ці люди негідні бути біля Христа, як Він міг таке допустити?! А любов буде просто любити і служити, не переймаючись тим, що хто каже або думає.
Ірина Островська