Паломництво – це час, коли людина задумується над власним життям. Особливо молоді люди можуть задуматись як реалізувати свої таланти та місію у сучасному світі.
Я з радістю у серці пригадую своє перше паломництво у 80-тих роках, коли я був настоятелем у Хмільнику. Ми вирушили до Матері Божої з Хмільника до Вінниці з подякою за те, що у Скаржинцях віддали храм. Це був час переслідувань, і влада довго не давала нам дозволу на паломництво. В подорож ми вийшли дуже рано, щоб менше людей в місті бачили процесію, але ми мали відвагу.
Друге моє паломництво було до Бердичева. Під час нього ми освятили хрест при дорозі в Уланові. Пам’ятаю, що з нами йшов православний священик. Ми йшли селами, молячись та співаючи. Розпочинати паломництва нам тоді допомагали польські священики.
Людина в паломництві бере участь і тілом, і душею. Кожен, хто йде до місця призначення, для чогось жертвує. А коли подорожуючі ночують в наметах, то це схоже на те, як вибраний народ ходив по пустелі за Мойсеєм.
Я думаю також, що наш приклад в паломництві може показати іншим шлях до Бога. Я виразно пам’ятаю випадок з паломництва в Литві. Протягом всієї подорожі міліціонер йшов з нами, бо його роботою було дбати про безпеку. Він бачив як ми молились, співали, брали участь в Євхаристії. Після закінчення паломництва цей міліціонер зайшов до закристії і сказав: «Я хочу стати християнином, що для цього треба зробити?»
Я бачу, з яким захопленням та радістю паломники вирушають та йдуть в дорогу. Я хотів би, щоб жертва паломників була противагою матеріалізованому світу, в який вони нестимуть добро.
_________________________________________________________
УВАГА!
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
