Минулої середи ми розпочали знайомство з книгою «The Social and Political Thought of Benedict XVI» (Соціальна та політична думка Бенедикта XVI) Томаса Рурка, викладача політичних наук в Університеті Пенсільванії, (США). Аналіз цієї праці, виконаний о. Джоном Флайном, ХЛ, нещодавно опублікувало інформагентство «ZENIT».
Автор книги, посилаючись на різні праці Бенедикта XVI, як з періоду перед обранням його на Наступника святого Петра, так і після цього, розпочинає свій аналіз від антропологічних основ, вказуючи на концепцію «духовності спільноти», яка, на думку Томаса Рурка, є основою розуміння соціальної доктрини Бенедиктом XVI. Життя людини, як створеної за Божим образом, має непорушну гідність, а бачення політики, тобто того, як повинно відбуватися спільне життя, ґрунтується на нашому розумінні того, що таке особа і що таке спільнота. На його думку, Бенедикт XVI розуміє політику як справу розуму, але розуму сформованого вірою. Іншим напрямком політичної думки теперішнього Папи, на який звертає увагу Томас Рурк, є розділення між Державою та Церквою. На думку кардинала Ратцінгера, таке розділення принесло користь державі, адже звільнило її від необхідності відповідати на очікування від неї божественної досконалості.
З іншого боку, повернення до передхристиянського розуміння політики призводить до виключення етичних обмежень, як, наприклад, відбувалося у нацистській Німеччині чи в авторитарних комуністичних режимах. На думку Бенедикта XVI, небезпекою для сучасного світу є міфічні концепції прогресу, науки та свободи, спільним елементом яких є прямування до розвитку ірраціональної політики, яка ставить пошук влади вище за істину. У своїй енцикліці «Spe Salvi » про християнську надію він попереджає, що те, на що ми надіємося як християни, не можна змішувати з тим, що можемо осягнути через політичну діяльність.
Посилаючись на книгу кардинала Ратцінґера «Церква, екуменізм і політика», Томас Рурк додає, що останніми часами роздільність між Церквою та державою помилково інтерпретується, як передача державі всієї публічної сфери. Коли займається таку позицію, демократія зводиться до набору процесів, позбавлених будь-яких фундаментальних цінностей. Папа, однак, наголошує на необхідності системи цінностей, які сягатимуть початкових принципів, тобто тих, які забороняють переривати невинне людське життя та в основі сім’ї ставлять постійну єдність між чоловіком та жінкою.
Серед інших аргументів автор вказує на роль сумління. На перший погляд, може здаватися, що це не стосується політичних питань, однак, навпаки, його роль є фундаментальною. Саме в глибині сумління ми зберігаємо норми, на яких ґрунтується суспільний порядок. Сумління представляє також обмеження влади держави, оскільки вона не має таких повноважень, які б дозволяли їй порушувати такі норми. Отож, сумління може обмежувати управління, натомість, його знищення є передумовою тоталітарних режимів. Томас Рурк пояснює, що Бенедиктові XVI не йдеться про применшення цінності конституційних чи інституційних обмежень влади. Тут справа сягає ще глибше: жодна інституція чи структура не зможе захистити людей від несправедливості, якщо влада зловживатиме своїми повноваженнями. В такій ситуації лише сила сумління може захистити суспільство. А сумління, в свою чергу, пов’язується з вірою, яка є його формуючим принципом.
Томас Рурк також підкреслює послідовність соціального та політичного вчення теперішнього Папи, вказуючи на повну однозгідність його останньої енцикліки «Caritas in veritate» з попередніми працями. Її можна зауважити уже у вступі, в якому Бенедикт XVI пов’язує істину з любов’ю, наголошуючи на об’єктивній істині, відкидаючи релятивістичні тенденції. А закінчується вона часто повторюваною думкою Папи про те, що саме в Христі ми знаходимо те, що є найбільш людським, що Він веде нас до зрозуміння повноти нашої природи. Саме цей християнський гуманізм Бенедикт XVI називає найбільшим вкладом у розвиток, який ми можемо запропонувати.
фінансово.
Щиро дякуємо!
