Мала Марійка дуже хотіла мати багато друзів.
Вона мріяла гратися з ними в «Морє волнуєтся раз», у хованки та квача або просто порпатись разом у сусідському піску, який дядько Степан висипав перед будинком, щоб нарешті добудувати хату. Веселіше було би разом рвати конюшину для кролів або розповідати страшні таємниці, сховавшись десь у чужій кукурудзі. А в дитсадку можна було би разом не спати, разом не їсти кашу або знову ж гратись (що ж іще дітям робити?).
Якось вона віддала свій новорічний подарунок від Діда Мороза найгарнішій і найулюбленішій серед вихователів дівчинці. Та понесла з дитсадка два пакунки, не сказавши навіть «дякую», а Марійку вдома насварили. А вона ще завжди роздавала усім свої цукерки.
– Ми – друзі? Я тобі канфєту дала!
– А я твою канфєту вже з’їла.
Навіть у нашому корумпованому суспільстві неможливо здобути прихильність за хабар. Як же це тоді вдається політикам? Може тому, що голосують дорослі, а не діти?
фінансово.
Щиро дякуємо!
